Про автора
Роботи
Сúджу я на березі –
Майже берегиня…
Знаками карбована
Старовіцька скриня.
Погубила ключики –
Аж тепер вернула…
Я кімую берег цей,
Я то не забула.
Чорний-чорний Черемош,
Лелітки від світла.
Видиш – я на березі,
Ніч вогнем розквітла.
На леваді ватерка,
Попід чорним небом.
А душа у ящірки
Надщерблена, певно.
Як тікала-рвалася –
Ліпше не пригадуй,
Нічко-чорнобривочко,
У долоню падай.
Я сиджу на березі,
Скриня ще заперта.
Знаєш силу ящірки?
Не боїться смерті.
Я вмирала, хлопчику,
Там така традиція –
Всі робились "божими",
Грались в інквізицію.
Як ворітця скрипнули,
Роси просочилися.
Дзвони забаламкали –
Кажуть, все скінчилося.
А весна як родиться –
Світло розливається.
Я вернулась, хлопчику,
Темінь най ховається.
Брама дочекалася,
Можна і відкритися.
Дзвоники хитаються –
Кажуть, ніч скінчилася.
Де снували потемки –
Там танцює цвіточка.
То така традиція –
Не давайся, дівочко…
Боляче душці бриндушки…
Скрізь ще сніги,
Ти – цвітеш.
Але і світ цей – без меж,
Квітка під боком у смерті
Паростком вчинить життя.
Будь, як дитя,
Раз вже вродилась підсніжно.
Боже, як ніжно
Пташка весні примовляє –
Сніг минає.
Вóвничька хмар.
І так близько
Сонце в монисті,
Зараз по всій полонинці
Порозпускає чічки.
Як з руки
висіє вѐсну.
Буде життя –
крила скресла.
Сніжно-підсніжно воскресну,
Мантлю вберу курудзóву –
Я готова.
Віхола-віхола-віхола,
Стежка у ліс відведе.
Відьма очима безгрішними
Скаже, що небо паде…
Дримба за серце укусить,
Дримба скобоче
І най..
Той, не збірує, хто мусить –
Ти не тримай –
Не три-
Май..
Снігу,і снігу, і снігу –
Крутяться крони старі.
Ніч мала душу – то й бігла,
– Де йдеш?
– Ти де йдеш?
– Горі`…
Знаєш – то рідкісна втіха:
Впасти у неба безкрай…
Відьма очима безгрішними
Кличе, як свічка. І най
*Збірує – зможе
*Скобоче – лоскоче
Стояла осінь, як трійця-свічник.
Вогні горіли.
Тобі не знати, як то скіпало,
Як то боліло.
Вогні садами переступають –
Грушки золо`тять
Ця осінь вперше,
А я – востаннє
Стою
Навпроти.
І буде днина
Ні в чім не винна,
І буде тиша.
Димами зносить
Над полонину
Гадки колишні.
І скраю світу,
Де перкалаба,
Де небо близько,
Голосить скрипка,
Як ненормальна,
Як .. ненависна.
Ці зорі – справжні,
Ці гори – вічні.
А я – людина.
Я теж минуся,
Я теж погасну,
Коли повинна.
Люби в цім світі
Вогні у серці
І студінь в водах.
Люби в цім світі
Все те, що з світлом тобі надходить.
Вогні горіли.
Як той підсвічник.
Вогні горіли…
Я- лиш людина.
Я – не назавжди.
Я – свічка біла.
Небо тріскає,
Рамця падають,
Гори з ліжника
Долю вгадують.
Само-
..рідними
Душі ткалися,
Гори дихали,
Ми сховалися
Поза ліжником,
Поза травами,
Ця карпатська ніч
Стане маревом.
Перейде у сон,
Закарбується.
Не забудь мене,
Як вгамуєшся…
Неба круговерть
Десь під горами,
Душі робляться
Аж прозорими.
І чистіськими –
Ніби плакали.
Ми десь лі`тали,
Небо падало.
Уже літо у вирій справилося?
Не кажи – тай не буде,
Знаєш,
В чистім небі купається сонце,
І тій купелі краю немає.
Ще у кронах втаїлася музика,
Ще смакує наповнений вщерть
Кухоль добрий води криничної.
То неправда, що завтра – смерть.
Хоч трембіта уже змайстрована,
Але ти собі – чуєш – жий…
Поки воду дає криниця –
І допоки є спрага – пий.
Дідо-сонях росу визбирує,
Сонце гладить йому лице.
Ти забудь, що назавтра … спати.
То неправда, неправда це.
Додати коментар
Будь ласка, пишіть конструктивно і поважайте думку автора та інших читачів.