TadeйПсевдонім

знову вибивають із нас кляту знижку
знову дочитую ту саму книжку
знову і вкотре не можу заснути
знову і вкотре облизую губи
знову намагаються щось нам продати
а ми купуєм й стріляєм хоча й не солдати
знову намагаємось щось вкотре вгадати
креслити ні – давай планувати

знову не встигнути і вже списані кошти
забирають своє із нової пошти
знову кличуть в америку й в африку
знову гублюся в тих супермаркетах
знову в нашому Макондо беруться за мечі
знову розпирає від національної гордості
знову по колу ті самі кущі
знову ті наші сто років самотності.

все варте з’являється наприкінці
як сніг що не тане на теплій руці
тебе залишає та пам’ятає такою
відкритою місцями та в основному гіркою

і в кожному слові що сходить лише
є хтось хто лише тебе стереже
пам’ятає як квітку, непорушну таку
яку полюбив й навряд чи розлюблю

Наскільки словами не можна вимовити
Настільки тканина що згинається в пояс
Коханні й життю – ніколи не згинути
Краса поступово переливається в голос

Зміни перетискають пульс що рветься
На волю, крізь пальці, легкою миттю
Звикли що виживає той хто лиш б’ється
Спрага і дихання, справа болить ще

Згорбились під вагою журби столітньої
Хоч як не старайся, її ти не виміряєш
Зберігає нас пам’ять “рідності” й “іншості”
Лиш межею з-під пера чорнилом ти виглянеш

І побачиш як у погляді ми тонемо
Як не можемо зачепитися за кінець тієї ниті
Як червоною лінією по краю проходимо
Лиш би знати що дихаєш, лиш би знати і жити

Ми голі в одежі та під небом укриті
Кидаємось у течію, віддаєм все на часу плин
Цвіте все так щиро – мов квіти, мов діти
І розтікається як по селу церковний дзвін

Провітрили всі заміські доми і сади
не оговтались ще від цієї зимівлі
поховали в підвалах знаряддя війни
полишали сліди на стареньких покрівлях

і прим’яті мольфари так тихо сидять
і не чути їх більше в стареньких під’їздах
так було б до завтра – золото всіх Карпат
вже вивозять давно –не туди видно ми лізли

прийшли, помахали – попрощались руками
не першу платформу ось ось прибуває
відвозить далеко – не видно вже краю
витрушує все й на собі приміряє

як одяг куплений давно, як міль в спальні
їмо й замовляємо все що є на столі
і далі всі забави у радянських їдальнях
двадцять перше століття ж давно на дворі

Мій замкнутий дім
моє щойно залатане серце
послухай воно відізветься
і всесвіт вийде із берегів
і сонце, сатурни і навіть плутони
відкрий мою дверцю – вона вже не тоне
я свій, я все, я навіть нічого

тихо розставлю усі гео мітки
хештеги, емоджі і піду гуляти
кудись де не видно навіть на карті
кудись де не вказують стрілки
а компас веде лишень до себе
хтось змерз

в сезон лісових пожеж
коли підпалюють зілля
коли кожен пожежник
змучений після застілля
змучений та звільнений
від того що випив
від того що виплив
так приємно настільки
що йдеш лишень навшпиньки

дивакувато розуміти мову риб
і гуляти самому гірськими хребтами
я вже не я, я всього лише гриб
не отруйний, живий
інтерв’ю в теплій ванній

називаємо себе мандрівниками
прокочуємось між містами
з кухні до спальні
прокочуємось між материками

то дорожня постіль
то домашній безлад
то тепло якого вдосталь
і вже не змерзнеш

все що треба давно вже вивчив
нові лекції, пости, подкасти
приходять і відходять нові вірші
все що треба вже є, нема чого красти

набуті роками горстки каміння в кишенях
набуті життями вже як незмінні атрибути
і як сліди пнемвнонії в легенях
хотілось б, з полегшенням, все це забути

і чекати поки вода назбирається в посудині
поки нападає достатньо снігу
порозкидані полями ми й вітром загублені
потомились змагатись задля вічного бігу

і як чаїться дощ перетворюючись в зливу
так просто чаїтись на порозі свого будинку
оберігати свій спокій як ще невідкривану книгу
приймати сильною і слабкою та насамперед жінкою

зминати плечима перед тим як сказати
бо при всіх тих знаннях так нічого й не знаєш
а якщо й знаєш то все важче з цим спати
бо знання ті як пороху суміш

і як свіжий хліб що щойно з пекарень
що спішить на полиці до наших помешкань
а потім вистигає і твердіє мов камінь
і лежить на душі поки крига не скресне

а крига як і земля наша – притрушена іменами
і кожна секунда в ній – це чудова нагода
привітатись з вартовим що стоять при тій брамі
і у відповідь почути те саме “заходьте”