Анатолій Хільченко

Анатолій Хільченко

Від автора

Анатолій Хільченко. Народився на Полтавщині 1979 року. Навчався у Київській духовній семінарії та академії. Працював у релігійних та навколоцерковних громадських організаціях. Священник Української Православної Церкви.

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Література: "просто" та "складно"
  • Літературна творчість: наслідки
  • Безкінечна тема
  • УКРАЇНА
  • Гендальф: структура образу

Нинішня культурна, в тім числі літературна царина пропонує, здебільшого, розважальні змісти. Відтак, існує певна проблематика поєднання концептуалізації сенсів та подання їх у спрощених жанрових форматах, які би зорієнтовували свідомість особистості до взірцевих напрямків рефлексії, сприйняття власного існування у контексті автономного структурування змістів буттєвих цінностей. Власне, останнє поняття (т. б. цінність) переживається людиною або у профанації побутових смислопоставань та їхньої значимості, або ж у своєрідній сакралізації сенсів у їхніх ідеалізованих парадигмах, де неодмінно існує табу-межа-заборона акцентів світоглядного сприйняття.
Власне, саме на проблематиці «спрощення простого» з метою його культивування у якості певної норми світогляду, доволі часто, ґрунтуються сюжетні лінії та конструювання характерів тих чи інших персонажів певного твору.
Існує також інший, паралельний формат побудови творчих авторських задумів, у якому важливе значення має програма архітектури свідомісних орієнтирів. Тож до таких процесів залучають значний арсенал інформації, її опрацювання, аналізу, критеріальної критики, пошуку ідей у якості глибинної апологетики-захисту цивілізаційних засад творення позицій гуманності, дослідження та обґрунтування критеріїв ієрархії архітектури моралі-звичаю, який імплементується в розмаїтих категоріях та явищах, у тім числі в якості змісту, саме як унікальної та абсолютної, безапеляційної цінності людської свідомості.
Саме тому в зазначеному, паралельному «спрощенню простого», форматі творчого пошуку доводиться зустрічатися із парадоксальною феноменологією-явищами людської свідомості, почуттів, мотивацій, в цілому світогляду, який переживається у спосіб антиномій профанної логіки побутових понятійних спекуляцій. Доволі часто існує змога в таких випадках спостерігати за «ускладненням складного», на противагу «спрощенню простого».
Такий творчий наратив підходів, зокрема, у літературній царині, зрештою, призводить до появи парадоксів діалектики змістовності сюжетів і, в цілому, творчої концептуалізації відтворення світоглядних парадигм у спосіб висновування буттєвості людини з позицій трансцендентальних ідеалів скасування панівних профанних узагальнень. Як відомо, саме на останніх заснований феномен т.зв. «понятійної коректності» тих чи інших явищ, які привертають увагу автора, а відтак, вимагають постановки чітких питань і відповідей у сюжетному полотні.
Отож, існує творчість і література, зокрема, що залишає не лише питання відкритими, але навіть пошук самих питань щодо сюжетного замислу стає приводом для читацької чи глядацької рефлексії. Архітектура концептуалізації таких творчих парадоксів потребує, як вже зазначалося, опрацювання розмаїтих додаткових джерел з метою імплементації того чи іншого матеріалу в спосіб адаптації його до контекстів твору. Саме тому в таких випадках існує змога вести мову про т. зв. «авторський почерк» і власне «авторський стиль».
Іноді також є змога вважати ті чи інші підходи до опрацювання специфіки явища діалектичної незавершеності в гранях поставання змістів рефлексивної обумовленості свідомісних орієнтирів у якості певних новацій та творчої авторської автентичності.
Відтак, з огляду на вище означене, існує можливість запропонувати виокремлення з-поміж всього загалу сприйняття творчих форматів, два основних, які умовно дозволю собі назвати «спрощення простого» та «ускладнення складного».
Хочу також вкотре зауважити: і той, і інший підходи до творчості мають свою апологетичну-захисну базу, своїх поціновувачів та свою вмотивовану аудиторію. Тож вибір за нами…

Певна річ, збагнути все розмаїття явищ творчості, в тім числі літературної та її впливу на свідомість а також на потенціал корпоративних спільнот вкрай складно. Означена проблема полягає, певна річ, у тому, що узагальнення та ізоляційні механізми творення критеріальної бази для постулювання суджень і понятійних установок вкрай розмаїті, залежать від багатьох систематизованих та проігнорованих чинників-альтернатив з огляду на особистісні та спільнісні пріоритети.
На означений процес впливає також сформована традиція рецепції-адаптації онтологічних-буттєвих, екзистенційних та поверхнево-раціональних методів і способів підтримки значень комунікації, її перспективних напрямків у контексті ефективності впливу в тій чи іншій обумовленості констатації критеріїв реальності.
Саме тому, коли доводиться, зокрема, вести мову про феноменологію творчості та її контекст із царини архітектури буттєвих пріоритетів, існує змога брати до уваги явище соціально-світоглядної референтності, себто орієнтування людини у системі своїх моральних (т. б. звичаєвих) цінностей.
Відтак, творчість і література, зокрема, в цілому існуючі способи підтримки комунікації-інформування завжди мають властивості структур критеріальної динаміки понятійних, образно-смислових та вкорінених у внутрішньому досвіді констатацій ідентифікаційних засобів осягнення об’єкт-суб’єктів реальності.
Отож, творчість, література має ознаки та способи референтного моделювання буттєво-значимих смислів. Зміщення акцентів твору призводить, зрештою, до утворення варіації критерію буттєво-рефлексивної констатації.
Тому, з усією очевидністю, культурно-мистецька царина являє собою або прецеденти пошуку мотиваційних перспектив світоглядної ґенези із відповідною апеляцією до понятійно-семіотичного, образно-смислового чи будь-якого іншого, в тім числі інтуїтивного потенціалу творення критеріїв рефлексії, або ж доводиться мати справу із утилітарними комплексами продукування понятійної прагматики, своєрідних «штампів» у тих чи інших творах. Таке явище спричиняє стагнацію референтних принципів світоглядного позиціонування, а відтак, вище означений контент втрачає ознаки динаміки рецепції традиційної бази буттєвого і культурного потенціалу суспільності. Зрештою, такий стан справ породжує середовище деструкції, своєрідної сюжетної та концептуальної вульгаризації-знікчемлення парадигм архітектури цивілізаційно-культурних мотиваційних алгоритмів та засобів трансформації їхніх варіативних акцентів у тих чи інших способах комунікації та її змістах-пріоритетах.
Врешті-решт, означений процес активізує механізми референтного декадансу розмаїтих суспільних ніш на фоні прагматизації творчої мотиваційної феноменології, онтології-буттєвих значимостей, екзистенції. Прагнення утилітарної реалізації «продукту» шаблонів запитаного рефлексивного моделювання світоглядних концептів створює особливе референтне явище людини-«чуттєвища», тотальності реактуалізації її змістовностей, згідно розмислень одного відомого, нині покійного, суспільно-культурного діяча.
Нарешті, з такими мотиваціями інженерії світоглядного потенціалу суспільність нищить доступ до унікальних явищ архітектури ціннісних значимостей, що втрачають свою запитаність у спосіб відсутності напрацювання критеріїв їхньої рефлексивної ідентифікації.
Саме тому для творчого мотивування авторського, зокрема, світогляду, вкрай важливо брати до уваги наслідки та вплив референтної специфіки своєї діяльності в контексті її соціально-культурного резонансу, генерації або деструкції свідомісних установок і мотиваторів, ціннісних парадигм світогляду з позицій підтримки традиції їхньої автономної аксіоматизації.

 

(Будь ласка зачекайте, для відображення книги може знадобитися деякий час.)

 

 

Повністю почитати книгу можна за наступним посиланням:

Безкінечна тема (Файл на Google диску)

Слава, слава Україні, силі, правді, волі.
Наш народ великий щастя прагне й долі.
Крізь віки хай сяють знову знамена свободи.
Вічно жити разом в мирі маємо всі зроду.
Захищати й боронити землю гарну, славну
Будемо завжди повсюди, рідний край державний.
Сходить знову світле сонце — хай життя триває
В дітях, людові прекраснім благо пробуває.
Славити в тілах і душах маємо навіки
Бога і свою країну у полях та ріках,
Морі, також суходолі, злетах і прозріннях,
У досягненнях і праці на добро людині.

Мініатюра рукопису збірки “Древо”

(допис створений у контексті місії

групи “Інститут прикладної теології”)
нотатки

Символьно-образні звороти міфу, що відображає екзистенційні стани, набувають доволі своєрідних означень у літературі.
Зокрема, якщо звернутися до образів трилогії Джона Толкіна «Володар перснів», особливе зацікавлення викликає персонаж Гендальфа, доброго мага. Власне, розглядаючи антропоцентичний контекст релігійного наративу, існує змога визначити певні типологічні залежності, застосовані письменником у побудові концепції означеного твору.
Апеляція до древньої традиції наявності «наставників», своєрідних «провідників» у духовному житті дає змогу глибинніше осягнути спробу автора вибудувати сюжет у відповідності з містичною зосередженістю на феномені покровительства представників містичної царини сприйняття буттєвих інтуїцій істотам профанно-узвичаєного способу сприйняття реальності.
Відтак, не випадково, саме гобітів супроводжує маг, який належить до древнього релігійно-містичного ордену. Гобіти відрізняються згідно сюжетної лінії певною побутовою узвичаєністю власного світогляду. Світ їхніх розваг і зацікавлень, труда та відпочинку лежить у царині, так би мовити, «звичайного людського щастя», як це прийнято уявляти з позицій обивателя. Вони не заглиблюються у пошук витоків буттєвих сенсів, їхнім життєвим пріоритетом є родина, праця, а також облаштування побутового комфорту.
Натомість, на своєрідних «світоглядних землях», якими мандрує так зване «братство персня», відкриваються неймовірні оповіді про існування надзвичайних смислів буттєвості, що своїм корінням сягають містики, також понірологічного (галузь знання про темне потойбіччя) дискурсу та інтуїцій. Щоправда, на шляху гобітів зустрічаються також інші істоти світлої царини духовного осягнення існування й підтримки принципів гармонії та краси створеного світу. Означені сутності в образних зворотах опису атмосфери їхнього буття апелюють до конструктивних початків світоглядної рефлексії.
Так чи інакше, образ Гендальфа-мага розкривається, згідно застосування засобів герменевтики літературних контекстів, надзвичайно своєрідно. Особливо, якщо звернути увагу на той факт, що автор твору, в якому зображений цей персонаж, був глибоко віруючим християнином…
Отож, до чого саме апелює метаструктура концепції світоглядного позиціонування із назвою «Гендальф»? Вповні очевидно, як вже було вище означено, мова йде про традицію, зокрема, духовного окормління, а також, у відповідності зі світоглядом, для прикладу, православного буття, є нагода натякнути на феномен т. зв. «старчества», який існував ще до революції та останніми представниками якого прийнято вважати преподобних старців оптинських.
Якщо спробуємо розглянути діалоги, що пов’язані з персонажем на ім’я «Гендальф», є змога помітити глибинну апеляцію до поняття світла-вогню.

Власне, релігія, як древні її рудименти, так і християнська традиція, апелюють до такого теологічного звороту, аби пояснити ті чи інші духовні буттєві-феномени-стани містичного сприйняття існуючого. Так, у вигляді вогняного пломеню, згідно православної іконографічної традиції, зображеного над головами апостолів у Сіонській горниці, прийнято позначати наявність у них дару благодаті Святого Духу, який притаманний також і для всієї Вселенської Церкви.
До образу світла-осяяння апелює також традиція оповіді події Преображення Господнього на горі Фавор (до цього часу існують різні припущення, чи дійсно мова йде саме про «гору», чи можливо, це метафора містичної інтуїції «духовного сходження до вершин буттєвого осягнення реальності»). Власне, образ гори-вершини, навіть багатьох таких вершин, із яких відкривається той чи інший «світоглядний краєвид» осель тих чи інших сутностей чи персонажів твору «Володар перснів» притаманний авторському задуму.
Привертає увагу метафоричний опис прірв, — своєрідних духовних безодень, або ж висот-гір-станів надзвичайного духовного піднесення, а то і гордині, що ними неначе мандрують у своїх спостереженнях персонажі твору.
Надзвичайно своєрідно постають у тексті образи міфологічних міст, для яких характерне відображення тих чи інших станів світоглядного сприйняття явищ дійсності, що відтворено в сюжетній лінії побутування персонажів.
Варто пригадати в означеному контексті, для прикладу, містично-культове відображення означеної символьної специфіки на так званих «орлецях», (це круги-матерчаті зображення міста, оточеного мурами, над яким летить орел з розправленими крилами), що на них має стояти архієрей під час служіння…

Слід згадати також історію преподобного Серафима Саровського, про якого один з очевидців зазначає, що в нього якось, завдяки молитвам, просяяло обличчя невимовним світлом, на що не можливо було дивитися.
Доречно буде зазначити про традицію щорічного прийняття із Гробу Господнього Благодатного Вогню, який, згідно свідчень багатьох очевидців, у перші миттєвості не обпалює і не шкодить людині…
Є також наступні цитати, що мають відношення до теології Євхаристії та до оперування образом “світла-вогню”: “Світла Подателю і віків Творче, Господи”, “Тремчу, приймаючи вогонь”, “Душею і тілом хай освящуся, хай просвітлюся”, “Джерело благих, причастя, Христе,… хай буде мені світлом…” (із молитов-чинопослідування підготовки до Причастя Тіла і Крові Господніх)…

Існує метафоричне зображення «пекельного вогню» пристрастей, одержимості свідомості, про що часто йдеться в аскетичній християнській літературі, світських джерелах, відома риторика т. зв. «люцефиріанського світла», до якої апелюють окремі містичні езотеричні спільноти деструктивного світоглядного спрямування…
Отож, добра, так би мовити «охоронна» для гобітів і для всіх учасників «братства персня», і не тільки для них, магія Гендальфа, що захищає насельників древніх земель від впливу сил мороку і темряви, злого потойбіччя, дуже гарно проілюстрована-осмислена в образах завдяки застосуванню численних велемовних перспективних акцентів автором твору.
З усією очевидністю, традиція «духовного наставництва», опіки, у тім числі й перш за все, саме містичної, з позицій збереження, так би мовити, внутрішнього, свідомісного потенціалу персонажів трилогії, чудово відтворена у численних сюжетних фрагментарних концептах.
Слід зазначити щодо протистояння Гендальфа, — це, переважно, якщо заглибитися в дослідження ґенези персонажів означеного твору, — боротьба «не проти плоті і крові, а проти духів злоби», про що, зокрема, зазначає і святий апостол Павел в одному зі своїх послань у якості настанови для християн, своєрідних «духовних воїнів», в яких полем брані є серце…
Отож, є привід вкотре поміркувати над темою коректної рецепції з позицій критеріїв герменевтики унікального культурного явища трилогії «Володар перснів» Джона Толкіна та існуючої релігійної традиції у контексті антропоцентричних акцентів сприйняття явища, яке існувало і, можливо, ще десь існує, духовного наставництва щодо сприйняття містичної царини власного існування, а також древнього і, почасти, вже недосяжного для узвичаєних обивателів, феномену старчества, яке було притаманне та актуальне для багатьох віруючих людей, що мандрували землями своєї душі, борючись із впливом духів злоби піднебесних.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення