Наталя Мендюк. «Мавка»: від поезії до великої сцени

2025-12-31 08:00:00 НСПУ

 

Леся Українка: між модернізмом і міфом

Ім’я Лесі Українки для більшості з нас є символом української культури, а її твори знайомі ще зі шкільних років. Але за канонічним образом «сильної і хворої дівчини» стоїть постать набагато цікавіша: інтелектуалка європейського масштабу, перекладачка, публіцистка, феміністка й мислителька, яка жила в постійному русі – між Україною, Європою, міфом і модерністю.

Лариса Косач народилася в родині, де свобода мислення була спадковою рисою. Мати – письменниця Олена Пчілка, одна з ініціаторок першого українського феміністичного альманаху «Перший вінок», дядько – Михайло Драгоманов, європеїзований просвітник і політичний мислитель. У цьому родинному колі, де звичним було говорити про філософію, античність і політику, виростала дівчинка, яка в чотири роки вже читала, а в дев’ять – перекладала.

Її дитинство минуло на Волині – серед лісів, що пізніше оживуть у «Лісовій пісні». Утім, казковий світ природи перерізала рання хвороба: туберкульоз кісток, через який Леся назавжди залишилася «громадянкою країни недуги». Але ця обставина не стала трагедією, а перетворилася на виклик. Замість школи – самоосвіта. Замість жалю –  колосальна праця. Вона вивчила понад десять мов, перекладала Гомера, Гайне, Міцкевича, гімни з Рігведи й стала, по суті, «провідником» модерної європейської драми в українську культуру.

У 20 років Леся відкрила для себе творчість Ольги Кобилянської – і в цій духовній спорідненості народився один із найцікавіших жіночих діалогів українського модернізму. Їхні героїні – від Мавки до Одержимої – постають самодостатніми, чуттєвими, водночас глибоко трагічними. Як слушно зауважила Соломія Павличко, у цих образах «звучить криза української традиційної маскулінності»: сильні жінки виявляються надто великими для свого оточення, надто вільними для суспільства, яке ще не навчилося приймати свободу.

Опера «Лісова пісня» В.Кирейка у постановці Львівської опери. 1958

«Лісова пісня»: міф про любов і свободу

Писати «Лісову пісню» Леся Українка почала 1911 року – буквально на одному подиху. «Писала я її дуже недовго, 10–12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій», – зізнавалася вона у листі до сестри Ольги. Після завершення драматургічного натхнення вона навіть захворіла – такою сильною виявилася енергетика твору.

Ідея Мавки жила в ній з дитинства – з тих ночей у волинських лісах, коли вона «бігала самотою й ждала, що б мені привиділась Мавка». Але з часом казковий образ зріс у філософський символ. Це вже не просто русалка з народних легенд, а втілення людської душі, здатної любити безкорисливо й прагнути свободи понад усе.

«Лісова пісня» – твір, у якому український фольклор перетворюється на модерну драму. За романтичною оболонкою приховується рефлексія про природу мистецтва, жіночу самість і навіть тілесність. Як пишуть сучасні дослідники, у ній можна знайти мотиви «мистецтва заради мистецтва», феміністичної проблематики й навіть еротизму – речей, які в українській літературі початку ХХ століття звучали майже революційно.

Мавка – не лише уособлення природи. Вона – артистична душа, що гине в зіткненні з буденністю. Її трагедія – це трагедія будь-якої людини, яка мріє жити не «як треба», а «як відчуває». Саме тому «Лісова пісня» продовжує жити й сьогодні: у виставах, у сучасних переосмисленнях, у фільмах та мультфільмах, у вуличних муралах, у брендованій продукції – футболках, худі, шкільній канцелярії тощо.

Образ Мавки давно вийшов за межі літератури – став культурним символом української свободи, краси й внутрішньої гідності. А сама Леся Українка – не лише «камінна душа», а жива, емоційна, європейська й сучасна, як ніколи.

Опера «Лісова пісня» В.Кирейка у постановці Львівської опери. 1958 

Музичні втілення та львівська традиція

Натхненний поетичний світ Лесі Українки завжди приваблював композиторів – від камерних інтерпретацій до великих сценічних полотен. Більшу частину музичних втілень становлять солоспіви та хори, що гнучко та повно передають зміст та образність Лесиного слова. Однак, на основі драм мисткині створено чимало творів у сценічних жанрах – це опери, балети, драматичні вистави із музикою, велика кількість з яких становили невідʼємну частину репертуару Львівської опери.

Зокрема, у кінці 1942 року на сцені театру була поставлена драма Лесі Українки «Камінний господар», яка виконувалася із музичним супроводом Бориса Кудрика у режисурі Йосипа Гірняка.

Першим великим сценічним твором, втіленим на сцені театру, стала опера «Лісова пісня» Віталія Кирейка за однойменною драмою. Її премʼєра відбулась 27 травня 1958 року під керівництвом диригента Ярослава Вощака, режисера Бориса Тягна та художника Федора Нірода.

19 червня 1967 року відбулася премʼєра ще одного твору – балету «Досвітні вогні» за поезією Лесі Українки. Твір був частиною балетного триптиха, разом із творами «Відьма» Віталія Кирейка за поемою Тараса Шевченка і «Каменярі» Мирослава Скорика за віршем Івана Франка. Постановниками цілісного триптиха стали балетмейстери Анатолій Шекера, Михайло Заславський та диригент Юрій Луців.

Найвідомішим музичним втіленням «Лісової пісні» став балет Михайла Скорульського, який став справжньою класикою українського балетного мистецтва. Лібрето написала, ще будучи солісткою балету, дочка композитора Наталя Скорульська.

М.Скорульський. Балет Лісова пісня у постановці Львівської опери.1993

Музика була написана 1937 року, і балет планували поставити в найближчому сезоні. Однак робота відклалася майже на десятиріччя, у яке вмістилися репресії 1937-1938 років щодо діячів української культури та Друга світова війна. Прем’єра цього твору відбулася у Києві, а от Львівська опера звернулася до балету лише у 1993 році. Диригентом-постановником був Михайло Дутчак, балетмейстером Герман Ісупов, художником – Михайло Риндзак.

Балет «Мавка» Вікторії Польової: нове втілення драми-феєрії

Нова постановка Львівської національної опери – балет-феєрія «Мавка» сучасної української композиторки Вікторії Польової на лібрето Василя Вовкуна – відкриває глядачам «Лісову пісню» Лесі Українки у ХХІ столітті.

Польова – одна з провідних постатей сучасної української музики, авторка, чия творчість сповнена духовних рефлексій, внутрішнього світла та метафізичної звучності. Музика Польової – прозора, духовна, сповнена світла, у ній панує медитативна глибина і тонка психологія.

Балет-феєрія «Мавка» реалізується у постановці міжнародної команди митців – творців успішного балету “Тіні забутих предків” І. Небесного: балетмейстером-постановником став Артем Шошин (асистентка – Тетяна Куруоглу), диригентом-постановником – маестро Юрій Бервецький, сценограф – Арвідас Буйнаускас (Литва), художниця костюмів – Наталія Міщенко.

Постановка не є переказом відомої драми-феєрії, а її художнім переосмисленням. Це не лише історія про зраджене кохання, а роздуми про тонку межу між людським і природним, про духовність і зустріч двох світів – фантастичного та реального.

Мавка тут – не просто головний персонаж, – це архетип, символ жіночої сили, первісної природи, духовності й єднання світів.

Новий балет Львівської національної опери продовжує класичну традицію, водночас сміливо відкриваючи нові горизонти. Це повага до минулого і погляд у майбутнє, де український міф, втілений мовою танцю, звучить яскраво, сучасно і по-справжньому масштабно.

Від Лесі Українки – до сучасної сцени: Мавка повертається, щоб нагадати – краса, свобода і правда є проявом нашої внутрішньої нескореності.

Текст: Наталя Мендюк, музикознавиця

Фото: пресслужба Львівської національної опери

zbruc.eu

Оригінал статті на НСПУ: Наталя Мендюк. «Мавка»: від поезії до великої сцени