Хто представить Україну на виставці «Світ книги» у Чехії

2026-03-23 07:00:00 Читомо

У чеській книжковій виставці «Світ книги», що відбудеться в Празі 14–17 травня, візьме участь українська делегація поеток, а 17 березня в Києві вже відбулася зустріч із чеським прозаїком і сценаристом Ондржеєм Штіндлом. 

У Празі Україну представлятимуть Маріанна Кіяновська, Катерина Калитко, Оксана Стоміна, Елла Євтушенко, Дарина Гладун, Юлія Мусаковська, Наталка Маринчак і Катерина Бабкіна. Вони візьмуть участь в одній із головних програм фестивалю під назвою «Література як голос свободи». 

 

Українські авторки запропонують «літературні та особисті свідчення про війну, незламність і повсякденне життя у країні, де вирує війна». Чеські переклади їхніх поетичних збірок видало брнянське видавництво Větrné mlýny в межах проєкту Creative Europe «Україна в серці Європи».

 

Паралельно в Києві триває й представлення чеської літератури. 17 березня у кав’ярні-книгарні Book.ua відбулася зустріч із Ондржеєм Штіндлом, який приїхав до української столиці на запрошення Посольства Чехії в Україні. Модерувала читання богемістка і викладачка Київського університету Богдана Шелест. Штіндл прочитав уривок зі свого роману «Одного дня усе це буде твоїм» — історії молодого чоловіка з Праги, який шукає власну ідентичність, походження і межу між особистим вибором та родинною спадщиною.

 

Штіндл сказав, що вперше побував у Києві, і визнав, що не очікував такої уваги до події: «Поки що мені дуже щастило. Досі мій єдиний досвід зі справжньою війною в Києві полягав у тому, що я сфотографував монумент на Майдані Незалежності, а коли роздивлявся це фото на телефоні, то побачив, що саме в той момент над площею пролітав табун дронів». Він також додав, що за два дні неможливо повноцінно зрозуміти життя міста, де триває війна, але, на його думку, сучасна чеська література може зацікавити українських читачів, бо «мова мистецтва — універсальна й здатна достукатися до всіх».

 

 

Ондржей Штіндл (Ondřej Štindl. 1966 р.н.) — чеський письменник, сценарист, радіожурналіст та колумніст. Найбільше прославився як автор сценарію до фільму «Пута» (2010 р.), який виграв кілька національних кінопремій, зокрема, найпрестижнішу нагороду «Чеський лев» у п’яти номінаціях.

 

Уривок з роману Ондржея Штіндла, який прозвучав на зустрічі в Празі, можна прочитати на Читомо:

 

Я не знаю, чи відчинив я вікно в палаті лікарні, де померла моя мама. Кажуть, це допомагає душі знайти дорогу на волю. У палаті було багато світла, білі стіни, біла постіль, білі бильця ліжка, а надворі мерехтіло бабине літо. Моя бліда мама лежала під білим простирадлом.  Можливо, я і відчинив вікно, тому що точно чув пташиний спів, коли з нею розмовляв. Але швидше за все таки ні. Я відразу підійшов до неї. Ще у дверях зрозумів, що вже все – кінець. Я відразу підійшов до неї. Ніби ще можна було щось встигнути. До неї.

.

Напередодні ми були в лікарні з батьком, мама на нас ніяк не реагувала, надворі було гарно, припікало сонечко й я навіть подумав, що це саме воно тримає її при житті. Вона ще дихала, навіть кілька разів приходила в себе, але опіати швидко брали верх. Батько цього довго не витримав і пішов додому, я пішов невдовзі після нього – засмучений, але з почуттям ідіотської самовдоволеності, що це не я пішов першим. Увечері небо затягло, важкі чорні хмари, сонце сховалося, і я зрозумів, що цього вже мама не витримає. Зранку я дуже до неї поспішав, була неділя, порожні вулиці, порожній автобус, на небі знову ні хмаринки й всюди повний спокій. Я теж був спокійний – я знав, куди і до якого я іду, як його знайду, кого побачу, відчинивши ці двері. Я не застав її останній подих – запізнився на пару хвилин. Я сів поруч з мамою і почав говорити, слова тихо вилітали з рота й розставлялися у правильному порядку, мені зовсім не доводилося їх шукати. Проте вікно я таки точно не відчинив, тож їй довелося чекати, доки я не виговорюся, але, можливо, вона знала всі мої слова ще до того, як я казав їх уголос. Мама все одно була терплячою, завжди була. Тільки зі мною – більше ні з ким. Вона почекала, доки її хлопчик виговориться. Поки за вікном тріпотіли на вітру різнокольорові листочки, а на блакитному небі не було ні хмаринки, у повітрі пахло відчуттям довгоочікуваного полегшення – для неї і для мене. Вона любила мене безмежно, безумовно. Ця любов була важка, ніби якір, намертво причеплений до мого корабля, який пораз зачіпався за каменюки на морському дні, обростав водоростями, а між отворами в ланцюгу снували різнокольорові рибки – швидкі й ледь вловимі для людського ока, їх стільки різних видів, що ми навіть не знаємо їх усіх.

.

Це все її непохитна віра в мої здібності, що я на щось здатний. Що мені вдасться не стати таким, як батько, що я зможу те, чого не вдалося їй – утекти зі світу, який батько будував, не покладаючи рук: світу посередньої творчості, накопичення матеріальних багатств й аж судорожного фіксування на ідеї власної значимості. Мама у цьому світі ходила в протертому халаті й осуджувала його байдужими знудженими жестами, осуджувала його у своїй кімнаті з заштореними вікнами, ховаючись у хмарах диму й перегару після випитого червоного вина. Вона говорила небагато й упівголоса, проте сміялася голосно – у батька щоразу здригалися плечі так, ніби хтось вистрелив прямо в нього за спиною й    куля пролетіла у нього над вухом. Проте він ніколи не припиняв грати свої три ролі – художника, якому є що сказати, турботливого батька й чоловіка красивої жінки. І хоча кожна секунда її мовчання відлунює зневагою, проте він і далі буде працювати, розуміючи, що ніколи не дочекається вдячності ні від неї, ні від хлопця, для якого вона береже всі свої посмішки, усі привітні погляди й всі надії. Її син житиме вільним життям, якого в неї не було, від якого вона відмовилася заради нього. Її син відкине обмежені погляди свого батька і його знічене пристосуванство, він завжди буде сильним і красивим, його музичний гурт – найкращим, а слова – красивими й правдивими, він стряхне із плеч тягар цього світу й полетить. Вона привела його в цей світ і тепер почекає, поки син розцвіте, і нарешті наповнить смислом всі її минулі болючі й порожні дні, і заспокоїть її лють, що життя не склалося так, як би мало, що чоловік поряд з нею не залишився тим, кого вона в ньому колись бачила. Через власну втому, слабкість і, мабуть що, любов до комфорту мама не хотіла й думати про те, що б якось вислизнути зі своєї добре облаштованої в’язниці, у якій вона стільки років поспіль знову й знову грала свою роль мучениці з сигаретою в кутику рота й глузливими іскрами в очах.

.

У мене не було жодних шансів дорости до людини, яку вона наполегливо в мені бачила. Думаю, вона була б здатна й далі її в мені бачити, навіть попри всі зустрічі з реальністю, які неодмінно мали настати. Але я цієї людини в собі не бачив, майже ніколи. Я так ніколи й не зрозумів, що мені причиняє більше болю – чи впевненість у тому, що мати в мені неодмінно розчарується, чи можливість того, що вона цього ніколи не допустить. А ще я боявся. Бо якось ця іскра в її очах погасла, а очі посоловіли, ніби у мерця. Двері в її кімнату подовгу лишалися зачиненими, а коли я наважувався зайти всередину, вона дивилася на мене як непричетна, ніби поріг її кімнати переступив шматок одягненої порожнечі, а сам поріг був далеко-далеко, за багато кілометрів звідси, а голос її був слабким і ледь чутним – хто б докричався з такої далечі?.

 

Нагадаємо, у 2022 році «Світ книги» припинив співпрацю з російськими видавцями.

 

 

Чільне зображення: фейсбук-сторінка виставки

Оригінал статті на Suspilne: Хто представить Україну на виставці «Світ книги» у Чехії