Знижка 20% на зворушливу історію

Вітаю, любі читачки і читачі!

 

Сьогодні діє знижка на мій роман «Її чужий, її рідний»! 55 грн замість 69 грн! Скористайтеся вигідною нагодою придбати!

 

 

Уривок:

 

— Познайомимось? Мене звати Остап.

— Я Софійка.

— Дуже приємно, Софійко. Мені тридцять років. А тобі скільки?

Він міг думати лише про одне, і запитання вилетіло саме собою.

— Мені сім буде… скоро.

— Скоро?

Дівчинка кивнула, але натомість, аби що-небудь сказати, відповіла її мама:

— Сімнадцятого квітня.

Мирося підійшла ближче до них, тупцяла на місці і дивилася на Остапа так, як дивиться людина, що глибоко провинилась.

А він взагалі не міг підняти на неї очей. Осмислював почуте і намагався дихати.

За якихось кілька тижнів, сімнадцятого квітня виповниться сім років її донечці.

Його донечці.

Не треба було бути математиком і вміти робити складні розрахунки, щоб порахувати, що з липня до квітня — дев’ять місяців. У липні виповниться вісім років від того випадку, отже…

Дихати. Головне, дихати.

Він був її першим, і якщо після нього за кілька днів не стрибнула в ліжко до іншого… Навряд чи. Навряд чи вона взагалі скоро змогла дивитися на хлопців.

Ці думки пронеслися в його голові в одну мить, доки роздивлявся Софійку. Вона була маленькою копією Миросі — ті ж прозорі очі, ті ж маленькі губки і акуратний носик, таке саме гостре підборіддя, хіба що щічки кругліші. І волосся рудувате, майже таке, як у його мами.

Боже. Боже. Остапові хотілося рвати волосся на голові, кричати й метати. Чому він такий ідіот? Чому навіть не подумав про дитину?

Дитину, яка зараз стояла і, чомусь, наляканими очима глипала на нього. І про її маму, яка белькотіла:

— Остапе, я все вам поясню…

— Ходімо в мій кабінет, — він підвівся, не зводячи погляду з дівчинки. Спробував усміхнутись і підморгнув: — Софійко, зачекаєш нас тут? Там на столику під вікном є печиво, воно чекало на тебе.

Софійка кивнула і спробувала усміхнутись у відповідь. Маленькі губки вигнулися несміливо, але оченята дивилися вже без остраху. Як же схожа, як же схожа на Миросю!..

Остап забрав теку і влетів у свій кабінет. Не відчинив двері перед Миросею, як робив завжди, а зайшов першим. Вона ступила слідом, тихенько зачишивши двері за собою.

Остапова тека ляснула по столу, і Мирося смикнулась. Сам він відвернувся до вікна, стояв, сперши руки в боки. Злився на себе і боявся зірватись на ній.

— Чому ти не сказала, що маєш дитину?

 

ЧИТАЙТЕ КНИГУ ТУТ

 

А також читайте книгу «Родина до понеділка» у процесі тут:

 

***

 

Більше новин від мене і спілкування у моєму телеграм-каналі.

 

Фото, роздуми, відео та цікава інформація про творчість — на моїй сторінці в інстаграмі.

 

Уривки з романів, можливість зворотного зв’язку — на моїй сторінці в фейсбуці.