Іванна Стеф’юк

Іванна Стеф’юк

Від автора

Іванна Стеф`юк (Олещук) (нар. 3 серпня 1989, с. Кобаки, Косівського району Івано-Франківської області) – українська письменниця, літературознавиця, етнографиня, методистка. Членкиня НСПУ. Лауреатка літературно-мистецької премії ім. Марка Черемшини та літературної премії імені Пауля Целана. Кандидатка філологічних наук (PhD), докторка філософії у галузі філології. Художні твори Іванна видає під іменем Іванна Стеф'юк, наукові та інші фахові публікації – під іменем Іванна Олещук. Закінчила аспірантуру Чернівецького національного університету при кафедрі української літератури, дисертаційне дослідження присвятила Маркові Черемшині. Сфера наукових зацікавлень: сакральний аспект трактування тексту, топос гір у літературі, Марко Черемшина, українська традиційна культура, родинна обрядовість Буковини. Працювала журналісткою обласної газети «Доба», журналісткою офіційного сайту ЧНУ, головною редакторкою каналу «Чернівці. ТВ». Постійна авторка і помічниця головного редактора сайту та журналу «Золота Пектораль» (Чортків, Тернопілля). Завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури Учбово-методичного центру культури Буковини, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина» (м. Чернівці). Авторка циклу лекцій на теми української традиційної культури у Музеї трипільської культури (с. Реваківці Кіцманського району). Займається нематеріальною культурною спадщиною Буковини, її дослідженням та популяризацією. Наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини. Авторка-упорядниця (разом із Русланою та Петром Кірєєвими) книги «Марко Черемшина в документах і матеріалах» (2014). Співавторка науково-дослідницької книги «Гуцульський ліжник: дискурс через віки» (автори книги — Іванна Олещук та Микола Шкрібляк). Це перше в Україні дослідження ліжникарства, що вийшло окремою книгою. Авторка монографії «Людина і світ у слові Марка Черемшини» (2019). Всього у доробку письменниці 6 книг, із них – три художні, три наукові. Видала збірку новел «З гостем за руку», авторка роману «На хітанці», повістей «Вітер над курултаєм» та «Близниця». Співавторка книги-діалогу «І. Стеф'юк. Раптівка / А.Сенчило. Обратная сторона земли» (2018). Авторка поетичної книги «Рибниця». Володарка Гранту Президента України у галузі літератури (2017). Домінанта стилю Іванни Стеф'юк – активне використання гуцульських діалектизмів, зображення світу горян, осмислення сакрального і містичного у житті людини. Фотомодель, учасниця зйомок Руслана Трача «Инчий світ», «Мандали», «Бакунтова колода», «Абетка для нечуючих», Іллі Перогана «Ретро-історія», Євгена Томинця «Обличчя літератури» та інших. Як фотомодель представлена у двох номерах канадського культурологічного журналу «Разом» (видається українцями Канади). Захоплюється клінічною психологією, моделюванням жіночого одягу, верховою їздою, фотомодельною справою і писанкарством.

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****

Сúджу я на березі –
Майже берегиня…
Знаками карбована
Старовіцька скриня.
Погубила ключики –
Аж тепер вернула…
Я кімую берег цей,
Я то не забула.

Чорний-чорний Черемош,
Лелітки від світла.
Видиш – я на березі,
Ніч вогнем розквітла.
На леваді ватерка,
Попід чорним небом.
А душа у ящірки
Надщерблена, певно.

Як тікала-рвалася –
Ліпше не пригадуй,
Нічко-чорнобривочко,
У долоню падай.
Я сиджу на березі,
Скриня ще заперта.
Знаєш силу ящірки?
Не боїться смерті.

Я вмирала, хлопчику,
Там така традиція –
Всі робились "божими",
Грались в інквізицію.

Як ворітця скрипнули,
Роси просочилися.
Дзвони забаламкали –
Кажуть, все скінчилося.

А весна як родиться –
Світло розливається.
Я вернулась, хлопчику,
Темінь най ховається.

Брама дочекалася,
Можна і відкритися.
Дзвоники хитаються –
Кажуть, ніч скінчилася.

Де снували потемки –
Там танцює цвіточка.
То така традиція –
Не давайся, дівочко…

Боляче душці бриндушки…
Скрізь ще сніги,
Ти – цвітеш.
Але і світ цей – без меж,
Квітка під боком у смерті
Паростком вчинить життя.
Будь, як дитя,
Раз вже вродилась підсніжно.
Боже, як ніжно
Пташка весні примовляє –
Сніг минає.

Вóвничька хмар.
І так близько
Сонце в монисті,
Зараз по всій полонинці
Порозпускає чічки.
Як з руки
висіє вѐсну.

Буде життя –
крила скресла.
Сніжно-підсніжно воскресну,
Мантлю вберу курудзóву –
Я готова.

Віхола-віхола-віхола,
Стежка у ліс відведе.
Відьма очима безгрішними
Скаже, що небо паде…
Дримба за серце укусить,
Дримба скобоче
І най..
Той, не збірує, хто мусить –
Ти не тримай –
Не три-
Май..

Снігу,і снігу, і снігу –
Крутяться крони старі.
Ніч мала душу – то й бігла,
– Де йдеш?
– Ти де йдеш?
– Горі`…
Знаєш – то рідкісна втіха:
Впасти у неба безкрай…
Відьма очима безгрішними
Кличе, як свічка. І най

*Збірує – зможе
*Скобоче – лоскоче

Стояла осінь, як трійця-свічник.
Вогні горіли.
Тобі не знати, як то скіпало,
Як то боліло.
Вогні садами переступають –
Грушки золо`тять
Ця осінь вперше,
А я – востаннє
Стою
Навпроти.

І буде днина
Ні в чім не винна,
І буде тиша.
Димами зносить
Над полонину
Гадки колишні.
І скраю світу,
Де перкалаба,
Де небо близько,
Голосить скрипка,
Як ненормальна,
Як .. ненависна.

Ці зорі – справжні,
Ці гори – вічні.
А я – людина.
Я теж минуся,
Я теж погасну,
Коли повинна.
Люби в цім світі
Вогні у серці
І студінь в водах.
Люби в цім світі
Все те, що з світлом тобі надходить.
Вогні горіли.
Як той підсвічник.

Вогні горіли…
Я- лиш людина.
Я – не назавжди.
Я – свічка біла.

Небо тріскає,
Рамця падають,
Гори з ліжника
Долю вгадують.
Само-
..рідними
Душі ткалися,
Гори дихали,
Ми сховалися

Поза ліжником,
Поза травами,
Ця карпатська ніч
Стане маревом.
Перейде у сон,
Закарбується.
Не забудь мене,
Як вгамуєшся…
Неба круговерть
Десь під горами,
Душі робляться
Аж прозорими.
І чистіськими –
Ніби плакали.
Ми десь лі`тали,
Небо падало.

Уже літо у вирій справилося?
Не кажи – тай не буде,
Знаєш,
В чистім небі купається сонце,
І тій купелі краю немає.

Ще у кронах втаїлася музика,
Ще смакує наповнений вщерть
Кухоль добрий води криничної.
То неправда, що завтра – смерть.

Хоч трембіта уже змайстрована,
Але ти собі – чуєш – жий…
Поки воду дає криниця –
І допоки є спрага – пий.

Дідо-сонях росу визбирує,
Сонце гладить йому лице.
Ти забудь, що назавтра … спати.
То неправда, неправда це.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення