10 важливих думок Салмана Рушді на Lviv Book Forum

10 важливих думок Салмана Рушді на Lviv Book Forum

У межах ХXXІ Lviv Book Forum відбулася публічна розмова із Салманом Рушді та обговорення його нової книжки «Ніж» за участі українського письменника Олександра Михеда. Ми записали 10 найважливіших думок Салмана Рушді про його книжку та пережитий досвід нападу.

Моя мета полягала в тому, щоб читач пережив цю подорож разом зі мною, відчув, як це — зіткнутися зі смертю, подолати її та вижити. Видавці казали: «Небагато людей пережили момент, коли були буквально на волосині від смерті. Розкажіть нам, як це було?». Я вирішив, що писати цю історію відсторонено, ніби вона не стосується мене особисто, було б неправильним. Між мною і головним героєм немає дистанції, тому писати від третьої особи здавалося недоречним. Це був інтимний досвід, який я прожив на власній шкірі. Відокремлювати себе від літературного героя було б помилкою. Я майже дійшов кінця цієї подорожі, але повернувся, вижив. 

 

Я не вірю в дива, але вірю в наукові дива. Після всього, що сталося, я хотів взяти під контроль своє життя. Цей напад не мав стати тим, що визначає мене або мої книжки. Нападник став частиною моєї історії, а не я частиною його.

 

Назва книги «Ніж» — це метафора. Я не використовував артиклів, щоб не обмежувати ніж до якогось конкретного предмета. Наслідки ударів були видимі, але для мене вони залишались невидимими, як і сам ніж. Я також використав метафору ножа, коли говорив про мову. Мова може бути зброєю, яка завдає рани, і тому, коли на тебе нападають з ножем, треба мати свій ніж — свою зброю у боротьбі. Мене цікавила символіка ножів у культурі, міфології та мистецтві. Сюрреалісти, такі як Бекет і Кафка, здатні краще відобразити правду, ніж натуралісти, тому що реальний світ вже не є простим і зрозумілим. 

 

Коли ми говоримо про книжки, важливо, щоб у них був елемент гумору. Гумор створює відчуття близькості між автором і читачем, і це було для мене важливим під час роботи над цією книжкою. Я завжди любив книжки, де хоча б є натяк на гумор. Це не означає, що треба сміятися весь час, але має бути щось, якась іскорка. І саме це, як мені здається, є в моїй книжці.

 

Говорячи про прощення, я не вірю, що обов’язково потрібно пробачати тих, хто завдав вам жахливого болю. Культура говорить нам про важливість прощення, але для мене це неактуально. Моя книжка допомогла мені впоратися з тим, що сталося, і я не відчуваю, що нападник завжди «зі мною». Я не маю потреби повертатися до цього. Він став кимось, з ким я вже розібрався, і тепер мені не потрібно ні прощати його, ні не прощати. Це питання для мене закрите.

 

Під час розмови зі мною прозвучало питання: чи розглядаю я «Ніж» як книжку про помсту? Але я так не вважаю. Моя мета була не помста, а розуміння того, що сталося зі мною, і саме це підштовхнуло мене до написання книжки. Це була важлива подія в моєму житті, яка мала великий вплив на мене — я втратив око, моя ліва рука тепер не функціонує повністю. Але це лише зовнішні прояви. Основне питання полягає в тому, наскільки глибоко ти можеш зрозуміти те, що сталося з тобою. Саме тому друга частина книжки є більш медитативною, рефлективною, а не просто описовою. Я хотів провести читача цією подорожжю, щоб і він досяг того самого рівня розуміння, який досягнув я. Бо саме для цього ми пишемо книжки — щоб зрозуміти світ.

 

Еліза Гріффітс, моя дивовижна дружина, була поруч зі мною протягом усього періоду одужання. На третій або другий день після замаху, коли ще навіть не було відомо, чи я виживу, я сказав Елізі: «Треба це задокументувати». Ми навіть не знали навіщо, але я відчув, що це важлива подія, яка потребує візуальної фіксації. Вона налаштувала камери, і ми почали записувати. Ми були ще в лікарні в Пенсильванії, далеко від дому, і щодня вона вмикала камеру, ставила питання, а я намагався відповідати. Не щодня, але досить регулярно, ми продовжували записувати мої спогади під час процесу одужання. І з часом ми зрозуміли, що, можливо, варто поділитися цими записами зі світом, щоб люди могли не тільки прочитати, але й побачити цю історію. Цей проєкт став ще одним наслідком тієї трагічної події. Еліза була в серці цього проєкту — не лише допомогла мені пережити напад і одужати, а й зробила величезний внесок у створення фільму. У книжці я хотів підкреслити, що кохання — це фортеця. Якщо тобі пощастило знайти таке кохання, воно може врятувати твоє життя і дати сенс жити далі. Кохання дало мені силу залишитися і боротися, і я думаю, що це те, що розуміють і українці в цей складний час. Кожного разу, коли ми говоримо про те, що ми щасливі посеред бурі, ми визнаємо силу кохання та близькості. Життя і світ — це складні речі. Кризи відбуваються постійно, смерть завжди поруч, а я тут, і в цій ситуації є шанс на щастя. Серед цієї поламаної реальності, яка зараз є і в Україні, і в інших частинах світу, важливо пам’ятати про кохання і те, як воно допомагає нам вижити.

 

Я знаю, що є люди, які майже щодня показують один одному: «Глянь, що я написав, прочитай, подивись». Але Еліза і я такого не любимо. Я не люблю показувати свою творчість, поки не вважаю, що вона завершена. Якщо твір ще не готовий, він у робочому варіанті, і я вам його показую, а ви кажете: «Непогано, але…» — тоді така критика може мене розчарувати, навіть ввести в депресію. Що тоді робити? Тому я ховаю свої роботи, тримаю їх при собі, поки не буду готовий поділитися зі світом. Так само робить і Еліза — вона теж не любить показувати свої роботи, поки вони не будуть довершеними. Іноді вона кладе рукопис на стіл, і я можу його прочитати, але поки що — ще ні.

 

Поети завжди разом — ходять на читання, підтримують один одного, іноді навіть кохаються. Це майже як родина. А романісти живуть трохи інше життя. Серед громади письменників є підгромади поетів, і мені подобається, як вони підтримують одне одного. Це справді дивовижне відчуття — ця підтримка і єдність. В Америці є багато чудових чорношкірих поетів, які тримаються разом, надихають і підтримують одне одного. Напевно, саме таким і має бути світ літератури, хоч, на жаль, не завжди він таким є.

 

Якщо подумати про письменницький стиль, зокрема згадати Адорно, його критику і філософію, то він писав про те, що відбувається з митцями наприкінці їхньої кар’єри. У своєму есе він говорив про класичну музику, але його слова також можна застосувати і до письменницького мистецтва. Існують дві сторони: одна — це спокій, коли ти примиряєшся зі світом, зі своїм життям, і пишеш у такому стані. Інша — це лють, коли тебе розриває на шматки від злості. Я думаю, що можна писати і в стані спокою, і в стані люті, головне, щоб це був твій власний перманентний стан.

 

 

Чільне фото: Evan Agostini, AP

Оригінал статті на Suspilne: 10 важливих думок Салмана Рушді на Lviv Book Forum

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

-25% Небезпечний зв’язок з босом! Знижка✨ Новинка✨

Вітаю вас, любі читачі!

Сьогодні діє чудова знижка на романтичну історію з гумором 

“Небезпечний бос. Моя за договором”

-25%

69грн >>> 52грн

Книга вже завершена та чекає на вас повним текстом

Я дуже ризикую!

Це вперше…

Уявляєте, зі мною таке сталося вперше. Зазвичай я маю якийсь внутрішній плейлист або саундтрек, який задає швидкість роботі. І це завжди збігалося з настроєм, атмосферою, вайбом книги.

Принаймні, зазвичай музика відгукувалася

Я не пишу “стандартні історії”. Я створюю фентезі

Або коли вже накипіло! Дуже провокативний блог…

В своїх соціальних мережах я багато розповідаю про свою новинку. Але мені дуже хотілося б, щоб і інші роботи були помічені. До прикладу, ця:

 

 

Через те, що в

Відгук на твір Світлани Фої “ Сила “

Написано в рамках марафону Тетяни Гищак.

Перед нами притча. Твір, що повинен  мати особливу глибину і моральне значення. Про що ж вона?

Стояв собі зелений дуб, у вітах якого було гніздечко з пташенятами. Аж раптом знайшовся

Письменник Сергій Батурин потребує допомоги для лікування

Письменник Сергій Батурин повідомив, що потребує фінансової підтримки для продовження лікування онкологічного захворювання за кордоном. Про це він розповів на своїй фейсбук-сторінці.
«М

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Шклянка

Я Ірина Шклянка, поет – початківець. Очікую конструктивну критику та розуміння.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Віктор Крупка Кількість робіт: 7 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Баковецька-Рачковська

Народилася 17 жовтня 1985 року, смт. Соснове Березнівського р-ну Рівненської обл. Освіта: вища. У 2008 році закінчила Національний університет «Острозька академія» і отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Релігієзнавство» та здобула кваліфікацію магістра релігієзнавства, викладача філософських та релігієзнавчих дисциплін; у 2011 році закінчила Рівненський державний гуманітарний університет і отримала базову вищу освіту за напрямом підготовки […]

Галина Британ

Галина Британ (Вітів) народилася 12.11.1982 року в селі Стрілки Старо-Самбірського району Львівської області. В 1999 році закінчила Стрілківську серед-ню школу. В цьому ж році вступила в самбірський педагогічний коледж імені Івана Филипчака, закінчила коледж в 2003 році, отримавши спеціальність – вчитель молодших класів та іноземної мови. Навчалася в тернопільському педагогічному університеті імені В. Гнатюка. Працювала […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Соломія Мардарович Кількість робіт: 5 Кропивницька Наталя

Мене звати Наталя Кропивницька. Проживаю у маленькому, але історичному, містечку на Вінниччині. Маю вищу інженерно-технічну освіту. Вірші завжди були частинкою моєї творчої сторони, якою хочу поділитися з іншими і почути конструктивну критику.

Юлія Бережко-Камінська

Народилася 29 травня 1982 р. на Херсонщині (с. Чорнобаївка Білозерського району). Журналіст, редактор друкованих видань. Закінчила Київський національний університет ім. Т. Шевченка (Інститут журналістики). Автор понад 500 журналістських і літературних публікацій у регіональній і всеукраїнській пресі. Друкувалася в журналах і газетах: «Дніпро», «Україна», «Золота пектораль», «Полисадник», «Жінка», «Крила», «Одноклассник», «Летопись Причорноморья», «Отражение», «Медиа Експерт», «Алые паруса», «Літературна Україна», «Українська […]

Юлія Верета Кількість робіт: 8 Світлана Спасиба Кількість робіт: 1 Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Еліна Свенцицька

Поет, письменник, літературознавець. Закінчила філологічний факультет Донецького національного університету. Жила до останнього часу в Донецьку, з серпня 2014 р. – в Києві. Пише прозу російською мовою, вірші – українською. Автор 8 книжок: «З життя людей» (проза й вірші), «Пустельні риби» (вірші), «Вибачте мене» (проза), «Білий лікар» (вірші), «Проза життя» (проза), «Триада раю. Проза життя» (проза), […]

Таня Друзь Кількість робіт: 5 Перейти до "Нові автори"