Проти невігластва та стереотипів: книжка про права жінок Ірини Славінської «Слово на літеру “Ф”»

2025-03-08 08:00:00 Читомо

Для дорослих, підлітків і дітей – нова книжка Ірини Славінської, що вийшла у Видавництві Старого Лева, подає «особисті нотатки щодо фемінізму та певних сумнівів, які можуть виникати при знайомстві з цим словом, а також дещицю історичних закономірностей, які можуть допомогти зрозуміти сучасний стан речей». 

Невипадково, до Міжнародного дня боротьби за права жінок, публікуємо уривок з книжки з дозволу видавництва.  

Жінки на фронті

Війна в історії XX століття змінила контексти, що призвело до змін у розподілі традиційних «чоловічих» і «жіночих» ролей. Навіть у найбільш консервативних суспільствах, де молодим поколінням втовкмачували, що жінка — ніжна квіточка, створена лише для гарування на домогосподарстві, мусили переглянути свої погляди. Чому? Та тому, що в умовах масової мобілізації чоловіків спорожніли цехи заводів та інші виробництва. Хтось мав підхопити індустрію, зокрема виробництво зброї.

Наприклад, у Великій Британії до 1917 року, за рік до кінця Першої світової війни, оплачувану роботу мали майже п’ять мільйонів жінок — а до війни таких було майже вдвічі менше. Це не лише працівниці заводів, але й ті, хто одягнули військову уніформу: наприклад, працювали механіками в повітряних силах. У США також саме під час Першої світової війни жінок почали допускати до оплачуваної роботи у війську — як водійок, працівниць радіо, художниць-майстринь для створення камуфляжу.

Новий воєнний контекст дозволив жінкам масово вийти поза межі суто домашньої роботи чи праці прислугою, отримати кваліфіковану роботу, яка давала перспективи кар’єрного зростання.

Це значуща зміна зокрема для афроамериканок, котрі в довоєнній американській реальності не мали доступу до такої кар’єри через расову дискримінацію. А от німецькі заводи Krupp до 1914 року, тобто до початку Першої світової війни, взагалі майже не наймали жінок. Натомість за рік до кінця війни на тих заводах третина працівників — жінки. Всього в Німеччині у воєнній промисловості наприкінці війни працювало близько півтора мільйона жінок.

 

Крім роботи на заводах, жінки отримали й додаткові обов’язки — наприклад, сільські господині мусили самостійно обробляти землю, аби все засіяти, доглянути та зібрати врожай. У сільській місцевості того часу праця була суворо гендерно унормована, обов’язки чітко розподілені на «чоловічі» та «жіночі». Тож жінка, котра самостійно оре поле, робила щось цілковито незвичне та фізично складне.

Від жінок, і в селі, і в місті, очікували не менших подвигів у домашній царині. Саме їх вважали відповідальними за харчування родини — економне використання харчів і ощадливе приготування їжі, вирощування овочів або зелені навіть на найменшій присадибній ділянці, ефективну підготовку консервації, випікання хліба.

Саме вони відповідали за те, щоби родина мала одяг і взуття — так, навіть у воєнних умовах, де годилося вміти шити й створювати речі з будь-яких тканин… навіть з мішковини. Про цей вимір без перебільшення героїчної праці на обелісках не писали, імен таких героїнь ніде не зазначали. 

 

[…] В Україні в часи Першої світової відбуваються надзвичайно цікаві історії, постають дуже особливі героїні. Важливий образ того часу — Олена Степанів, котра служила в легіоні Українських січових стрільців і згадувала ще про 33 жінок-легіонерок.

 

У пресі та інших спогадах цитують іншу кількість жінок в УСС, а дослідниці Мар’яна Байдак і Ольга Бежук пишуть, що наразі відомо прізвища 34 жінок, які були на фронті. Олена Степанів — одна з тих, які пішли воювати, здолавши опір і перепони з боку чоловіків-командирів. Після війни вона почала нову кар’єру — наукову. Захистила у Відні докторську з історії, викладала, брала участь у Науковому товаристві імені Шевченка. Олена Степанів, здається, найбільш відома з-поміж інших українок, які воювали на фронті в часи Першої світової, але не єдина. Тож можемо говорити про щонайменше 110-річну традицію жіночої присутності в українському війську. Друга світова лиш підтвердила цю тяглість — жінки воювали, попри те, що невдячні совєти на декілька десятиліть після 1945 року забули про існування жінок-захисниць, взагалі ніяк не вшановуючи ветеранок.

Важливо розуміти, що жінки воювали і в часи Другої світової. Це явище не якоїсь окремої країни, а глобальне, як і сама війна. В українському контексті є багато історій не лише про жінок у Червоній Армії, але й про жінок-партизанок, про жінок-учасниць УПА, жінок-військовополонених, жінок-польових лікарок і медсестер, про дівчат-підліток, яких відправляли на примусові роботи до нацистської Німеччини. Було б важливо поговорити і про досвід і травми окупації, воєнні злочини, сексуальне насильство з боку і окупантів, і радянських «визволителів», про побутові складнощі воєнного часу й повоєнний голод, про підпілля, про евакуацію та репресії, Голокост, подвиг Праведниць і Праведників народів світу, про стирання цієї пам’яті в радянській реальності після перемоги. Всього цього спектру не охопити в одній короткій нотатці…

 

Купити книжку

 

Оригінал статті на Suspilne: Проти невігластва та стереотипів: книжка про права жінок Ірини Славінської «Слово на літеру “Ф”»