Граблі марафонів

Довгий час спостерігаю за ними і в деяких навіть час від часу беру участь. Бачу “травматизм” таких заходів і тому вирішила написати цей блог – може, когось убезпечить від моральних травм.

Для чого організовуються марафони?

Головна мета – реклама своєї творчості, побічна –  творчості інших.

І в цьому ж головна проблема. Тому що марафон з 99% ймовірністю перетворюється на компліментарний. Як читач – я навіть не звертаю уваги на відгуки, тому що розумію, що вони вимушені, а отже, цінності ніякої не несуть ( навіть від авторів, які самі пишуть добре).

Основний недолік – людина читає те, що їй дісталось (а інакше ніяк). І досить часто це зовсім не те, що вона обрала би сама. І після цього насилля над своєю особистістю ще треба позитивний відгук написати.

Другорядний недолік – часто читають не весь твір, а кілька глав. З одного боку, це спроба виправити попередній пункт) З іншого – який відгук тут можна отримати і яке враження скласти? Про стиль, про граматику. Здається, все. Ідея, логіка сюжету, характери, психологічна достовірність – побоку. 

Головний постраждалий – організатор марафону. Йому прилітає за все : чому той, хто мав мене читати – не читає? Чому не хвалить? Чому хвалить недостатньо – я написала відгук на сторінку, а мені – абзац? Мене критикують!!! Я всіх хвалю, хоч і не має за що – а для мене доброго слова шкода?! Всіх прочитали – а мене ні!

Результат- в блогах з’являється з десять постів про чудових авторів і неймовірні твори. Потім ще десять, в яких чудові автори дякують одне одному. Якщо десь була критика і попала не на  морально стійкого автора, а на чутливу творчу особистість – то ще блог-шкандаль))

Позитив : книжки все-таки бачать. 

Висновки: Тут були спроби не лише взаємних підписок і взаємних сердечок, але й взаємних рекомендацій. Крім підписок, все сходить на ніт. І такі марафони небагато чим відрізняються.

Марафони з передбаченою чесною критикою – були, але і там був шкандаль, тому що в поняття “критика” кожен вкладає свій сенс. Навіть були з пропонованим рівнем критики ( 3 рівні) і все одно: хтось розумів це як обов’язок нещадно критикувати з метою загартувати автора ( незалежно від того, чи є за що), а хтось як завуальовану похвалу)). Ну і критикувати твір по уривку – така собі справа…

Які ж марафони я вважаю доцільними? ( сама ж написала, що беру участь). 

Безстроковий Марафон Тетяни Гищак

Психологічна підтримка

Досить сперечатися з внутрішнім критиком.

Ви заслуговуєте на те, щоб ваші тексти були почуті. Ірина Гавалешко допомагає письменникам подолати сумніви та знайти впевненість у своєму голосі.

Повірити у себе →

Чому? 1. Ти сам вибираєш твір, який читати. 2. Від твору можна відмовитись без пояснень, якщо він не заходить. 3. Туди йдуть люди, які усвідомлюють, що їх можуть критикувати і готові до цього. 4. Читають весь твір. Учасник отримує рецензію, яка може принести користь, а також рекламу в блозі ( ну яка вже є, але цей блог не ти пишеш, тож віри йому більше) 

Недоліки теж є. Ваш твір можуть читати аж три місяці. Ваш твір можуть не обирати. Щоб виставити свій твір, потрібно читати інших.

Можливо, можна зробити і кращий. Та я поки що альтернативи не знайшла.

Ні в якому разі не закликаю не робити марафонів. Просто враховуйте всі підводні камені. Якщо критика має бути – домовтесь на березі, яка саме ( наведіть приклади). Особисто я ціную навіть суб’єктивні відгуки, адже вони свідчать про сприйняття читачем моєї творчості ( це корисно, хоч і не обов’язково приємно) Конструктивні – тим більш. І сама, якщо пишу рецензію – вона в жодному разі не для того, щоб похвалити за будь-що. 

Дякую за увагу)