KBU Awards-2025 — найкращі книжки про бізнес і саморозвиток від українських видавців
2026-04-15 07:00:00 Анастасія Герасимова

Нещодавно KBU Awards, національна премія, що відзначає найкращі нонфікшн-видання, оголосила переможців 2025 року. У пʼятьох номінаціях журі обрало найбільш актуальні книжки, чия тематика фіксує сьогодення у його пошуках історичної правди, стійкості, потребі розради у творчості. Далі детально розповідаємо про лауреатів премії KBU Awards 2025, щоб кожен охочий зміг знайти книжку до смаку.

Номінація «Розвиток бізнесу»

Більше ніж команда

Артур Лупашко. Більше ніж команда. — Punkt Publishing, 2025. — 240 с.

Книжка бізнесмена Артура Лупашка «Більше ніж команда» натхненна українськими лідерами, «які, попри повномасштабну війну, створюють нові успішні бізнеси й бренди, мотивують свої багатотисячні команди, залишаються в Україні, закривають мільярдні збори та продовжують боронити нашу країну». У виданні автор зібрав представників різних сфер: від маркетингу та освіти до волонтерства й креативних індустрій. Кожна частина книжки — це, по суті, інтервʼю з героями, переформатовані в оповідь від першої особи. Тож, якщо вам як особистості цікаві, наприклад, Тарас Чмут, Анна Завертайло, Володимир Федорін чи Павло Вржещ, то й читання буде захопливим.

Та не забуваймо, що книжка перемогла в номінації «Розвиток бізнесу». Тому «Більше ніж команда» дає цінну внутрішню інформацію щодо розбудови справи, кристалізації корпоративних цінностей, формування команди тощо. Так, Андрій Федорів розповідає про «культуру сімейного лікаря» в Fedoriv Agency, тобто про відкриті стосунки з клієнтами й колегами. Ігор Райков, командир ударного підрозділу 13 бригади Національної гвардії України «Хартія», пояснює, як стандарти НАТО допомагають вибудовувати бізнес-процеси. Альона Гудкова, підприємиця, інфлюенсерка, засновниця благодійного ярмарку «Кураж», ділиться принципами добору людей в команду, акцентуючи на тому, що керівник не маю бути всім «мамкою». А Ірина Горова, продюсерка, підприємиця, CEO музичного лейбла Pomitni, міркує про те, чи є у лідерства стать, бо «розмежування дедалі більше стирається».

Отже, «Більше ніж команда» — це дослідження архітектури сучасного бізнесу, в якому людина вже не є просто ресурсом, а інтелектуальним капіталом компанії, що підтримує фундамент бізнесу в умовах граничної невизначеності.

Купити книжку «Більше ніж команда»

Номінація «Національна ідентичність»

Культурна колонізація. Страх, приниження та опір України в радянській імперії

Радомир Мокрик. Культурна колонізація. Страх, приниження та опір України в радянській імперії. — Локальна історія, 2025. — 432 с.

Культура — це поле бою, де поразка означає поступове зникнення нації. Цю думку можна назвати центральною у новій праці історика Радомира Мокрика. Автор досліджує битву за ідентичність — територію, яку російсько-радянська імперія намагалася зачистити століттями, готуючи ґрунт для політичного та воєнного поглинання України. Погляд Радомира Мокрика, як і в його попередніх книжках, масштабний і чесний. Історик аналізує стратегії, якими імперія прокладала шлях до окупації: через системний страх, приниження та штучне вирощування комплексу меншовартості. Книжка фокусується на механізмах фальсифікації історії, нав’язуванні мови як інструменті політичної інженерії. Автор переконливо доводить, що колонізація починається не з пострілів, а з витіснення сенсів.

Радомир Мокрик детально описує, як Кремль намагався привласнити нашу історичну пам’ять, створюючи образ «зручного малороса», як репресивна машина працювала над нищенням українських еліт. За приклад — долі шістдесятників. «Дискримінація на щодень» — так автор називає те, проти чого боролись українські дисиденти. Далі — пробудження громадянського суспільства у 1980-х, низка культурних подій, наприклад, фестиваль «Червона рута», що стали передвісниками настання Незалежності. У 1990-ті, зауважує автор, український культурний продукт знову був витіснений російським, тож культурна колонізація тривала. Чи вдалося її зупинити повномасштабній війні? Відповідь на це запитання має дати кожен з нас. Адже саме через опір культури народжувалася і продовжує затверджуватися українська політична суб’єктність.

Купити книжку «Культурна колонізація»

А тепер і спитати немає в кого… Як дослідити історію свого роду?

Анна Ніколаєва. А тепер і спитати немає в кого… Як дослідити історію свого роду? — Лабораторія, 2025. — 304 с.

«Дослідження родинної історії — це вивчення себе через призму своїх предків, які певним чином вплинули на те, ким ми є сьогодні», — переконана дослідниця, етнологиня, кандидатка історичних наук Анна Ніколаєва. Генеалогія — це цікаво. А ще цінно, бо що таке нинішнє «я» без коріння, яке могло як проростати, так і летіти за вітром світових воєн, радянських репресій тощо. Книжка Анни Ніколаєвої, в якій йдеться про пошуки й дослідження сімʼї самої авторки, працює як конкретний і майже інтимний досвід — із фотографіями, історіями, сумнівами, втратами й відкриттями. Ніколаєва звертається до простого, але незручного запитання: що ми насправді знаємо про тих, хто був до нас? Будьмо чесними, ми й про власних батьків знаємо небагато, вже не кажучи про прабабусь і далі.

Здається, все просто: ось книжка, такий собі довідник, про те, як досліджувати історію роду. Але тут важливо зауважити, що авторка пропонує чесну оптику, у фокусі якої не лише здобутки, а й втрати, травми, замовчування… Все це разом робить історію родини справжньою, не «глянцевою», бо в минулому немає «правильних» чи «зручних» сюжетів. Є лише ті, що нас сформували.

Щодо практичного виміру книжки, то Анна Ніколаєва пояснює, як працювати з сімейними архівами та державними базами, правильно читати підписи на зворотному боці старих фотографій, чому варто звертатися до ДНК-генеалогії. Що цінно — авторка відверто пише про те, що не всі пошуки завершуються отриманням результату. Тому читач може бути спокійним: йому не продаватимуть ті чи інші послуги, або інформаційні ресурси. Отже, якщо ширше, то «А тепер і спитати немає в кого…» — книжка про генеалогію, якщо вужче і більш людяно, то про памʼять, відповідальність за неї та минуле як спосіб зрозуміти сьогодення.

Купити книжку «А тепер і спитати немає в кого…»

Номінація «Російсько-українська війна»

Перша енергетична війна, яку росія програла до вторгнення

Євген Мочалов, Віталій Крижевський. Перша енергетична війна, яку росія програла до вторгнення. — Віхола, 2025. — 256 с.

Ресурси, зокрема енергетичні, — те, через що у XXI столітті починатиметься більшість воєн. Про це експерти з геополітики попереджали іще двадцять пʼять років тому (наприклад, Майкл Клер у виданні “Resource Wars: The New Landscape of Global Conflict”) Тож, якщо піти від зворотного і послуговуватися логікою авторів «Першої енергетичної війни», то наявність нафти, газу та, скажімо, атомної енергетики є запорукою незалежної, сильної держави. За умови, що ця держава не має поруч скаженого сусіда, який десятиріччями будував і втілював план із захоплення ГТС, родовища газу тощо. Власне, у своїй книзі історик, блогер Євген Мочалов і журналіст, аналітик Віталій Крижевський вирішили «дослідити історію російської енергетичної агресії та спробувати осягнути, як у таких несприятливих умовах нам вдалось перемогти».

Погляд авторів — масштабний і цікавий, раціональний, але не без ноти прийнятного пафосу, бо як без нього. Книжка складається з трьох частин: «Атом», «Нафта», «Газ». На читача чекатимуть подробиці зі сфер, які й досі залишаються закритими, і не лише з міркувань безпеки. Тому оповідь часто нагадуватиме політичний детектив чи журналістське розслідування. Наприклад, в частині «Атом» автори розкривають, як ще у 1992 році росія намагалася паралізувати наші АЕС через заборону ввезення відпрацьованого палива, у «Нафті» наводять приклад російської паливної коли ті не просто скуповували НПЗ, а могли витратити до 3 млн доларів на відкриття однієї лише АЗС у Києві, аби застовпити місце у самому серці столиці. У фінальній частині «Газ» бачимо іронію долі: режим Януковича, хизуючись буровими установками «Петро Годованець» та «Незалежність», повністю забезпечив Крим власним газом саме напередодні окупації. Аналітика, інсайди, інтриги у захопливому викладі Мочалова та Крижевського — все це разом є живими, динамічним текстом як про втрачені можливості, так і наявні здобутки, без яких наша нинішня боротьба із ворогом могла б бути геть іншою.

Купити книжку «Перша енергетична війна…»

Номінація «Особистісний розвиток»

Як написати книгу. Концентрований курс письменницької майстерності

Колектив авторів. Як написати книгу. Концентрований курс письменницької майстерності. — Stretovych, 2025. — 344 с.

Якщо запросити до колективу авторів письменників, літературознавців, літературних критиків, редакторів та інших близьких до творення як художніх, так і нонфікшн книжок професіоналів, які ще й мають досвід викладання як не в одній відомій школі творчого та професійного письма, то іще десь, вийде дійсно концентрований порадник. І тут головне — структура, зміст і авторитет того, хто його розтлумачує. З цим у видання Stretovych Publishing проблем не виникло. 29 тем розкривають, здається, всі подробиці творчої кухні. Тут прозаїк і кумир молоді 2000-х Любко Дереш вчить складати хмару сенсів і план майбутнього твору. Історик літератури, автор захопливого нонфіку про те, як читати класиків нашої та іноземної літератури Ростислав Семків пояснює, що таке жанр і як обрати «свій». Письменниця й журналіста Світлана Тараторіна стверджує, що «мета автора — створити незабутнього персонажа, якому можна співпереживати», додаючи подробиці щодо того, як цього досягти… Також серед авторів книжки Тарас Прохасько, Антоніо Лукіч, Галина Вдовиченко, Ганна Улюра та інші. А на завершення — есей Сергія Жадана про важливість загальної літературної ерудиції, «інакше є небезпека написати сюжет, який до вас уже хтось написав».

Зрозуміло, що всіх основ літературної творчості не вмістити на 300 сторінках, тому деякі частини нон-фікшну видаватимуться надто короткими, ніби обірваними на найцікавішому, інші сприйматимуться як гачок, мета якого — захопити у тенета літератури, з яких ой як важко виборсатися. В цілому «Як написати книгу» містить корисні поради, практичні завдання, звісно, мудрі думки експертів, що спираються на їхній багатий досвід, тому видання цілком виконує свою функцію «настільної книжки з письменницької майстерності», яку приємно й цікаво читати.

Купити книжку «Як написати книгу

Номінація «Історія України»

Мазепа. Тисячоликий герой української історії

Віктор Горобець. Мазепа. Тисячоликий герой української історії. — Віхола, 2025. — 544 с.

Іван Мазепа — одна з найсуперечливіших постатей української історії, яка століттями то демонізувалася, то возвеличувалася. Градус осуду і захоплення коливався від «ворога України» до «мудрого володаря, щедрого мецената, непереможного полководця». Доктор історичних наук, професор Віктор Городець пропонує тим, хто цікавиться минувщиною, відшукати «свого» Мазепу за допомогою змістовної науково-популярної книжки про «гетьман України обох берегів Дніпра». Автор підкреслює, що Іван Мазепа понад триста років зосереджує на собі увагу нащадків. Чому? Нумо розбиратися.

Монументальність звершень Мазепи породила «тисячоликого героя», за нашаруваннями міфів про якого загубилася справжня людина. Зайти її — завдання не з простих. Тому автор книжки ретельно аналізує шлях Мазепи від дипломатичної служби при королівському дворі та драматичного полону до блискучого злету на Лівобережжі. У численних історичних джерелах, згадках сучасників і наступників, звісно, у вчинках і розкривається постать Івана Мазепи. Так, «хитрого лиса», але й державника, якому випала доля діяти на тлі великих європейських політичних ігор, в яких Україна стала «гральним столом».

Тож із книжки Віктора Горобця читач дізнається про обставини приходу Мазепи до влади, які багато хто вважав ірраціональними, але які автор пояснює через прагматизм тогочасної еліти, зануритесь у золотий вік меценатства — період соціокультурного піднесення Гетьманщини, коли Батурин став справжнім осередком європейської культури, отримаєте глибокий аналіз причин переходу Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII — кроку, який, на думку автора, не був «раптовою зрадою», а вимушеною реакцією на загрозу ліквідації української автономії з боку Петра I… Загалом, книжка Віктора Горобця — це запрошення до інтелектуальної подорожі, де замість застиглого пам’ятника перед нами постає живий політик, який понад усе прагнув зберегти «права та вольності Запорозького Війська і всього […] народу» у вирі світових катаклізмів.

Купити книжку «Мазепа. Тисячоликий герой української історії»

Українське радіо. Історія буремного століття

Вадим Міський, Тамара Гусейнова. Українське радіо. Історія буремного століття. — Лабораторія, 2025. — 464 с.

«Радіо, що здавалося припорошене пилом історії в епоху інтернету, під час Великої війни знову вийшло на перший план», — починаючи розповідь, констатують автори книжки, радіожурналіст Вадим Міський і ведуча, продюсерка Тамара Гусейнова. Перші дні повномасштабного вторгнення, коли в багатьох містах країни були проблеми з мобільним звʼязком та інтернетом, «столітня технологія виявилася напрочуд стійкою». Власне, в стійкості, вигадливості та, у хорошому сенсі цього слова, фанатизмі й полягає секрет українського радіо — самобутнього культурного явища, яке супроводжувало країну на різних етапах її буремного минулого.

Вадим Міський і Тамара Гусейнова розгортають ретроспективу у зворотному напрямі, починаючи не із заснування Українського радіо, а з повномасштабного вторгнення як найбільшої загрози для всього, що є сенсовою компонентою українськості. Тому в першій частині книжки дізнаємось, як забезпечувалася безперервність мовлення, відбувалася релокація редакцій, як в умовах смертельної небезпеки працювали радіожурналісти в окупованому Херсоні та за допомогою ефірів збиралися кошти на підтримку ЗСУ. Тож Українське радіо встояло. Після цієї констатації можна і до віддаленішого минулого перейти. У наступних частинах втори вдаються до подробиць щодо самої технології радіо, її винахідників, аж до моменту, коли 1924 року на хвилях пролунала враза: «Працює перша в Україні радіотелефонна станція!». Далі — радіобум 1930-х, радянські репресії, Друга світова війна, відбудова та радіоточка в кожному домогосподарстві, голоси Остапа Вишні, Андрія Малишка, Максима Рильського в ефірі, повідомлення про аварію на ЧАЕС попри заборони з Москви, Незалежність на хвилях радіо, трансформації та відповідність духу часу без втрати сформованих сто років тому цінностей… У Вадима Міського та Тамари Гусейнової вийшло ґрунтовне дослідження з акцентами на звʼязку радіо та культури, значенні голосів ефірів кожної епохи й висновком, що «Українське радіо — значно більше, ніж сьогоденні новини чи музика, це простір для співтворчості, ідей та натхнення, що об’єднує покоління».