Людяність понад усе в романі Марʼяни Сохи «Тепер ми стоїмо разом»
2024-07-01 21:00:00 Анастасія Герасимова

Спільнодія — слово, що увійшло в широкий ужиток після Революції Гідності, яка навчила багатьох українців бути волонтерами, активістами, готовими заради спільної мети жертвувати власними інтересами. Тепер уявіть початок 2000-х, коли квітли заробітчанство, бандитизм і кучмізм. Але навіть тоді знаходилися люди, які тягнулися до світла. Книжка Марʼяни Сохи «Тепер ми стоїмо разом» — якраз про таку особистість та її ініціативу — Олесю Саноцьку, львівську мисткиню, засновницю спільноти взаємодопомоги «Оселя-Емаус».

Добровільне обʼєднання людей

1947 року, коли світ оговтувався після Другої світової війни, один католицький священник і політичний діяч, колишній учасник Руху опору, придбав неподалік Парижа закинутий маєток. Відремонтувавши будинок, «депутат у рясі» згуртував довкола себе представників різноманітних пацифістських організацій, адже вірив, що «дух братерства переможе ненависть і несправедливість у світі». Його звали Абе Пʼєр. Він був людиною з дуже великим серцем. Свій маєток Абе Пʼєр назвав «Емаус» на честь села біля Єрусалима, де воскреслий Ісус зʼявився апостолам. Якось, восени 1979 року, до священника завітав хлопець, який попросив допомоги: його сусід Жорж повернуся з каторги й не давав жити ані своїй родині, ані сусідам. Абе Пʼєр зустрівся з чоловіком, коли той приходив до тями після спроби самогубства, щоб запропонувати Жоржу переїхати жити до «Емаусу»… Так почалася історія міжнародного руху солідарності, який нині налічує 400 груп у понад 40 країнах. Україна також є серед них завдяки вірі, терпінню й відданості справі обʼєднання людей Олесі Саноцької, яка на початку 2000-х створила на Львівщині спільноту взаємодопомоги «Оселя-Емаус» для бездомних людей, надаючи їм житло та роботу.

Книжка Марʼяни Сохи «Тепер ми стоїмо разом» розповідає, як талановита львівська мисткиня, яка змалечку мала особливу вдачу, вирішила «розділити своє життя зі зневіреними людьми».

Марʼяна Соха. Тепер ми стоїмо разом. Книга про «Оселю» та її мешканців. — Львів: Астролябія, 2023. – 320 с.

З теорії літератури

З попереднього розділу матеріалу можна зробити висновок, що далі йтиметься про біографію, спогади чи історію «Оселі-Емаус», тобто про нон-фікшн книжку. Але на сайті видавництва «Тепер ми стоїмо разом» фігурує як художня література, та й на титульному аркуші великими літерами написано «роман»… Плутанина, та й годі. Можна довго гортати «Літературознавчу енциклопедію», укладену Юрієм Ковалівим, у спробі довести, що книжка Марʼяни Сохи не дуже дотична до цієї великої прозової форми, в якій панівною є якщо не пряма вигадка, то рефлексії автора, переосмислення тощо. А можна послатися на те, що сучасна література часто послуговується синтетичними жанрами, схарактеризувавши «Тепер ми стоїмо разом» як твір художньо-публіцистичний. Чому важливі ці літературознавчі нудні роздуми? Бо, по-перше, визначення жанру налаштовує читача на певні очікування, а нам не хотілося б, щоб їхня невиправданість завадила сприйняттю теми книжки — «солідарності та взаємопідтримці, які творять відчуття спільності та родинного тепла». По-друге, важливо розуміти, що все описане у «Тепер ми стоїмо разом» засновано на реальних подіях — переважно спогадах її героїв.

Другий шанс

«Неважко мати співчуття до хворих діток, стареньких бабусь, чи навіть безпритульних песиків, бо ці почуття — природні, — пише Марʼяна Соха. — Важче відчувати приязнь до людини, яка замкнулася у собі та відкидає благородні наміри її порятувати чи яка поводиться так, наче не заслуговує на допомогу». Бездомні, розчаровані, втомлені виживанням, часто виснажені алкоголізмом — невидимки для суспільства. Люди, які за різних обставин опинилися на вулиці, заслуговують на другий, третій і навіть четвертий шанс. Знайомство з «Оселею-Емаус» в книжці починається з життєвих історій двох чоловіків — Ігоря та Віталіка. Перший мав родину, роботу, любив прикластися до чарчини, з чим намагалася безрезультатно боротися дружина Ігоря. Розлучившись, чоловік за певний час став бездомним, бо «вулиця затягує, як болото, і якщо людині ніхто не простягне руку, то вона повільно опуститься на саме дно і за якийсь час безслідно щезне». Віталік — іще молодий та заповзятий до принад життя, опинився на вулиці, адже виріс в родині алкоголіків. Коли батьки померли від отруєння неякісним алкоголем, хлопець був в інтернаті. Якось, повернувшись в гуртожиток, де раніше мешкав з татом і мамою, зрозумів, що їхню кімнату вже зайняли інші люди… Ігор і Віталік зустрінуться у львівській нічліжці, вирішився скористатися своїм другим шансом в «Оселі-Емаус».

Історії цих двох чоловіків, поруч з розповіддю про Олесю Саноцьку, є смисловим центром оповіді. Також авторка нанизує відступи, щоб пояснити, як виник світ спільноти взаємодопомоги, як працюють його принципи, чому ті, хто звертається по допомогу, зриваються, повертаючись на вулицю. Також в книжці подано короткі життєписи й інших компаньйонів «Оселі». Саме так вони себе називають за традицією глобального руху «Емаус». Тож познайомимося з хазяйновитим Степаном, балакливим Мироном, турботливою бабою Ніною, завжди пунктуальним Андрієм та іншими.

Всі разом вони жили, працювали, спілкувалися, дотримуючись головного принципу «Оселі»: «стояти разом та здійснювати те, що поодинці нікому не під силу».

Розповідаючи про спільноту взаємодопомоги, наголошуючи на тому, що цей неідеальний світ врятує людяність, Марʼяна Соха зафіксувала й реалії початку 2000-х, не оминаючи суспільно-політичних змін, які позначалися на мешканцях «Оселі». Тому ця лаконічна оповідь, стримана в художніх засобах, але сповнена емоцій справжніх людей, а не вигаданих персонажів, має подвійну цінність.

Замість постскриптуму

2016 року засновниця «Оселі-Емаус» Олеся Саноцька передчасно пішла з життя. Але її справу продовжують інші люди. Нині спільноту координує молодша сестра Олесі Саноцької — Наталія.

«Для Олесі було дуже важливо, щоби справа її життя не пропала, щоб організація працювала і після її смерті, вона була дуже відповідальною людиною, — ділиться Наталія Саноцька. — Тому, з любові до неї, я почала більш активно займатися “Оселею”, щоб серце Олесі було спокійним». Але це вже інша історія про довіру, вірність цінностям й прагнення завдяки «симфонії спільних зусиль» примножувати добро. І хто знає, можливо, вона теж колись стане книжкою.