Рецензія “Приватизація спогадів (…)”

2026-04-01 19:13:28 Кайла Броді-Тернер

Вітаю, друзі!

Давно я не писала рецензій, направду, треба виправляти))

 

Мала за честь ознайомитись із творчістю автора Андрей Романенко (Black Silver), а саме, книгою “Приватизація спогадів: інспектор та майстриня перевтілень”, у рамках марафону Тетяни Гищак.

Тож, без зайвих пауз, перейдемо до огляду твору.

Оглядатиму не лінійно, тож як і побачите спойлери, все одно не зрозумієте))

Атмосфера відчувається напрочуд чітко, це можна прослідкувати за ароматами, описами предметів, звуків та оточення, все подано кінематографічно, що викликає щиру втіху, при читанні. Сюжет одразу захоплює читача, маємо інтригу, адже це не просто крадіжка, тут може бути і магія, і політика, і родинні таємниці.

Світобудова багатогранна тут поєднання звичного нам і магічного, у химерному плетиві таємниць та запитань, що раз по разу виникають під час читання.

Фотографічні описи героїв, обожнюю цей прийом, сама використовую, для мене важливо намалювати в уяві читача саме того персонажа, якого я сама бачу, пишучи історію.

Авторська мова чиста, красива, образна, та не перевантажена, гарний ритм оповіді.

Візуали у розділах дуже цікаві не лише з точки зору розширення авторського світу, а й чисто стилістично. Вони нетипові і цим були цікаві, тож між прочитанням я часто спинялась, аби розглянути їх добряче, за що дякую автору)

Персонажі, тут ми підбираємось до “найсмачнішого” у всій книзі.

Ріс Арден дуже реалістичний, його легко відчути. Втомлений, проте дуже професійний інспектор, відчуття “набитої головою вати”, яку прикрили табличкою “працездатний” дуже життєвий опис, думаю більшість читачів, враховуючи сучасні реалії, погодиться як сильно це резонує.

Про героя я можу говорити дуже довго, він мене зацікавив. Ріс багатогранний, зібраний. Його вміння вести чіткий розрахунок, незважаючи на явну перевагу сили та ресурсу з боку опонента вражають. Хочеться знати, що ще він утне далі.

Фактично цей герой власними діями дає усвідомити, що навіть коли ситуація здається абсолютно програшною, вихід все одно є. Так, непростий, так з купою ризиків, та Ріс вміє відкласти емоції у далеку шухляду і не дозволяти їм чинити вплив на власні дії.

Він вправний боєць і блискучий стратег, чим підкупає. Попри це він не емоційний, як я вже зазначила, Ріс не дозволить почуттям себе вести, завжди зважує рішення. І, хоч автор нам про це не казав, є у мене відчуття, що фрагменти його спогадів натякали на те, що це набута риса. Колись він піддався емоціям і, втративши по цьому більше, ніж здобув – усвідомив, що треба змінювати підхід до життя.

Приємно бачити і його взаємодію з іншими, тут першим на думку спадає Тарен Брок, напарник Ріса і по суті перший “партнер ін крайм”, доки ми не зустрілись з чарівною персонажкою, якій я приділю час трохи згодом.

Брок хоч і другорядний герой цієї історії, по своїй значущості безперечно сприймається як важлива частина життя та оточення Ріса. Він довірена особа, якій можна сказати про все і яка прийде на допомогу. В цілому Ріс і Тарен дуже цікавий дует. І цікавий перш за все контрастністю, втомі та сухому розрахунку одного протиставляється енергійність та гумор іншого. Вони схожі у власній рішучості, та різні характерами і це робить їх дружбу реалістичною та зрозумілою читачеві.

Історія Ліандри вражає, її вправність викликає захоплення попри те, що я ніби як на початку історії маю її засуджувати, і загалом виступати проти неї. Та автор одразу починає знайомити читача з героїнею, поволі, уривок за уривком, видіння за видінням, він показує як зростала дівчинка, як стала тією, кого ми власне і зустріли на початку всіх цих подій. За цим дуже цікаво спостерігати, адже через неї, нам краще розкривається і сам Ріс. До цього можна було прослідкувати типовий цинізм стомленого від життя і напруженої роботи інспектора. Тепер же, ми яскравіше бачимо його емоції, почуття і наміри. Він неначе почав виходити з того кокона, образу який автор продемонстрував на початку цього твору. І, мушу зазначити, такий герой мені імпонує ще більше. Адже саме з цього моменту, у нього з’являється глибина.

Сама Ліандра розкішна. Майстерна, з чітко продуманим планом, здатна дати собі раду і втиснути себе у будь-який образ. Це викликає повагу, навіть гордість за неї. До певного моменту я думала, що автор так і залишить досить ідеалізований образ привабливої, розумної та талановитої жінки. Та згодом, сюжет отримав новий поворот і він не розчарував: адже ми побачили Ліандру, як людину, а люди часом роблять хибні вибори, що приводять їх прямісінько у халепу. Я лише вітаю показ “плям на Сонці”, адже це демонструє нам не ідеальних, “вилизаних” крутих героїв, а людей (чи напівельфів, враховуючи ситуацію), що мають свої переживання, що можуть теж помилятися і бути вразливими, навіть безпорадними перед силою, що переважає. А її вміння навіть пропозицію руки та серця перетворити на іспит (який горе-наречений мало не провалив) викликає щиру усмішку і зітхання: “яка женщіна!”.

Сцени, книга в цілому багата на захопливі епізоди, що викликають особливу цікавість і бажання “приліпитись” до монітора, не встаючи. Певно перша, що спаде мені на думку, буде сцена зачитання заповіту, що сприймається напрочуд реалістично. Одразу ж уявились стерв’ятники, що шукають поживи, а не любляча родина, що втратила близьку людину. Огидно, проте, на жаль, для багатьох досить реальна ситуація.

Також хочу звернути увагу і на права спадкування, і взагалі на цю сферу. Опис процесу дуже логічний та цікавий, ніби магія переплелася з реальними юридичними нормами, утворивши щось самобутнє, фентезійне, та при цьому не “казкове”. Цей прийом дуже гарно розширює світ, поданий автором, що мене, як читача невимовно потішило.

У книзі ще багато різних за рівнем напруги сцен, перелічувати кожну не буду, та скажу, що книга бездоганно тримає увагу саме завдяки їм і взаємодії героїв. 

Ведення історії від різних персонажів. Особливий смаколик книги, адже тут ми маємо нагоду не лише спостерігати історію з-за плеча автора, а й зануритись глибше у бачення окремих героїв.

 

Наприклад, ми “походили у взутті” самого Ріса. Побачили як він мислить, з чим зіткнувся при взаємодії зі сферою. В цілому секрети тієї сфери, змусили мене прикипіти до крісла і зачитуватись історією, що враз динамічно розгортається, занурюючи у чужі спогади. Вибір перед яким стоїть Ріс також викликає чимало запитань, як у самого інспектора, так і у читача. Адже яке б рішення він не прийняв – масштабного скандалу не уникнути. А це неодмінно матиме вплив на інших.
Розділ від імені загадкового персонажа змусив захвилюватись. Адже героїв розкусили блискавично. Хоч Ліандра і майстриня своєї справи, коли це питання маскування, те як швидко “третя сторона” усвідомила суть їх співпраці з інспектором, які розрахунки проводить аби “усунути” Ріса з цього рівняння і підібратись до Ліандри, дещо підіймає градус напруги.
Інструктаж Ліандри по безшумному пересуванню вночі, і, власне сама ця операція в сумі з її увагою до деталей (як от все, що видає зайві звуки, все, що потребуватиме додаткових рухів для амортизації) – лише підкреслює рівень її професіоналізму. Вона справжній майстер своєї справи. І цей момент дуже яскравий. Тут автор нам не сказав “вона крута”, а справді показав чому, щоб ми мали нагоду самі захоплено зробити такий висновок.
Розділ про “вісімку” демонструє, що на кожного вправного хитруна знайдеться ще вправніший. Цікаво було читати як Лін абсолютно точно і швидко зчитав всю гру, як і Ліандра, аналізуючи позу, поставу, положення голови. Ріс згодом дасть дуче точну характеристику її діям: гарний виконавець, та ніякий стратег.
Розділ з Крайсом був дуже напруженим. Він чітко знає, що робить і відсікає всі “ігри” та брехню. Тож діяв швидко і безапеляційно. Тепер наших горе-спільників повністю викрито і це змушує непокоїтись. Попри все: як же красиво Крайс отримав своє. Я за природою не зловтішна, та не могла позбутися усмішки, доки читала цей шикарний момент.)

І, нарешті, взаємодія Ріса та Ліандри. Певно, перлина цієї книги. Діалог між героями дуже цікавий: вона багатолика, тож підбирає маску, що б вплинула на інспектора, він же – занадто розумний і надто багато знає про неї, щоб “повестись” на це. З іншого ж боку, гра Ліандри, (хай яка вона витончена) абсолютно очевидна для Ріса і попри це, він не має жодного шансу розкусити її. Така собі гра розумів, образів та підозр. Ефектно.

Кульмінація сцени досить видовищна, Ріс, можна сказати “розкидав” всіх навіть не спітнівши. Момент, де перед лицем небезпеки, здавалось би вороги, прикривають одне одному спини (навіть несвідомо) дуже характерний. Це підкреслює важливість третьої зацікавленої сторони цієї ситуації. І напускає туману на неї, адже читач поки губиться у здогадах, хто ж то міг бути))

В цілому я звернула увагу, як по-різному подані Ріс та Ліандра. На перший погляд, Ріс здається зрозумілим, навіть у чомусь передбачуваним, та згодом читач приходить до усвідомлення, що його образ збудовано на тому, що було недосказаним. Ми лише здогадуємось про його минуле, про його шлях, що зробило його тим, ким він є.

В той самий час, ми бачимо Ліандру, на перший погляд, загадкову, багатолику, у чомусь навіть фатальну. Та впродовж історії ми пізнаємо її. Читач мав фрагменти її життєвого шляху, через розділи від її особи ми чітко бачимо її почуття, а не суто план, як це було у розділах Ріса. Вона розкривається читачу більше емоційно та сентиментально. Демонструючи, що те, що ми бачили на початку не є істиною.

Таке різне розкриття тільки підсилює різницю самих героїв. Емоційність Лі, (яку вона прагне тримати під контролем), протиставлена холодному спокою Ріса (який навпаки лише на шляху до вміння проявляти почуття, які запхав до тієї шухлядки, про яку я згадувала на початку огляду).

Саме тому він не впадає у істерику, хоч будь-хто б розгнівався, що партнер вивалив все ворогу. Хоч ми знаємо ситуацію з перспективи Ліандри, загальну небезпеку від Крайса, це все одно викликає роздратування. Тож те, як спокійно це сприйняв Ріс і одразу ж будує новий план, викликає повагу до героя, що не витрачатиме цінний час на “розбірки”.

Їх взаємодія з Лі в цілому досить цікава, вона додає перчинки, адже хімія між героями утворилась з першого діалогу. Це розбавило трохи рівну оповідь початку твору, розділи якого здавались дещо повільнішими за темпом, поступаючись у динамічності наступним. Певно тому, мені перші розділи йшли складніше. Я читала їх дозовано впродовж кількох днів, беручи час на “перетравлення” інформації. Натомість, уже з третього я “ковтнула” всю  книгу за два вечори, адже, так би мовити, “екшон” розпочався уже з читання заповіту та подальшого знайомства з Ліандрою. Герої сильні, і цим мене підкупають. Лі, втрапила у халепу, та попри все не лишилась “дівчиною у біді”. Ріс, хоч і не розкриває надміру власних переживань і все суворо регламентує у власному житті, теж не солдафон без почуттів. Він має моральний компас, вміє аналізувати ситуацію і чітко усвідомлює, що відчуває людина поруч, не прагнучи завдати їй болю, а виключно зрозуміти.

Далі піде суб’єктивщина, яку не варто вважати зауваженням до автора, йому видніше як будувати власний твір! Відкривайте віконце:

Втім, у книзі траплялись діалоги, які сприймались важко через свій об’єм. Я розумію з погляду автора, сама часто грішила великими репліками, що за обсягом сягали гарного такого жирненького абзацу. Бо люблю розкривати лор саме через діалоги, а не інфодамп, але як читачу, мені такі великі репліки сприймати було важче. Тож у своїх роботах почала їх розбивати, щоб діалог не сприймався як лекційний матеріал. Наскільки мені цікава світобудова, та план “підстави” Крайса, настільки ж я важко налаштовувалась на читання цих довгих реплік. У такі випадки добре може спрацювати флешбек, аля: показати, а не розказати. 

Але це моє сприйняття і воно може і/або має відрізнятися від бачення автора історії.

Я взагалі не граммар-наци і не пишу зауваження до хибодруків чи кількості ком, я читаю не для коригувань, а для пізнання сюжету, до того ж сама не у білім пальто. Але у творі були присутні певні технічні неточності, що суто візуально заважали сприйняттю, це питання до налаштувань тексту, а не до автора чи його мови.  

Так, наприклад, є моменти у 6, 7, 9 і 13-му розділі, де треба переглянути оформлення реплік, (десь стоїть маркування, а десь взагалі відсутні тире на початку речень), це збій у налаштуваннях, коли /-/ редактор сприймає за пункт. 

Ще помітила повтор речення у Епілозі (двічі підряд вказано), починається з “Ліандра зібралась на секунду(…)”. 

Все, вікно можна зачинити, більше не душню)

 

Висновок. Загалом історія викликала позитивні враження, герої цікаві, вони не ідеалізовані, не подані як бездоганні Мері Сью. У них теж є проблеми, які вони вирішують, а не чекають успішного рішення зверху. Вони вчаться взаємодіяти попри різні статуси і передісторію. Їм вдалося досягнути справедливості і стати одне для одного партнерами не у короткотривалій справі, а й по життю.

І хоч стрибок від “ми маємо співпрацювати”, до “моя дівчина” відбувся за кадром, поступове зближення героїв впродовж твору дозволяє читачу повірити у такий розвиток подій, а не сприймати його як щось несподіване. Будьмо відверті: ми знали, чого чекати, ще з першого діалогу і мені приємно, що напружена, детективна фентезійна історія про двох сильних і талановитих у своїй справі людей, не звелась у любовний роман про рятівника і принцесу, середнього пошиву. Герої лишились такими ж яскравими як на початку твору, здобувши глибину і досвід як це, покладатися не лише на себе, а й стояти спина до спини(як у вечір їх знайомства). Тож, за ними щиро хотілось спостерігати.

Автор веде читача дуже делікатно, не кидає у вир подій, а плавно підводить до них, як у вальсі.  Завдяки чому сама книга лишає приємний посмак. Неодмінно зазирайте в гості до автора, історія безперечно варта уваги.

Автору дякую і бажаю успіхів!

Хто читав твір, буду рада і вашим враженням тут у коментарях, це може допомогти потенційним читачам звернути більше уваги на цю історію, адже вона безперечно цього варта!

⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘⫘

Принагідно запрошую і до своєї конкурсної книги, у жанрах космічна фантастика та психологічна драма.

А також до новинки в стилі фентезі, що зараз у процесі написання. 

(обкладинки клікабельні)

 

Запрошую також до своїх соціальних мереж ☀️✨

❣️Мій інстаграм

❣️Мій фейсбук

❣️Мій пінтерест

❣️Мій тредс

 

Ваша, Кайла Броді-Тернер ❤️

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Оригінал статті на Букнет: Рецензія “Приватизація спогадів (…)”