Свідчення перехідного часу: поетичні підсумки 2025-го

2026-01-21 23:00:00 Дмитро Зозуля

Минулий 2025-ий рік, на жаль, уже звично був непростим, але, на щастя, приніс багатий поетичний урожай. Тому наш зимовий огляд вийшов доволі розлогим – у ньому зібрано чотирнадцять дуже різних за стилем і тематикою книжок. Вибагливий читач знайде тут як традиційну римовану поезію, так і авангардні експерименти з формою; як мілітарну чи гостросоціальну, так і філософську чи інтимну лірику. Тішить і розмаїття авторів, адже тут знайшлося місце і дебютантам, і досвідченим поетам, і визнаним класикам. Словом, 2025-ий подарував поезію на будь-який смак!

Про неможливість приручити каміння. Анна Ютченко

Тернопіль: Сумна Вівця, ілюстрації Ясі Гольберг, дизайн Романа Воробйова, 2025. – 116 с.

Дебютна поетична збірка Анни Ютченко «Про неможливість приручити каміння» – це справжня інтелектуальна насолода для поціновувачів рефлексійної філософської лірики. Через складну систему образів і символів (з-поміж яких слід виокремити «світло», «тінь», «дерево» та, вочевидь, «каміння»), а також оригінальність метафорики, вірші тут іноді тяжіють до герметичності й не підпадають під однозначну інтерпретацію:

 

▪ ▪ ▪

 

тепер тут так багато місця для музики

 

у світі мов у порожньому сонці

слухаєш світло по той бік води (…)

 

Утім, не бракує в збірці й цілком «відкритих» текстів, які вражають місткістю образу. Такими є, наприклад, поезії з циклу «Короткі вірші про ніщо» (у назві якого зчитується алюзія на одну з книг Юрія Тарнавського):

 

▪

 

сніг опадає

з найвищої гілки

на мою долоню

але що я можу

віддати навзаєм

 

Загалом, до книги увійшли верлібри, написані в період між 2016–2025 роками, а це доволі тривалий відтинок часу. Однак звинуватити збірку у відсутності концептуальної цілісності важко. Авторка послідовно досліджує екзистенційну сутність речей, намагається віднайти гармонію між внутрішнім «я» та зовнішнім світом, витримуючи при цьому спільний для всіх віршів тихий, часом навіть медитативний емоційно-настроєвий тон. Зокрема, це яскраво увиразнюється в тексті, який має таку ж назву, що й сама книга:

 

про неможливість приручити каміння

 

Хтось помітив

у камені під дубом

місяць

 

і захотів його приручити

 

але той швидко випурхнув із рук

зникнувши високо в небі

 

а Хтось чекав так довго

поки й сам став каменем

 

якому вже нічого чекати

Купити «Про неможливість приручити каміння Анни Ютченко

Жінка над виноградом. Марина Боровська

Львів: Видавництво Старого Лева, художнє оформлення Оксани Йориш, 2025. – 96 с.

У ВСЛ стабільно виходить багато сучасної української поезії, тож і до цього огляду потрапило одразу кілька виданих там книжок. Перша, про яку хочеться згадати, – «Жінка над виноградом» Марини Боровської. І це – ще один дебют, якщо не брати до уваги численні публікації авторки в періодиці та мережі.

 

Найочевидніша асоціація, що може виникнути під час читання цієї збірки –  відомий цикл концертів Антоніо Вівальді «Чотири пори року», оскільки більшість текстів тут мають чітку прив’язку до певного сезону («зимове сонце впіймана форель») або й до конкретного місяця («вересень відпливає на чорному кораблі»). До того ж, розташовані вірші здебільшого в порядку природної зміни пір року від зими до осені, причому завершальний текст знову «передчуває» зиму:

 

(…)нестимуть служки покладуть на сніг

мисливський ріг і лілію печальну

 

і вже зима всміхається о ні!

 

як жінка у засніженій купальні.

 

Поезія Марини Боровської – римована й ритмічна, однак формально різноманітна. Із одного боку, тут можна зустріти сонети («мовчить над містом маятник зими») й вірші, складені традиційно з кількох катренів, а з другого – тексти, строфічна структура яких зумисне порушується.

 

Крім того, слід відзначити інтертекстуальність образності «Жінки над виноградом». Поезії збірки насичені античними, язичницькими й християнськими образами та мотивами; тут багато згадок і звертань до Бога. Часто це пейзажна лірика, зрідка соціально-побутова, але завжди під її обгорткою ховаються філософські рефлексії авторки на тему плинності часу, людських стосунків, любові.

 

Осінній сад Тіресія

 

жінко над виноградом сльози твої сухі

руки незрячі жінко над виноградом

жовте античне сонце гріє твої гріхи

стелить сухотне небо понад осіннім садом

 

там ти була учора костуром і мечем

там ти була собою змієм і чоловіком

яблуком Аполлона голосом і ключем

воля богів незмінна жертва богам велика

 

жінко над виноградом шкіра твоя тонка

листя твоє невтішне тіло твоє зміїне

хлопчику полуденний

хлопчику утікай

пам’яті не забудеш

осені не зупиниш

Купити «Жінка над виноградом» Марини Боровської

Мисливці повертаються завжди. Ганна Осадко

Львів: Видавництво Старого Лева, художнє оформлення Софії Осадко, 2025. – 208 с.

Назва й обкладинка книжки Ганни Осадко «Мисливці повертаються завжди» відсилають до картини Пітера Брейгеля Старшого «Мисливці на снігу». На перший погляд, ця відома робота нідерландського художника може здатися ідилічною й радісною (на кризі замерзлого ставу безтурботно ковзають дорослі, граються діти), але насправді вона досить тривожна. Тут зображено те, як на щоденну рутину й веселий (або принаймні зрозумілий) побут непомітно насувається страшна трагедія: зима холодна, а руки мисливців, які повертаються з полювання, майже порожні. Так, у вірші, що дав назву збірці, читаємо: 

 

Мисливці повертаються завжди

 

(…) Дерева, церква, ковзанка, сліди,

І пахне чаєм,

Мисливці повертаються завжди,

Бо їх чекають.

 

Та жодного обличчя, за яке

Вчепитись оком,

Крило пташини – чорне і вузьке,

І крок за кроком

 

До хати за пташиною услід,

До люльки сина,

Лисиці тушка, що замерзла в лід,

Товче у спину. (…)

 

За час незалежності Україна опинялася на порозі катастрофи неодноразово, і принаймні двічі катастрофа ставалася: у 2014-му, разом із воєнним вторгненням Росії на Донбас і в Крим, та в 2022, із початком повномасштабної війни. Так, у шостій поетичній збірці Ганни Осадко опубліковані вибрані тексти з книг 2009-го, 2014-го й 2017-го років, а також найновіші вірші, написані протягом 2018–2024 рр. У багатьох із них прочитується та внутрішня, не до кінця усвідомлювана тривога, яку могли відчувати українці перед трагедією війни, а ще – той екзистенційний жах, який запанував безпосередньо під час неї.

 

Календар війни

 

Почалось, як завжди, на світанку. Найперші зірвалися з ліжка Харків, Донбас.

Потім вибухи в Києві й Сумах. Потім Одеса-мама – долетіли ракети й до неї.

Острів Зміїний з його кораблем. Гостомель, Охтирка, де Бог воює за нас.

24 лютого – колись це був День народження лотереї. (…)

 

Вірші Ганни Осадко технічно майстерні (незалежно від того, чи це римована поезія, чи верлібри) й емоційно насичені. Книга вийшла всеохопним і відвертим свідченням часу: тут багато гостросоціальних текстів і поезій на воєнну тематику. Утім, основний масив збірки складає інтимна лірика, сповнена переживань, які виходять зі звичайного побуту, поезія, просякнута вірою в кращі часи, сподіваннями, що колись усе буде добре.

 

Будь ласка

 

Усе, що насправді важливе, як борщ, просте,

Дотульне, як діти, і вічне, як синє море.

Немов подорожник, любов у тобі росте,

І голосом горлиці Бог у тобі говорить:

– Нічого не бійся, босоніж ступай на путь…

…Ти хочеш щасливою бути?

Будь ласка.

Будь.

Купити «Мисливці повертаються завжди» Ганни Осадко

Тимчасова переправа. Наталка Маринчак

Харків: Видавець Олександр Савчук, графіка Діни Чмуж, 2025. – 80 с.

Нова книга віршів Наталки Маринчак «Тимчасова переправа» – це поетичне осмислення втрати: кохання, минулого, спокою. Якщо виокремити кілька домінантних емоцій і почуттів у текстах цієї збірки, то серед них точно будуть сум, тривога й біль, найчастіше викликані вимушеною самотністю:

 

рано чи пізно все з нас виходить назовні

ось моя туга мій біль і безкрая безодня

кожного дня найпізніш повертатись додому

бачити вікна темні

нікого немає вдома (…)

 

Утім, лірична героїня віршів Наталки Маринчак намагається здобути внутрішню рівновагу, пережити травму. Іноді це виражається через вольовий акт відпускання заради руху до нового досвіду («відпустити потоки і витоки / дати волю глибоководним течіям / (…) відкривати нові імена підсилювати звук / всесвіту (…)»), іноді до цього додається ще й тотальне прощення («пробачати всім містам місцям і числам(…)»). Часом лірична героїня метафорично звертається до того, хто завдав їй болю, даючи зрозуміти, що це не може минутися просто так:

 

коли ти наближатимешся до мого острова

я вимикатиму маяк і гаситиму всі свічки

випускатиму вітер гуляти

закручувати хвиль баранці

слідкуватиму як лінія долі

викривлюється на руці

 

(…)

 

так буде доки тобі не відкриється правда

де ти необережно пошкодив мушлю

що берегла довіру до всіх істот

 

Оригінальна образність, витонченість форми (як у верлібрах, що становлять більшість текстів, так і в нечисленних римованих віршах) та щемка чуттєвість – ключові ознаки цієї збірки. До «Тимчасової переправи» ввійшли поезії, написані перед початком пандемії Covid-19 й безпосередньо під час неї (із 2019 по 2021 рік), тож зараз, у не менш турбулентні часи повномасштабної війни, коли пошуки внутрішньої рівноваги перетворилися на щоденний виклик для кожного й кожної з нас, ці тексти видаються так само актуальними.

Купити «Тимчасова переправа» Наталки Маринчак

ПростеП. Сашко Обрій

Львів: Видавництво Старого Лева, художнє оформлення Поліни Онищенко, 2025. – 176 с.

Перше, що привертає увагу в усіх збірках Олександра Кучеренка, більше відомого під псевдонімом Сашко Обрій – пристрасть автора до гри зі словом. Нова книга поета не стала винятком.

 

Так, уже в її назві – «ПростеП» – закодовані найменування всіх трьох розділів («ПРОСТЕ», «РОСТЕ», «СТЕП»), а в самих текстах поет часто вдається до застосування анафор та рефренів (як у вірші «ЩЕ»: «Водосховище вище, / Водосховище нижче. Як там Буг? Чи живий ще? / Як там Буг? Чи живий ще?»), алітерацій (як в оптимістичній поезії  «МІШОК У́СМІШОК»: «Маю ношу / надзвичайну і тяжку: / я приніс для вас в мішку… / у́смішку!», омонімів (читаємо у вірші «ПЛАКА́ТИ»: «І будуть гірко пла́кати плака́ти / за тим, що не підвладне вжe для них»). Авжеж, Сашко Обрій працює і над винахідливістю рим, що добре помітно на прикладі цього короткого вірша, в якому римуються цілі рядки:

 

* * *

 

Ці липи.

Це літо.

Зціли́ти.

Вціліти. 

 

Сашко Обрій родом із Миколаївщини, й значна кількість віршів його нової збірки пронизана любов’ю до українського Півдня. Тут багато пейзажної лірики, присвяченої рідним степам автора, Південному Бугові і, звісно Гарду. Поет послідовно відстоює саме таку – історичну – назву Південноукраїнська, міста, в якому народився.

 

БОГ-РІКА

 

Ніжний, Південний

шляхами щоденними

плине до моря безмежного

Буг.

 

Бог предковічний

мчить водами темними,

рибу несе

й сивих пращурів

дух.

 

Пам’ять епох

і родів непокорених

крізь ковилові

й гранітні моря

 

котить у Чорне,

чуприну і корені

в ліні лиманів полоще,

ширя

 

чаплями з Гарду

прудкими мартинами

над позачассям

мрійливих портів,

 

часто пригадує

десь над руїнами

давніх укріплень

часи золоті.

 

Звичні для автора їдкі іронічні й сатиричні вірші в цій збірці складають меншість, поступаючись місцем текстам, наповненим добрим гумором чи світлим сумом.

Купити «ПростеП» Сашка Обрія

Як собака. Олег Романенко

Брустури : Дискурсус, в основі обкладинки – робота Вікторії Черняхівської, 2026. – 168 с.

Наприкінці 2025-го року побачила світ книга яскравого представника покоління двотисячників Олега Романенка «Як собака». Тексти цієї збірки позначені сміливими експериментами з формою, поет постійно грається зі словами й читачем, не боячись при цьому здатися смішним, наївним чи вразливим.

 

Особливо в цьому аспекті вражає однойменна до назви книжки фоема (термін автора), яка містить елементи фігурної поезії. Але найцікавіше, що вона може бути виконана на сцені за участі соліста, солістки й хору, розподіленого на чотири відносно рівні за складом групи. Загалом, фоема заслуговує окремого детального аналізу, тож не будемо переобтяжувати і так розлогий огляд уривками з неї. Тим паче це не єдине, чим може похизуватися збірка. Надзвичайно відвертими є поезії з розділу «Свіжина», в якому багато чуттєвої любовної лірики:

 

***

 

якби всі ці сторіччя

які я на тебе чекав

ти не стриглась ні разу

колись на одній із вулиць

я б нарешті помітив

кінчик твоєї коси

і пішов би уздовж неї

і вона привела би мене

до тебе

 

Точністю спостережень вражають лаконічні вірші з розділу «недопалки»:

 

***

 

Одного разу, гортаючи книгу,

ти помітиш, які у тебе старі руки.

І побіжиш до дзеркала.

 

У вибраному зі збірки «речовини» можна знайти тексти, які вже друкувалися раніше, а найбільш провокативними видаються вірші з розділу під назвою «бонус-трек: сороміць» – вони крутяться довкола теми сексу й рясно всіяні обсценною лексикою. Подаємо тут один із найневинніших:

 

***

 

У Петра незадіяна пуцька

Захотіла пожити по-людськи.

Та була вона куцька,

Голопуцька, як цуцька

Тому здатна лише на полюцьки.

 

Словом, читати  книгу Олега Романенка «як собака» може бути надзвичайно захопливо. А втім, нею список експериментальної поезії в цьому огляді не обмежується.

Купити «Як собака» Олега Романенка

перехідний стан. Гаська Шиян

Львів: Видавництво Старого Лева, художнє оформлення Анастасії Старко, 2025. – 128 с.

Іще однією збіркою віршів, що вийшла у ВСЛ, стала книжка Гаськи Шиян, «перехідний стан». Це поетичний дебют письменниці, уже відомої своєю прозою та перекладами. До збірки ввійшли тексти, написані з 2010 по 2025 роки, що дає читачеві змогу простежити різні етапи творчої еволюції авторки.

 

Серед ключових ознак стилю Гаськи Шиян – монологічність, іронічність, увага до тілесності й деталей повсякденності, тяжіння до великої форми, зрозумілість поетичних образів. Розкутість висловлення виявляється вже на лексичному рівні: тут знайшлося місце і просторіччям (зокрема, суржику), і сленгу, і навіть фразам англійською. Верлібри цієї збірки римуються між собою на рівні змісту (що можна помітити з назв: «жінки» та «жінки-22», «чоловіки» та «чоловіки-22», «діти» та «діти-22»), але це не самоповтори а зміщення акцентів. Так, у тексті 2019-го року читаємо:

 

діти

 

Діти,

які задирають спідниці своїх матерів,

стрибаючи у них на колінах

і демонструючи оточенню

акуратний шов

і трикотажну вставку між ногами.

Діти,

які деруть безжально колготки,

і це єдині очка і стрілки,

які жінкам прощаються.

Діти,

обрані з цілого людства,

яке висихало у матері на обличчі

й ховалося у глибинах,

якими – ауч –

так боляче сидіти

наступного дня

на церковній лаві (…)

 

А ось вірш, написаний у червні 2022-го:

 

діти–22

 

Рускі зібралися разом

і вбили усіх

українських дітей поодинці,

кожного з нас,

навіть сторічного,

хто не забавляється уже

так безтурботно,

хто заковтує зонд тривоги

щоранку.

Раніше смерть

підступала так близько

тільки в казках,

і від того у неї

не віриш ще більше.

Ми вдягаємо

плаття наших бабусь,

міряємося стегнами з ними,

шукаєм розради

в їхніх дівочих секретах.

У симпатичному хлопчику,

який подає тобі келих,

бачиш інше невинно убите дитя,

яке тягнеться ніжною ручкою

до твоїх розпашілих грудей.

Речі, які раніше лякали,

починають здаватися милими.

Чи розуміли ми

більше чогось про життя,

відколи усіх нас-дітей

безсердечно убили?

 

У ранніх текстах відчувається бунтівний дух, поетка фокусується на тих викликах, із якими стикається молода жінка в патріархальному суспільстві, протестує проти нав’язаних консервативних норм. У пізніших віршах, написаних після початку повномасштабного вторгнення, домінують сум, біль, відчуття непоправної втрати, оскільки Гаська Шиян концентрується на осмисленні досвіду війни. Це майстерна й направду вільна поезія, яку можна назвати гостросоціальною, хоча вона дуже особиста, навіть інтимна.

Купити «перехідний стан» Гаськи Шиян

Берегиня і пілот Роджер. Дзвінка Матіяш

Львів: Видавництво Старого Лева, художнє оформлення Поліни Онищенко, 2025. – 96 с.

Книгу поезій Дзвінки Матіяш «Берегиня і пілот Роджер» слід читати як одну суцільну історію. У наративних верлібрах цієї збірки органічно переплітаються українські народні традиції, магічний реалізм, казкова химерність, небесні подорожі, індіанські вірування й сучасні воєнні реалії.

 

*

 

Пілот Роджер веде свій літак у нічному небі.

Воно схоже на писанку-крапанку,

на якій зорі об’єднались у сузір’я.

Земля далеко внизу – біла луганська писанка,

вкрита свіжим снігом, але вже не першим (…)

 

Війна відчувається в кожному тексті, хоча жодного разу не називається прямо. Загалом, ця книга сприймається як план порятунку нашої країни й світу. Авжеж, супергероями-рятівниками тут постають Берегиня, пілот Роджер (вочевидь, уособлення жіночого й чоловічого начал) і їхня любов.

 

*

 

(…)

Роджер приніс чай, а Берегиня розстелила

на підлозі карту.

Карта була чомусь волога, пахла грибами і живицею.

А ще до кожної області прилипла соснова хвоя.

Берегиня доторкалася пучками до областей,

Гладила їх, як котів, і бурмотіла:

«Мар’їнка, Катеринівка, Лиман, Стельмахівка,

Вовчанськ…»

 

(…)

Карта, яку вона благословляє руками, жива.

Ще трохи життя туди, де горить земля (…)

 

Вірші Дзвінки Матіяш наповнені надією й оптимізмом. Під час їхнього читання повертається віра в людство й кращі часи.

Купити «Берегиня і пілот Роджер» Дзвінки Матіяш

Прогуляна повітряна тривога. Олег Коцарев

Дніпро: Герда, оформлення Misheal_D, 2025. – 54 с., серія «Тонкі лінії»

Поетична серія «Тонкі лінії», що виходить у видавництві «Герда» під упорядкуванням Станіслава Бельського, поповнилася книгою Олега Коцарева «Прогуляна повітряна тривога». У текстах цієї збірки автор концентрується на зображенні різних аспектів цивільного життя, в яке раптом увірвалася війна. Попри такий вибір теми, поет не зраджує свій стиль: його верлібри життєлюбні й оптимістичні, часом іронічні й абсурдні, майже завжди позбавлені трагічного пафосу.

 

Не випадково в книзі згадуються Гостомель, Ірпінь, Буча (в якій уже тривалий час проживає сам автор) – міста Київщини, що перебували під тимчасовим контролем росіян у 2022-му. У багатьох текстах цієї збірки відображається досвід перебування в окупації, біженства, осмислюється реальність після повернення до звільненого дому:

 

ВЕЛИКЕ ПРИБИРАННЯ ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ

 

Біженець повернувся вперше додому –

не зовсім додому,

краще сказати:

приїхав до себе в гості (…)

 

Авжеж, по-різному у своїх верлібрах Олег Коцарев обігрує образ повітряної тривоги. Іноді вона, загрозлива за своєю суттю, перетворюється на щось буденне, подібне до шкільного уроку – вимушену неприємність, яку можна й пропустити:

 

ПРОГУЛЯНА ПОВІТРЯНА ТРИВОГА

 

2.

починаєш прогулювати

тривоги повітряні

як старшокласник.

 

А іноді, як поет підмічає у вірші «Англійської не буде», вона парадоксально викликає знайоме багатьом учасникам освітнього процесу відчуття втіхи: «…привід для радості простий та повний: / повітряна тривога / не буде англійської».

 

Звісно, Олег Коцарев не міг обійти й особливо актуальне сьогодні явище відключення світла, зобразивши його в авангардному вірші з елементами візуальної поезії:

 

ПЕРША ГРУПА ГРАФІКУ ПОДАЧІ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ

 

повільне світло відключення електрики

швидкий політ сови

стійка карта Австралії над

 

кроки стрибнули на плечі

 

–х–х–х–х– хто познущався

й активізував у вікні

гірлянду? –х–х–х–х–

 

сова у днах живої світлини неба!

можна

звертатимусь до тебе

на кличний відмінок?

 

ні не можна

Замовити «Прогуляна повітряна тривога» у Олега Коцарева

Вільність. Тетяна Власова

Київ: Білка, ілюстрації й дизайн обкладинки Анастасії Усенко, передмова Сергія Жадана, 2025. – 136 с.

Нова збірка віршів Тетяни Власової «Вільність» також є спробою осмислити сучасну українську реальність, позначену війною. Сергій Жадан у передмові до цієї книги відзначає кілька ключових принципів, яких своїми віршами спонукає дотримуватися авторка: свідчити, записувати історію, яка твориться просто зараз, берегти культуру, протиставляти війну-смерть любові-голосу, лишатися на стороні світла. Плекати вільність (тобто можливість) переживати почуття (усі, не лише позитивні), які виникають через зіткнення з жорстоким сьогоденням. Чи не найкраще цей набір цінностей ілюструє текст, який цілком здатен стати програмним для всієї творчості авторки:

 

Так багато війни, розкажи мені правду або промовчи.

В кожне слово впиватися спрагло — це не зрівняєш ні з чим.

Наші часи колись перепишуть із твоїх повідомлень і записів.

Знаєш, тут так багато захищеності

і так багато беззахисності.

 

Ти кажеш, що вчишся впізнавати своїх за порохом і алфавітом.

Я кажу — знаєш, тут стало багато мороку, але й стільки світла.

Ти кажеш — це прикро, але я зовсім не пам’ятаю тебе таку.

Я не знаю, про що ще говорити, тому ти просто будь на зв’язку.

 

Ця зима як тривала хвороба, і ми нею вражені всі.

Але ти просто роби що робиш, мій друже з долютневих часів.

І аж до першого дня весни пиши слова мені випадкові.

Так багато війни. Багато війни.

Так багато

любові.

 

Стилю Тетяни Власової притаманний високий ступінь емоційної напруги, що виявляється через рефрени, ламану строфічну структуру (якщо йдеться про римовані тексти), подекуди просторічну лексику. Частину віршів можна назвати сповідальними – це своєрідні поетичні монологи. Частина текстів – діалоги, звертання до іншої людини або ж Бога, вищої сили, яка іноді мовчить, а іноді, зокрема, через сон – відповідає. Поезія «Вільності» викликає сильний емоційний резонанс, пробуджує почуття, які часом можуть вимикатися на тлі переживань, які приносить війна.

Купити «Вільність» Тетяни Власової

Між небом і війною. Anatoliy Anatoliy

Київ: Білка, дизайн обкладинки Олександра Корєшкова, передмова Валерія Пузіка, 2025. – 288 с.

Іще однією книжкою, тематичним осердям якої є сучасна російсько-українська війна, стала поетична збірка «Між небом і війною». Про її автора відомо небагато – це військовий із тридцятьма роками служби за плечима, який воліє зберігати анонімність. Свої тексти він поширює передусім на Facebook-сторінці під псевдонімом Anatoliy Anatoliy, має кілька публікацій в альманахах мілітарної літератури, а «Між небом і війною» – його дебютна самостійна книга.

 

Ще один цікавий факт про автора: він має вищу освіту філолога. Мабуть, через це значна частина його віршів містить згадки українських та іноземних письменників (Шевченка, Ремарка та ін.) й алюзії на літературні твори («Володар перстнів», «Дон Кіхот» тощо). Іноді вірші автора є переосмисленнями фольклорних текстів (наприклад, казки про Котигорошка) чи грецьких міфів (зокрема, про Ясона), апелюють до різноманітних історичних подій. Немало тут і християнських мотивів, а також поезій, побудованих на музичній образності. Значна частина віршів збірки – це патріотична, філософська й любовна лірика. Уся поезія тут римована, автор віддає перевагу традиційному віршуванню, іноді звертаючись навіть до класичної форми сонета.

 

Спочатку було Слово. А потім – цигарки,

метафори простої солдатської розмови,

мов шепіт невиразний перелісків соснових

із берегів широких похмурої ріки.

 

В тумані цигарковім виблискують уста,

зав’язані у вузол окрилених історій,

насічками-рубцями на чорнім осокорі,

порізами і кров’ю розп’ятого Христа.

 

А що поміж словами? Облуда і полова 

А що за перекуром? Дороги і степи,

розпуття березневе і пустища зимові.

 

Уже не довго, брате, ще трішки потерпи,

лишилися до неба похилені стовпи,

недопалок ядучий і два останніх Слова…

 

У передмові до цієї збірки Валерій Пузік (чию картину «Сто світанків без тебе», до речі, було використано для обкладинки) пише: «Голос Анатолія універсальний: його поезія може бути піснями, може бути рупором, може бути молитвою, може бути новітньою класикою». Хто зна, можливо, так і станеться. Принаймні, Anatoliy Anatoliy своєю книгою залишив  на це серйозну заявку.

Купити «Між небом і війною» Anatoliy Anatoliy

Складно. Слова війни та любові. Саша Кладбіщє

Крихівці: Маґура, ілюстрації WKODA, дизайн Тетяни Осадчук, 2025. – 104 с.

Саша Кладбіщє – музикантка, учасниця гуртів Zwyntar і Folkulaka, авторка проєкту #skladno, а тепер і збірки поезій «Складно. Слова війни та любові», яка вийшла у видавництві «Маґура».

 

Як зазначено в передмові, ця книжка – свідчення часу. Тут багато поезії про російсько-українську війну, написаної не лише після розгортання повномасштабного вторгнення, а й раніше – у 2019-му, 2020-му й 2021-му роках; немало також філософської й любовної лірики. У книзі можна знайти й кілька перекладів та адаптацій англомовних пісень. Здебільшого представлені тут тексти римовані й чітко ритмізовані, позначені впливами музичної діяльності мисткині, а втім, поміж них є й кілька білих віршів.

 

Поезії Саші Кладбіщє такі ж, як і її пісні: відверті, емоційні, авторка не боїться висловитися жорстко й безкомпромісно:

 

Кажуть, усе це ціна за роки апатії.

Може, логічно. Але якось дуже дорого.

Я не умію вбивати. Не вмію вбивати я.

Це убиває мене, а повинно б ворога.

Ні, я не хочу побачити їх за ґратами:

хай їм не буде місця у цьому світі.

Те, що вони називають «супутніми втратами»,

ми називаємо смертю. Щодня. Щомиті.

Тільки якщо не вистачить десь сміливості,

хай тоді хитрості й люті нам стане доста.

В світі із браком любові і справедливості,

віри й надії –

лишається тільки

помста

 

Однак попри те, що Саша Кладбіщє звертається до болючих тем, назагал у своїй поезії вона лишається оптимісткою, адже в боротьбі між еросом і танатосом перший бере гору. Про це свідчить, зокрема, життєствердний уривок із заключного тексту збірки:

 

(…)Буде лагідний день, і закінчиться, звісно, війна,

бо в останній момент, як в легендах, устигне підмога.

І колись у кінці нам залишитьсч тільки вона –

нескінченна любов, десь за розміром близька до Бога.

Купити «Складно. Слова війни та любові» Саші Кладбіщє

Третя світова тиша. Іван Андрусяк

Крихівці: Маґура, ілюстрації Dante, дизайн Тетяни Осадчук, 2025. – 104 с.

Нова збірка віршів Івана Андрусяка «Третя світова тиша» – приклад зрілої поезії, автор якої не дарма опинився в колі живих класиків української літератури. Ця книга також про війну, що підступно намагається сховатися за маскою тиші. Утім, це не єдина порушувана автором тема. Тут ідеться також про те, що війні передує, і що буде після її завершення, про задоволення від маленьких життєвих дрібниць, деталей, із яких складається людська екзистенція, про особисті переживання, які універсалізуються, набувають знайомого звучання для багатьох із нас.

 

• ••

 

усе що стається — стається само  

і дим що стається і страх що стається  

і тиша яка не такою здається  

якою ми тишу ранкову п’ємо  

 

і страх не такий — не подібний на страх  

а радше на тишу яка не зуміла  

дістатися до неба до серця до тіла  

і тихо тремтить як загублений птах  

 

у небі яке не стається само  

а висне як небо як страх і як тиша  

і страхом і тишею небо колише  

яке ми все вище і вище п’ємо

 

Тут немало натурфілософії, образність часто тваринна чи рослинна, природна. Здебільшого тут представлена римована поезія найвищої проби, хоча подекуди в збірці зустрічаються й майстерні верлібри.

 

• ••

 

ріка уже відвоювала

уже ввійшла в береги

відпочиває

 

тепер воюють абрикоси

цвітом тремтливим дощі накликáють

і приморозки й вітри

 

і квіти

квіти воюють

нарциси тюльпани крокуси

так і звільняють землю від ворога

 

і ще звісно птахи

закривають небо

лелеки гудуть у леті

стрижуть повітря стрижі

 

скоро ще й зозуля закує – отут тобі й смерть!

 

Попри інтелектуалізм текстів, «Третя світова тиша» – цілком доступна для розуміння книга, а не складна річ у собі, написана для вузького кола обраних. Крім того, представлена тут поезія емоційно тонка, тож читати її варто щонайменше для того, аби збагатити власну палітру почуттів.

Купити «Третя світова тиша» Івана Андрусяка

Traje de luces. Вибрані поезії. Юрій Тарнавський

Львів: Видавництво Старого Лева, художнє оформлення Аделіни Бурнаховської, післямова Олександра Мимрука 2025. – 360 с.

На екваторі осені 2025 року літературну спільноту сколихнула звістка про смерть Юрія Тарнавського – одного з найбільших експериментаторів в українській поезії. Книга «Traje de luces. Вибрані поезії», яку готувало «Видавництво Старого Лева», побачила світ дещо пізніше. До неї увійшли вірші поета зі збірок «Життя в місті», «Спомини», «Анкети», «Вино і ропа», «Поезії про ніщо», два тексти із «Modus quasi ponens» і позазбірковий «Так гниє труп».

 

У післямові до цього видання Олександр Мимрук розвиває думку про нескінченне повернення Юрія Тарнавського в лоно української літератури й до українського читача. Воно відбувалося в кілька етапів, із проміжками в десятиліття або й більше і, очевидно, не завершилося. А втім, сприймати Юрія Тарнавського як автора, чужого нашому культурному контекстові, було б не правильно. Недостатньо прочитаного – так, але чужого – ні. Тож, сподіваємося, що хоча б після смерті поет, як це часто буває, стане направду відомим і поціновуваним на батьківщині, а не полине в забуття, про яке пише в останніх рядках свого «Заповіту»:

 

ЗАПОВІТ

 

Коли помру, то спаліть

моє тіло як заборонену чи ненавиджену книжку,

і заберіть увесь попіл, щоб ні одна молекуля із мене

не залишилася на місці, де я згорів.

 

І йдіть до Сантандеру, до скелі, висуненої найдальше в море,

і чекайте на сильний вітер із півдня,

і киньте цей попіл в сторону моря, хай сірим прапором

він залопоче хоч кілька секунд над синьою водою.

 

І після цього вже ніколи

не думайте про мене і не вимовляйте мого імени,

щоб його букви, як струпи, не тріскали,

і не кривавила ця рана, що під ними, яка ніколи не загоїться.

Купити «Traje de luces. Вибрані поезії» Юрія Тарнавського

 

Звісно, ми не встигли прочитати всі книжки, що вийшли за цей час, адже їх було доволі багато. Серед поетичних новинок, які не потрапили до огляду, зокрема, «Річка далі» Миколи Воробйова, «До Чорного моря» Валерія Пузіка, «Четверта хвиля. Вірші з війни» Бориса Гуменюка, «Вітер без напрямку» Павла Шикіна, «Розлите» Люби Копоть, колективна збірка «Жуки поетичні» Олега Коцарева, Богуслава Поляка, Олега Клюфаса й Лесика Панасюка, «Другий вінок. Альманах феміністичної поезії»… Не відстає й перекладна поезія, згадати хоча б свіже перевидання «Листя трави» Волта Вітмена. Словом, український книжковий ринок у 2025-му році справді потішив читача найрізноманітнішою поезією. Тож із нетерпінням чекатимемо на книжки, що вийдуть уже в новому 2026-му році.

 

Оригінал статті на Suspilne: Свідчення перехідного часу: поетичні підсумки 2025-го