Полісся між горором та екотрилером у «Залишеній» Оксани Ковальчук
2026-03-12 07:00:00 Анастасія Герасимова

Оксана Ковальчук. Залишена – Харків: Жорж, 2025 – 384 с.

На полиці української гостросюжетної літератури поповнення – роман Оксани Ковальчук «Залишена», який позиціюється то як екотрилер, то як фольклорний горор. Втім, суті жанрова приналежність не змінює. Книжка лоскоче нерви злочинами, давніми легендами та непередбачуваними ситуаціями, заразом розповідаючи про історію й традиції Полісся. Тож вирушаймо туди, де бережуть спогади й обороняють від лиха у дуже специфічний спосіб.

«Де ж є відьма в лісі?»

Як і годиться трилеру, починається роман журналістки, авторки гостросюжетної прози Оксани Ковальчук з лісу. Сповнений життя, явного й прихованого, він стає свідком ще однієї людської таємниці… Серед дерев і моху Ольга, головна героїня книжки, знаходить «в колоді, ніби в чудернацькій домовині» мертву жінку. Ця, мʼяко кажучи, непересічна подія, запустить розслідування, яке продемонструє, що минуле незмигно стежить за нами.

За сюжетом роману Ольга час від часу бере підробіток – перевозить на автівці вантажі. Але якось її попросили зробити незвичне – взяти пасажирку, підлітку Настю, й доставити її в село до бабусі. Ніби нічого складного. Дівчата відразу порозумілися. Але виникла проблема. Настя – дитина з ментальною інвалідністю, тому її поведінка виявилася дещо непередбачуваною. Простіше кажучи, дівчинка втікла від водійки. Шукаючи її, Оля й натрапила на труп в колоді. Описуючи побачене героїнею роману, авторка книжки вдається до надзвичайно поетичного змалювання природи, ніби відразу ставить головну крапку над і – ліс в романі є окремою одиницею, не лише місцем злочину, а й обширом пізнання чогось таємного.

Так ми впритул підійшли до трактування архетипу лісу видатним швейцарським психоаналітиком Карлом Густафом Юнгом, який вважав це природне середовище простором трансформації, переходу з одного стану в інший, ініціації, дзеркалом несвідомого. Все це цілком співвідносно з оповіддю Оксани Ковальчук. «Жодне дерево не може дорости до небес, хіба що його коріння сягне пекла», – йдеться у праці Юнга «Aion: Дослідження феноменології особистості». Здається, що протягом розслідування герої роману: і Ольга, і судмедексперт Юрій, і слідчий Леонід зазирнули у власне задзеркалля. Тож, читачу доведеться добре поміркувати над тим, чим події, описані в книжці, стали для кожного з них – переоцінкою життя, шансом на зміни чи кроком у прірву долі…

Оксана Ковальчук вправно будує сюжет книжки на саспенсі – почутті постійної тривоги та небезпеки. Річ у тім, що коли Ольга повернеться на місце злочину вже з поліцією, то там не буде тіла, воно зникне. Як головний свідок, героїня роману муситиме залишитися в містечку, щоб давати свідчення.

Насправді ж ці кілька днів, поки Ольга допомагатиме слідству, будуть сповнені її міркувань про батьків, моторошних подій на кшталт зʼяви «лесової людини» та інших несподіванок, які доведуть правдивість слів вже нашої класикині. Памʼятаєте, як казав дядько Лев з «Лісової пісні» Лесі Українки, «…де ж є відьма в лісі? Відьми живуть по селах…». Тож Ольга та судмедексперт Юрій швидко зрозуміють, що шукати вбивцю слід серед людей, а не покладатися на чутки про мутантів – жертв наслідків аварії на ЧАЕС.

Люди та їхні страхи

Під час пошуків зниклої мертвої жінки слідча група натрапить на давніше поховання. Відразу виникне версія про місцевого серійного вбивцю. Тому слідчому та Ользі доведеться знову відвідати Шаблища, куди вона перед тим і привезла дівчинку Настю. Усього лише кілька хат, десь вісім душ, коза та кішка – ось і все село. Атмосфера там гнітюча, але не через покинутість, а загадковість мешканців Шаблищ. Тут що не персонаж, то герой окремого трилера: хоч прихильник плотських розрад, «міцний червонощокий дід» Давидович, хоч золотозуба Галінка, любителька випити й когось проклясти, хоч стара Манька, яка памʼятає примусову колективізацію й не проти помститися нащадкам тих, хто її здійснював в селі.

Спостерігаючи за дивною поведінкою баби Паші, опікунки Насті, та її подруг, Ольга запідозрить їх не просто у недбалому ставленні до дитини, а навіть у якомусь культі, відьомстві. По крупицях, недомовкам головна героїня книжки разом з Юрієм, який явно симпатизуватиме молодій жінці й старатиметься підтримати, будуватиме власні теорії. Аж поки небезпека не перекинеться безпосередньо на неї. З автівки Ольги пропадуть фігурки-освіжувачі, щоб потім опинитися на місці злочину, серед ночі в її кімнату вдереться слідчий Леонід, а лобове скло машини, якою вона дісталася тих зловісних Шаблищ, хтось розтрощить так, що жінка не зможе поїхати додому – якомога далі від лісів і моторошних бабусь у чорних хустках.

Довівши свою героїню до стану максимального емоційного напруження, Оксана Ковальчук глибше розкриває особистість Ольги. Читач дізнається про її внутрішню самотність, недолюбленість батьками. Жінці страшно з перших сторінок книжки. Вона аж так звикла до меж своєї автівки, яка стала домом, що і ліс, і село, і місцеві люди сприймаються Ольгою як загроза. Тривожна особистість, вона підозрює в чомусь ледь не кожного. Наприклад, судмедексперта Юрія – у вживанні наркотиків, слідчого Леоніда – у педофілії, бабу Пашу – у тому, що вона навмисно вводить онучу Настю в медикаментозний сон. Ольгу, яка тяжко переживала розлучення батьків, так ранив вихід із сімʼї тата, що довіра зникла з її внутрішніх орієнтирів. Та виявилося, що дитяча травма зробила з неї дорослу із загостреним почуття відповідальності. Тому Ольга знову повернулася до Шаблищ, коли дізналася, що Настя втікла тепер вже від бабусі. А це, між іншим, найбільший страх суворої, але справедливої Паші.

Прокляття Йовги і велике лихо

Іще на початку незапланованих гостин на Поліссі Ольга дізнається низку цікавих фактів про місцевість, на якій розташовані Шаблища та ліс. Виявляється, повз село проходив «копаний шлях, найкоротша путь на Коростень, по якому й пішла Ольга з військом», щоб помститися древлянам за смерть чоловіка – київського князя Ігоря. Але древляни дали їй відсіч. Ольга все ж перемогла, а, повертаючись, знищила все на своєму шляху… Втім, нащадки древлян продовжуватимуть жити в Шаблищах й ненавидітимуть Йовгу, як вони називали княгиню, яка ще й наслала прокляття на ці місця. Тож довгими роками ходить тут лихо, передається від людини до людини, своєю появою віщує про війни та інші катастрофи. Боротися з тим лихом важко, але можна його приспати… Несподівано стає зрозуміло, що Настю бабусі й вважають «залишеною» – носійкою давнього прокляття. То, може, вона і є вбивцею?

У розвʼязку роману авторка вдало вплітає історичні факти, фольклор і навіть натяк на повномасштабну війну.

У Оксани Ковальчук виходить логічна оповідь, в центрі якої – боротьба зі злом – по-своєму виважена, продумана, хоч і така, що може на своєму шляху знести всіх, хто заважатиме. Не хочеться розкривати секретів й сюжетних ходів, щоб не псувати інтригу трилера. Зазначимо лише, що фінал роману є відкритим, тому присмак невідомості навіть у фіналі книжки нікуди не зникне.

«Залишена» – це, безумовно, данина любові авторки до її рідного Полісся. Окремий матеріал можна написати про північне наріччя, яке Оксана Ковальчук переносить у текст. Мова мешканок Шаблищ – кристалізована памʼять, яка зникає разом з носіями. Тому цінно, що вона залишається на сторінках літературного твору – говорить голосами персонажів, достойних поваги за їхню внутрішню непохитність, любов до рідної землі, на яку вони повертались навіть після аварії на ЧАЕС.

Тож роман «Залишена» вийшов багатограним, що є великим плюсом для жанрової літератури, захопливим і динамічним. Проза Оксани Ковальчук демонструє, що у власній минувщині маємо стільки сюжетів, що вистачить на книжку будь-якого жанру, головне – розуміти й відчувати звʼязок між тим, що є та було. І, звісно, не забувати про ліси, степи та каньйони, які ставали свідками як глобальних потрясінь, так і особистих історій – невичерпного джерела для художніх інтерпретацій.