Мені дуже погано

Я нарешті поставив крапку в романі «Три гудки Петровки».

Останні тижні я жив на чистому адреналіні. Під кінець мій аутизм розігнав гіперфокус до такого стану, що за два дні я написав десять глав. У якийсь момент довелося буквально змушувати себе сповільнюватися — бо мозок летів уперед швидше, ніж я встигав друкувати.

Три тижні я майже не їв і майже не спав. А коли все закінчилося, організм просто вимкнув рубильник: я проспав 35 годин. Зараз почуваюся не людиною, а пережованим, безформним місивом. Якщо ви знаєте, як вибиратися з постгіперфокусної ями — буду вдячний за інструкцію.

Але воно того варте.

«Три гудки Петровки» — це історія одного дня у Дніпрі. Одинадцять незнайомців раптом отримують крила після загадкового заводського гудка. Вони знаходять одне одного, намагаються зрозуміти, що відбувається, тікають від наляканого натовпу на острів посеред Дніпра — і поступово з’ясовується, що їх об’єднує не диво.

Їх об’єднує брехня.

Передусім — брехня самим собі.

У романі одинадцять ненадійних оповідачів. Один день. Три гудки. І один шанс змінити щось по-справжньому. Або остаточно зламати.

Психологічна підтримка

Вашому «внутрішньому автору» потрібна опора.

Писати в часи змін — важко. Дозвольте собі професійну підтримку від психотерапевта Ірини Гавалешко, щоб знайти ресурс для творчості та нові сенси.

Отримати підтримку →

Це міське фентезі, психологічна драма і трохи наукової фантастики. Але насправді це історія про дуже просту і страшну річ: що станеться з людиною, якщо вона раптом перестане брехати собі.

Тепер я дивлюся на цей файл у 450 тисяч знаків і намагаюся зрозуміти одну річ.

Як я взагалі це написав.