Роботи
Сьогодні ввечері я вип'ю келих білого вина,
за ним щось намалюю на папері.
Усі новини про червоно-чорні плями,
кричать про паніку і страх мережі.
А я прокинулася і дякую сказала.
Улюблений роман залишив теплий спогад.
На вулиці співає зяблик весняний,
за ним дерева розмовляють в тиші.
Нарешті, час – попрацювати над собою,
навчитись розвиватись в самоті.
Порозмовляти про чини високі
і встати вранці із природою у вікні.
Колись у книжці прочитала вислів:
навчіться бачити добро, коли навколо валяться мости.
І не дивіться на чужі рядки,
бо в кожного історія своя.
А на папері намалюю усмішку і сонце.
Це моя зброя і замок.
Не став запитань,
коли потрібно промовчати.
Не заливай солодким медом молоко,
коли потрібно зупинити бурю.
Не викидай у море чорно-білу квітку,
коли потрібно лише води підлити у вазон .
Ти не спіши пройти холодний лабіринт.
Не залишай на чистому папері темні від часу кольори.
Кричи, біжи чи плач.
Тільки життя не віддавай за помилки не твої.
Не опускай у море руки
і не впускай в будинок вітер.
Людина ти!
Нехай на юному прекрасному обличчі заграє гама нот.
Ніхто не знає, що чекає завтра,
а жити з вірою ти зобов’язаний завжди.
Зрадливе око.
Блудний син.
Правдиве слово.
Фа бемоль.
Мовчанка днів.
Гаряча сіль.
Ти лиходій у масці протиріч або ж
плачевний рятувальник таємних душ.
Не варто обіцяти, що маятник ніколи не покинеш,
що не впадеш у сир магічний і незнаний.
Твій сором – моя перемога.
Твої поразки – моє перемир’я.
У чому суть?
Все перекинулось згори вниз.
Дешеве порно із двома днями.
У темноті, на хвилях крапель,
я йду за викликом музичних слів.
А в голові рядок ще завернувся,
за ним холодний потік, дощ…
Навколо привиди літають,
безособові я й вони.
Потяг чекає ще одного пасажира,
наступна станція – завершення глави із книги.
За п’ять хвилин закриють двері,
а погляд все ще гуляє з вітром дня.
Усі вулиці ведуть до незакінченого монологу.
Чотири напрямки – чотири різні долі.
Кажуть,що непотрібно забувати парасолю,
адже під час дощу вона тебе зігріє.
А я її забула знову.
В будинку не змінилось нічого,
а за вікном хтось обирає свій тернистий шлях.
Наспівуєш улюблену мелодію і згадуєш
свого ще незабутого митця.
Зіграти перші струни і не складно,
але дійти до фінішу не кожному дано.
Усі вулиці ведуть до незакінченого монологу,
але який твій напрямок підкаже тільки серце.
Додати коментар
Будь ласка, пишіть конструктивно і поважайте думку автора та інших читачів.