Рецензія.
2025-09-09 02:00:03 Міріада Фаєр

Ех, людоньки, я довго збиралась з духом (який до мене так і не прийшов, тож довелося самій дряпати клавіатуру) для написання цієї рецензію.

«Потраплянка для вождя» Анжеліки Верест.

Заявлений жанр: любовне фентезі. Скажу по правді, майже цілком себе виправдовує.

Люди кажуть: «Книга має зацікавити з першого речення.» Тож в цій книзі, ми бачимо кілька речень, повтор яких ніби набридливий комар літає і всю ніч жужить тобі над вухом. Не кусає, бо ж ти під ковдрою, але й спати не дає. Тож що я хотіла цим сказати? А от що, речення: “Я дівчина 21 століття” наша потраплянка, продумує, та проговорює, ну просто таку велику кількість разів, що не злічити. І от я замислилась: Чи то вона себе в тому переконує, чи нам недолугим тлумачить. Як на мене, я й з першого разу сприйняла цю інформацію)))

Мої дорогі, не будемо задирати підборіддя, та тикати автора в кожну невірно поставлену кому. Ми не боги орфографії, та пунктуації, самі грішні))) Та й всі ми розуміємо, що це самвидав, і книга безкоштовна, тому я ( як вірна слуга невірно поставлених ком, та перевернутих речень набікрень) опускаю тему одруківок. Єдине, що скажу: – Їх було небагато, й вони не різали мені око. От тільки мене зацікавили три крапки ( хто не зрозумів – … – їх вигляд) Для мене … – це не закінчена думка, висловлення, дія. Проте майже в кожному випадку, … ставилась автором саме після завершення. Мені от прям не було, що додумувати. Чи то якийсь магічний смисл був у них, чи то в мене лижі не їдуть, проте я так і не змогла розгадати їх містичне значення.

Головна героїня, вона ж — Мія, вона ж — наша потраплянка. Надзвичайно харизматична дівчина, з тонким почуттям гумору, та самоіронією, що змусило проникнутися до неї захопленням. Шкода, правда, що наша дівчинка не отримала персонажного росту. Я так сподівалась на те, що після отримання мітки, вона, як розійдеться, та як поставить цей світ, та головного героя на коліна. І що ми отримали? На коліна поставили її.

Засмутив момент, де наша підкорювачка світу, довго не згадувала про існування своїх батьків. Так, саме так. Я от про них подумала, розділів на п’ять раніше за неї. Чи це я в своєму віці так шанобливо до них ставлюсь, чи це в молоді нині таке сприйняття. Особливо я, про них подумала б в першу чергу.

Були моменти, які я зрозуміла, тільки при перечитуванні. Наприклад: «Біля криниці стояло дерев’яне корито з водою. Я сполоснула обличчя, аж скрикнула від прохолоди, потім зволожила шию, долоні, волосся біля скронь. Пахло м’ятою. Я провела пальцями по шкірі – ще гладенька. Пригадались вчорашні слова Дарини: «зілля для позбавлення від рослинності.» Цікаво, яка там зелена магія?» На перший погляд, мені здалося, що наша мандрівниця позбавилася ( щиро вибачаюсь) від щетини на обличчі. Бо ж вона умивалась. І нам автор не уточнив по якій частині тіла вона провела. Любі мої, я візуалізатор, ( читаю- уявляю), мій мозок зірвався в цю секунду)))

І от дуже, ну прям дуже, не вистачило мені взаємодії між ГГ. Зустрілись вони кілька разів, ще Г.героїня його намалювала, після чого ми отримали шлюб, й мітку по волі богів. А як таємничі погляди, від яких кров застигає в жилах, збите дихання, абсурдні діалоги, та ходіння по колу, ну на кінець – то – істерики? Дуже мало.

Глейв – головний герой. Брутальний, красивий, з прекрасним тілом – вождь. Дівчатааааа, а яке в нього волосся. Про нього можна написати окрему книгу.))) Незважаючи на те, що в творі йому відвели не дуже багато екранного часу, мені він був живий, та досить цікавий. Часом смішила його поведінка, та вона була цілком очікувана від чоловіка, який вперше зіткнувся з коханням. Я б хотіла почитати історію від його лиця.

Хто головний злодій, особисто я, здогадалась одразу, це було МАЙЖЕ очевидно.

Описи: Вони дійсно живі, вражаючі. Я з тих читачів, які бачать не текст, а картину. Мені для візуалізації вистачило. Аплодую автору стоячи.

Ілюстрації, які присутні в тексті, значно підживлювали мою уяву.

Історія легка. В ній ви знайдете багато чого, кожен особисто для себе. На вас чекають пригоди, та неймовірно легке, не вимушене кохання.

Стиль автора чимось нагадав мені Урсулу Ле Гуін, але тут присутній особливий авторський вайб.

Чи повернусь я колись до цієї книги? Напевно, що ні бо післясмаку в мене не було.

Мур, мяу Ваша Міріада. ( Капці в студію))

У рамках марафону Тетяни Гищак.

Оригінал статті на Букнет: Рецензія.