Просто кохання без меж…

2025-10-05 15:00:02 Софія Чайка

Вітаю, мої любі читачі!)

Сьогодні хочу нагадати про дуже цікаву, сповнену кохання, пристрасті та пригод книжку. Вона непроста, та моїх читачів це не налякає) ХЕ буде справжнім)

Тільки почніть, і зупинитись буде важко)

Зробила нову обкладинку, а в соцмережах є малесенький ролик, який зробила цілком спонтанно, та мені він і самій запав в душу)

Зупини мене

ФРАГМЕНТ

Чоловік прямував до неї своєю звичною впевненою і дуже знайомою ходою. Юрій мало змінився з дня їхньої останньої зустрічі. Можливо, його сильна засмага якось впливала на Люсине сприйняття, та зморшки на лобі виглядали різкішими. Але Люсі подобалося й це.

– З днем народження! – вигукнула вона, як тільки чоловік опинився поряд. А ще вона рвучко поцілувала Фомина в щоку, поки не передумала.

Перший поцілунок! Ні, другий. Але перший раз стався так давно, що чоловік, напевно, давно про це забув.

Юрій моргнув і навіть ніби насупився на мить. А потім посміхнувся – ледве-ледве, але при цьому його обличчя миттєво змінилося. Помолодшало.

– Дякую. Таке собі свято. Ти…

Фомин замовкнув, вглядаючись в обличчя дівчини, і вона нетерпляче перепитала:

– Що саме?

Чоловік швидко оглянув її з ніг до голови, підхопив дорожню сумку, взяв Люсю за руку і потягнув за собою до виходу. Не дивлячись, відповів:

– Виросла.

Ну от! А вона так старалася!

Засмучена, Люся повільно пошкандибала до автомобіля. Знемагаючи від спеки, але не скаржачись, почекала, поки Юрій сховає її сумку до багажника, і, поміркувавши, не стала сідати поруч з водієм. Вона влаштувалася на задньому сидінні.

Фомин озирнувся, потер потилицю і завів мотора. Люся так і не зрозуміла, що у чоловіка на думці. Можливо, у нього все ж хтось є, і він намагається поводитися з іншими жінками максимально інертно? Але ж Люся – не просто жінка, вона – його друг! Однак їй не відомо, чи Юрій вважає так само.

«Люся, опануй себе нарешті. І пам’ятай, що ти – доросла, самостійна і приваблива жінка».

– Моя квартира все ще моя? – поцікавилася вона майже весело та упіймала в дзеркалі здивований погляд.

– Звичайно. Хочеш позбутися?

– Ні. Нехай буде – на згадку про Івана.

– Зрозуміло, – повільно промовив Фомин і ніби замкнувся в собі. От і зрозумій цих чоловіків. – Які плани на сьогодні?

– А ти хіба не святкуєш?

– Не люблю цю справу.

– А якщо я наполягатиму?

Її саму здивував виклик, який пролунав у вимовлених нею словах. Навіть не в самих словах – у власній інтонації. Що говорити про Юрія. Він знову похмуро поглянув на Люсю. Можливо, саме так виглядав його подив?

– Пропонуєш щось конкретне?

– Усього лише… вечерю. Приходь у гості. Буду дуже рада.

Люся збиралася сказати «обід». Чому передумала, й сама не знала. Від збентеження діяла вона інтуїтивно, практично на автоматі.

Ще один погляд, на цей раз загадковий, повинен був її налякати, але не налякав.

– Я прийду.

– Чекаю о дев’ятнадцятій нуль-нуль.

Частину шляху, що залишилася до її будинку, вони промовчали, але задумливий вираз не сходив з чоловічого обличчя. Люся ж відчувала незвичне внутрішнє задоволення.

 

 

 

Вдалого дня!

Софія

Оригінал статті на Букнет: Просто кохання без меж…