Продовження Марафону ✨Єдність авторів✨
Продовження Марафону ✨ Єдність авторів✨ від Уляни
1 розділ
2 розділ
3 розділ
Розділ 4 Там, де світло перестає бути самотнім
Світ повертався не поспішаючи. Тихо, наче хтось обережно стукав у двері її свідомості.
Тріск вогню. Тепло, що не обпікає. І присутність — невидима, але дуже чітка.
Еліар не поспішала відкривати очі. Вона просто лежала й слухала власне дихання. Воно було рівним. Надто рівним для людини, яка щойно повернулася з краю.
Щось змінилося. Не навколо. Всередині.
Вона розплющила повіки.
М’яке світло багаття розливалося по намету. Тіні рухалися повільно, майже лагідно. Вони більше не здавалися загрозливими.
Він стояв біля входу. Темний силует, що ніби виріс із ночі й залишився в цьому теплому світлі. Темний!
— Ти повернулася, — сказав він тихо. Голос уже не різав. Він просто був. Торкався.
Еліар повільно підвелася. Ковдра зісковзнула з плечей. Медальйон на грудях теплішав — не яскраво, а глибоко, наче хтось дихав їй у ключиці.
— Це ти зробив? — хрипко запитала вона.
Він повільно підійшов. Зупинився за кілька кроків.
— Ні. Це ти почала згадувати.
Слова лягли м’яко. Не як удар. Як ключ, що тихо повернувся в замку.
Вона опустила погляд на свої долоні. Світло все ще жило там. Але тепер воно не рвалося назовні. Воно текло. Спокійно. Живо.
І поряд із ним… вона відчула ще щось. Темряву. Не холодну. Не ворожу. Глибоку, як ніч над лісом. Як простір між зірками.
Вона не гасила її світло. Вона його… обіймала.
Еліар різко підняла очі.
— Що зі мною відбувається?
Він дивився на неї довго, уважно.
— Ти бачиш, — відповів тихо. — Що саме? — Усе.
Вона стиснула пальці. — Це не відповідь.
Він зробив останній крок. Тепер між ними залишалося лише дихання.
— Ти все життя була лише половиною, — сказав він майже пошепки. — Тою, яку тобі дозволили бачити.
Його рука повільно піднялася. Пальці ледь торкнулися її зап’ястя.
І в цю мить усе змінилося.
Світло спалахнуло всередині. Темрява піднялася назустріч. Вони не зіткнулися. Вони злилися.
Еліар різко вдихнула. Хвиля сили прокотилася крізь неї — золота й чорна, дві течії, що нарешті знайшли спільну мову.
Вона побачила. Не очима. Себе. Дитину біля вогнища. Чоловіка з темними очима, що тримає її на руках. Жінку, яка сміється, торкаючись її волосся. Світло й темряву — разом. Не як ворогів. Як частини.
Її пальці самі стиснули його руку. І замість відштовхнути… вона відчула тепло. Не від багаття. Від нього.
Вона підняла погляд. Вони стояли так близько, що вона бачила найдрібніші риси — зморшки в кутиках очей, ледь помітну тінь втоми, людину.
— Чому я відчуваю тебе? — ледь чутно запитала вона.
Його губи ледь здригнулися — щось середнє між усмішкою й болем.
— Бо ти нарешті дозволила.
Повітря між ними стало густим. Живим.
Вона не думала. Просто підняла руку й торкнулася його щоки. Шкіра була теплою. Реальною.
Його подих завмер.
А потім він нахилився — повільно, даючи їй час відступити.
Вона не відступила.
Їхні губи зустрілися. М’яко. Несміливо. І водночас — невідворотно.
Це не був поцілунок пристрасті чи відчаю. Це був момент, коли щось нарешті зламалося. І не зруйнувалося — а розкрилося.
Світло й темрява всередині неї більше не боролися. Вони танцювали. Перепліталися. Створювали нові відтінки — такі, яких раніше не існувало.
Сірий. Ліловий. Колір світанку над горами. Колір дощу крізь сонце. Колір вибору.
Вона відсторонилася першою — лише на кілька сантиметрів. Їхні чола торкалися.
— Що це було? — прошепотіла вона.
Він не відводив погляду.
— Початок, — тихо відповів. — Початок того, що вони боялися найбільше.
За стінами намету здійнявся вітер. Полум’я хитнулося. Їхні тіні на мить злилися в одну — довгу, нероздільну.
Еліар заплющила очі. І вперше дозволила собі просто бути. Не світлом проти темряви. Не половиною. А всім одразу.
Бо світ більше не був чорно-білим, дуальним. У ньому народилися барви. І кожен тепер міг їх вибрати.
Та чи не було це черговою ілюзією?
*****
⭐Передаю естафету креативній авторці Ірині Скрипник ⭐
Оригінал статті на Букнет: Продовження Марафону ✨Єдність авторів✨
Блог
Ранкове
Іноді я здаюся собі рибалкою, що стоїть із сіткою на березі швидкоплиної ріки. Вона повна життя – я бачу, як виграває риба посеред течії, як темні тіні ковзають під поверхнею води. Я знову і знову закидую нерет у воду, намагаючись
У Чехії запустили онлайн-архів українського часопису із 30-річною історією
У Празі запустили медіапортал Porohy.cz з відкритим онлайн-архівом українського культурно-політичного часопису «Пороги», що видається в Чехії з 1993 року. Про це Читомо повідомили у «По
Український ПЕН закликав лідерів країн світу посилити санкції проти рф
Учасники українського ПЕН закликали уряди іноземних держав посилити санкції проти Росії через нові порушення міжнародного гуманітарного права. Про це йдеться в заяві, опублікованій на с
На Лейпцизькій книжковій виставці зафіксували новий рекорд відвідувачів
За 4 дні Лейпцизька книжкова виставка в Німеччині зібрала понад 300 тисяч людей, що перевищує попередній рекорд відвідуваності, зафіксований у 2025 році. Про це повідомляє MDR Kultur.
З
але ви мене пробачите, бо я весь день провела в лікарнях
♥ а зараз без зайвих слів ♥
(картинка клікабельна)
— Не підозрювала в тобі романтика, — повернулася на бік, щоб дивитися в очі, ніжно провела
Перейти до блогуНові автори
Хелен Соул
Псевдонім Хелен Соул. Мешкає у місті Кропивницький. Пише твори для дорослих та підлітків. Переможниця у конкурсі оповідань соціального спрямування на електронному порталі Букнет від компанії Avitarart з твором “Зірка з неба”. Переможниця конкурсу в номінації романи від видавництва Кондор. Дебютний роман “Викрадач мого повітря” вийде друком у 2021 році. Посилання на сторінку фейсбук: writerHelenSoul
Олена Рєпіна
Олена Рєпіна (народилася 7.11.1976 в смт Глибока Чернівецької області) – автор збірки поезій «Всміхнися, жінко», лауреат районної та обласної міжнародної премій ім. Ольги Кобилянської, член Національної спілки журналістів України. За освітою філолог, спеціальність «Українська мова та література». Понад 10 років віддала роботі зі студентами. За час своєї праці на педагогічній ниві спільно зі студентами та […]
Тетяна Гудима Кількість робіт: 1 Іванна Стеф’юк
Іванна Стеф`юк (Олещук) (нар. 3 серпня 1989, с. Кобаки, Косівського району Івано-Франківської області) – українська письменниця, літературознавиця, етнографиня, методистка. Членкиня НСПУ. Лауреатка літературно-мистецької премії ім. Марка Черемшини та літературної премії імені Пауля Целана. Кандидатка філологічних наук (PhD), докторка філософії у галузі філології. Художні твори Іванна видає під іменем Іванна Стеф'юк, наукові та інші фахові публікації […]
Ірина Вальянос
Доброго дня. Мене звати Ірина і я пишу про війну, про повернення з війни мого чоловіка, про його адаптацію, про свою роль в цьому процесі і про свої емоції.
Владимир Слободян Кількість робіт: 3 Володимир Присяжнюк
Володимир Присяжнюк (1966 р. н., м. Івано-Франківськ) — поет, пісняр, прозаїк. Автор книги поетичних пародій "Тобі сюди, Алісо!" (2016) та збірок лірики “Усередмісті моєї пам’яті“ (2017), “Експресії“ (2019), публікувався в багатьох літературних альманахах та колективних збірниках, зокрема, в літературних журналах “Дніпро “, “ДЗВІН“, “Німчич“, “Форум”, у періодичній пресі, зокрема, в газетах “ Літаратура і мастацтво“(Республіка […]
Віктор Васильчук
Народився 29 лютого 1960 року в м. Коростень, що на Житомирщині, в сім’ї залізничника (батько Борис Іванович, почесний залізничник, учасник Другої світової війни, ветеран праці – 40 років електрогазоз-варником на вагонному депо) і робітниці (мама Розалія Кайтанівна, пенсіонерка, трудилася формувальницею на «Жовтневій кузні»). Українець. Громадянин України. Закінчив філологічний факультет Київського держуніверситету. З 1982 р. працював […]
Панас Христя Кількість робіт: 2 Ірина Мостепан (Мельник)
Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]
Каріна Чернишова Кількість робіт: 10 Катерина Литвиненко
Всім привіт. Нещодавно випустила свою першу збірку віршів “Каменный город”. Підтримка рідних та друзів змотивувала мене йти далі. Тепер дуже хочеться споглянути, як сприймуть мої вірші зовсім незнайомі мені люди.
Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Вікторія Давиденко
Вікторія Давиденко (Буренко Вікторія Олександрівна) народилася 23 вересня 1984 року на Луганщині (м.Привілля Лисичанського району) у родині шахтарів. Закінчила факультет української філології ЛНПУ імені Т.Шевченка за спеціальністю «Літературна творчість». Шість років пропрацювала кореспондентом районної газети у Станиці Луганській. Сьогодні – бібліотекар школи №29 у рідному місті. Перші поетичні спроби відкривала на засіданнях дитячого поетичного клубу […]
Юта Радуга
Юта Радуга (Безхлібна Юлія Сергіївна) – (народилася 14 квітня 1989 року на мальовничій Волині) — прозаїк, письменниця, копірайтер, перекладач, самовидець, букініст, ментор, меценат на різних інтернет ресурсах та майданчиках. Має ІІ вищі освіти: Архітектурна- («Харківський Національний університет міського будівництва та господарства ім. архітектора Бекетова») м. Харків; Військова- («Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації ім. «Героїв […]
Перейти до "Нові автори"
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.