Марія Тяжкун
Роботи
Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.
- Тому хто від щастя втікає...
- Хмари темні і важкі
- Коли ти попав під дощ
Тому хто від щастя втікає щасливої дороги не побажаєш. Інакше все життя проведе поневіряючись по світу. Не хвилюйся – вже тебе не наздоганяє , дала спокій і собі. Залишки почуттів вичерпує руками і малює … словами. Присвячує тобі останні картини і помирає усе, що було між вами. Пазл складається воєдино. Вона спускається з неба, і про це намалює ще ону картину. Небо –ілюзія, а зорі- обман, і навіть Ікар до сонця не долітав. Стирає. Чуєш? Усе стирає.
Твоя любив вбиває . Дякую, що так сильно її кохаєш і втікаєш …
Через роки, вона народить ще одну дитину і світові покаже усі намальовані твоєю любов’ю картини. Можливо, і ти зможеш побачити її шедеври. Повна зала люду . Їй аплодують і кричать: « Браво» , а вона делікатно так посміхнеться, бо про тебе згадує. Поруч із нею вже інший мужчина. Він ніжно тримає її за руку. Вона світитись щастям і випромінює ніжність. Ти цю жінку колись посмів відпустити. А інший став для неї обронною фортецею. Він буде її останнім причалом , ранковим сонцем, її сміхом і її мовчанням. У її очах прочитає про твоє остання кохання і подякує за мужність, що ти залишив колись його кохану…
А зараз хочеть холодного м’ятного чаю- і ніякої вже висоти. Крила склала. Небо починається на землі.
Хмари темні і важкі. Небо готується за кимось плакати.
Вона мріяла про велике вікно і широке підвіконня, щоб можна було закутатись в плед , пити какао і плакати разом з небом. Сльози мають бути виплаканими ,а душа зігрітою.
Його квартира наповнена старим непотребом в перемішку з дорогими речами та речами ,що гріли душу. Головне ,що були книги…на дивані ,столі, на поличках. Для неї це важливо ,щоб були книги. Усе покрите грубим шаром пилу. Квартира тримала в собі гіркоту минулого і пофігізм сьогодення.
Це більше, ніж його квартира…це точне відтворення хаосу і захламованості її душі. Переступила поріг . Когось би це все шокувало. А вона пильно вдивлялася в увесь цей безлад. Можливо ,хтось там би хотів навести лад ,але це ж його квартира і її душа. Значить, речі мають залишатись на своїх місцях. Прийде час – і хлам викинеться …з коврів виб’ється пил ,а з душі струться непотрібні люди. Все має свій час придатності.
Пили чай при свічах і мовчали. Мовчання голосніше і багатослівніше за тисячі слів. Він хмуриться і дивиться з- під лоба. Він так робить ,коли хвилюється і почуває себе ніяково. Людям завжди моторошно ,коли хтось приходить в їхню душу чаювати.
Вітер зірвався. Небо плаче. Виплакати треба все ,інакше сльози тебе задушать.
Йому не хватило сміливості , а їй жіночої мудрості…
Коли ти попав під дощ,ніколи не біжи … все одно промокнеш.
Вона ніколи про це не думала та сьогодні це зрозуміла,просто попала під зливу. До підїзду залишалось 50 метрів. Спочатку думала бігти , але дощ ставав все сильнішим. В такі моменти розумієш ,що не стигнеш…все одно змокнеш ,а як що мокнути то красиво .Від недавна їй хочеться робити все красиво … одягатись, рухатись, посміхатись , а сьогодні і мокнути. Вона все частіше собі уявляла ,як вона виглядає зі сторони.
Коли жінка навіть по при зливу не міняє швидкість своєї ходи… коли замість того щоб ховати своє лице і опустити голову до долу піднімає її до неба і посміхається… в такій жінці живе нескореність та сила. За нею пильно дивився мужчина в машині. Вона, через дощ , не бачила його обличчя, не знала його віку, але відчувала ,що його погляд прикутий до неї. Це додавало азарту і хода ставала ще театральнішою.
Думаю , це правило із дощем , можна застосовувати до всього раптового ,що приходить у твоє життя… шквал емоцій , шквал слів, почуттів. Коли розумієш , що подія невідворотня , коли небезпека неминуча … просто гордо і самовдоволено іди і мокни під дощем. Ти все одно промокнеш , неприємність станеться , але тут все залежить ,як ти це зустрінеш. Деякі речі сильно гримлять в надії ,що тебе вдасться настрашити . Та надія розіб’ється краплями дощу на твоєму обличчі. Пятдесять метрів –це тридцять секунд твоєї ходи .Так,ти промокла. Вітер пекучий і поривчастий . Останні каплі дощу осколками вдаряються в тебе .Боляче. Звичайно боляче і пече лице . Холодно. Не пощастило. Треба було не лінуватись і повернутись за парасолею, треба було… Та коли лінь перемогла … тебе врятує горда хода. До підїзду подати рукою. В хаті фен , гарячий чай і тепла ковдра… зігрієшся. За те ти комусь запам’ятаєшся …вріжешся в память своєю гордою ходою під проливним дощем. Краще запам’ятатись ,ніж захеканою і розхристаною забігти в під’їзд.
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.