⏳ Моя черга звітувати ⏳

2026-03-18 03:58:16 Джулєта Матикота

А ось і мій підсумок у рамках марафону дарк романів, який я ж сама і організувала.

Дуже хочеться подякувати собі, що наважилась і спробувала, і при цьому ще не поїхала дахом (а дзвіночки вже є).

Я читала 4 книги. Три за списком і одну бонусну (я дуже цьому рада) на знак вибачення. Так трапилось, що проґавила вчасну заявку Поліни Волкової, а потім ще й її коментарі під книгами. Поплавило з роботою. Але це очікувано, бо тільки взялась за щось, що вимагає часу і уваги, як насипали мені на горба.

Отже, буде чотири відгуки. Дві книги мені дуже сподобались, ще дві, на мою суб’єктивну думку, потребують доопрацювання.

☝️☝️☝️ Я не фахівець і не вважаю себе такою, але щось знаю. Ще у сьомому класі міська бібліотека видала збірник моїх віршів (для дівчинки 13 років – це досягнення, навіть якщо місто маленьке, а екземпляри лише 2: мені і бібліотеці). Пізніше перейшла до прози, багато років просто писала-редагувала, а в 2017 почала варитись в самвидавах (об’єднання авторів, марафони, рецензії, тощо), багато читала, аналізувала, рефлексувала, вивчала, досліджувала… А далі життєві обставини змусили мій вогник згаснути. І як авторка я прийшла на букнет лише місяць тому. Класно, що обмеження на блоги зняли (не треба 50 підписників), погано – пропав віджет з головної «останні оновлення». Це був єдиний шанс для простих смертних бути побаченими. Спілкуючись і пишучи українською мовою, я дійсно відчуваю себе природніше, але мої знання недостатні для вільного написання (все ще не знаю якогось слова, не можу підібрати відповідник, перекладаю). Я це до того, що взагалі не ідеальна. А моя «критика» – порада, не вирок.

В цьому блозі я дискутувала на тему щирості, я це приховувати не збираюсь. І вирішила діяти щиро. Якщо я хвалю, це щиро. Якщо не можу – поясню «що мені не так». Та підкреслюю, це не напад. Я поважаю кожну авторку і моє «бачення» спрямоване на – «дати погляд з іншого боку, можливо, це якось допоможе, народить нові ідеї, наштовхне на розуміння того, що авторка відчувала, але не могла піймати за хвіст». В мене таке буває, я тоді сиджу в куточку і не розумію, куди рухатись далі.

 

Настя ДЖан – Між свободою і втратою.

⭐ Підсумок: комфортна і болюча історія. ⭐

Уточню. Болюча тому, що описується справжня трагедія. Тільки в цьому сенсі.

Як це поєднується? Дуже просто. Стиль написання, мов колискова, сповнена відчуттів: звуки, запахи. Все дуже гарно. Ритм збивається на описах дій, в яких не приймає участь Лілі. Темп цих дій хороший, а ось «опис» похапцем і з тавтологіями. «Він зайшов, взяв, вийшов» (це один абзац на 2-3 речення). Грубий приклад. Цю книгу я читала першою, і з читалки не можна скопіювати, щоб точно вставити цитату. (Або я не знаю як).

Я розумію, що весь фокус на Лілі, на її трагедії, на її сприйнятті. Та інші виглядають через це декораціями навколо. Я не кажу про картонність, я кажу, що їх обділили увагою авторського слова. Той самий опис Еліаса, де про його минуле під час аварії. Ті кілька фраз, що він вільний бродяга-ловелас без контексту, без підтвердження.

Підтримка Лілі – окрема тема, це зворушливо в емоційному плані, приємно. Але кілька розділів підряд різноманітні герої її жаліють, той самий сенс, той самий посил: яка вона світла, добра, допитлива, і яка ця «травма» не справедлива. Я з цим абсолютно згодна, втім мені достатньо прочитати це один раз. Від цього є відчуття, що сюжет гальмує. Я також розумію, що авторка через ці діалоги хотіла показати інших героїв. І тут раджу звернути увагу саме на діалоги. Так, вони теплі, прості, не погані, але «стандарті», «без іскорки», «без ідентичності». А саме діалоги дуже часто «оживляють» героїв. Це приходить з досвідом, в цьому немає нічого поганого. Можливо, я маю занадто гарну пам’ять, і тому ці діалоги викликали в мене відчуття «я десятки раз їх чула і читала, в книгах, фільмах». Це не про «слово в слово», це про їх передбачуваність. Саме так. Я не бачу, щоб діалог давав мені більше, ніж я вже знаю про цю історію.

І окремо про пролог, вибачте. Унікально, гарно написано, але я вже зазначила, що «манера нав’язування» мене не покидає. Ви психолог – чекаю на діагноз. Адже тригерить не просто так. Я ще не знала Лілі, а книга каже, що бачила, як я плакала над її смертю. А смерть – це 1 сторінка. Я, звісно. емпат, але не настільки. Що я відчувала радість при їх поцілунку. Він був такий раптовий, що я не мала того «напруженого очікування» для радості. Що я сиділа годинами скрючена і читала, бо не могла відірватись від історії. На жаль, я виконала завдання марафону і мене не тягне назад.

Як для першого повного формату – книга на дуже високому рівні. Мої поради не істина, а лише суб’єктивна думка однієї з читачок. Запрошую інших доєднатись і підтримати Анастасію, спростувати мою «критику». Бо іншим те, що я зазначила, навпаки довподоби.

 

Віккі Грант – Дикий небезпечний хижак

⭐ Підсумок: Я Вас поважаю, як чудову дружню людину. Чи цікаво Вам почути відвертий відгук? Можливо, десь в приватних повідомленнях. ⭐

Я бачу, що у авторки вже ну дуже багато книг, анотації – чіпляючі. Тому я в розгубленості. Я знаю, що формат букнету і успіх тут вимагає швидкості і постійних оновлень. Я рада, що авторка настільки продуктивна. Та мене не покидає відчуття, що швидкість сильно тисне і не дає свободи авторці, щоб проявитись у всіх доступних барвах.

Це історія, яка піднімає важливу тему булінгу. Історія, де багато героїв і ліній. Чудові обкладинка і анотація. Просто написано, коротко, розділи на сторінку.

 

Ірина Бібік – Тіні забутих образ на межі кохання

⭐ Підсумок: колоритна, емоціональна буря з щіпкою гумору ⭐

Стилістично і граматично – це насолода. Відверто кажучи, я не дуже люблю побутові історії в українському сеттінгу (привіт, травма меншовартості). Але тут я ледь відірвалась, щоб писати коментарі. Однозначно продовжу читати.

Діалоги – вищий пілотаж. Я вірю героям, їх характерам, їх образам. Навіть Маланка подобається, хоча показана негативно, та це в її дусі. Остап – це кохання. Я не очікувала, що мені до душі у книзі припаде такий чоловік. Ну тобто мої смаки «специфічні» на книжкових чоловіків. І він з них вибивається, але я у захваті.

Раджу почитати всім, особливо таким, як я, хто думає, що подібні історії їм не цікаві. Цю книгу можна використовувати, як тест на перевірку.

 

Поліна Волкова – Золото та попіл

⭐ Підсумок: Це саме те, чого я особисто очікувала від дарк романів і цього марафону. ⭐

Швидко, динамічно, напружено, наповнено відчуттями, образами, кінематографічно – я проковтнула всю книгу за день, я не могла відірватись. Мені треба було робити свої домашні справи в реальному житті, а я не могла.

Так, є одруківки, кілька помилок. І що? Це саме та ситуація, коли не звертаєш уваги, настільки занурена у те, що відбувається.

Хочу попередити. Джонатан – психопат. І навіть для мене це занадто. Чим далі, тим більше я хвилювалась за Кармі, приймала її бік, і не могла більше закривати очі на дії красеня. Разом з думками Кармі я шепотіла: «Тікай! Стріляй! Смикни за кермо!».

Для фанатів гарячого дарку-дарку обов’язково для ознайомлення.

 

♥️ Дякую всім авторам! Дякую за всі книги! ♥️

Запрошую читачів до ознайомлення без задніх думок і упередженості.

 

Якщо когось щось образило – це було не заплановано. Можете піти в мій дарк і потім «розгромити», але ж конструктивно. Я тільки «за».

Оригінал статті на Букнет: ⏳ Моя черга звітувати ⏳