Я не пишу “стандартні історії”. Я створюю фентезі

2025-10-23 15:00:03 Ірина Скрипник

Або коли вже накипіло! Дуже провокативний блог…

В своїх соціальних мережах я багато розповідаю про свою новинку. Але мені дуже хотілося б, щоб і інші роботи були помічені. До прикладу, ця:

 

 

Через те, що в тегах вказано, що є ЛГБТ-лінія, її постійно оминають стороною. І я вже починаю втомлюватися від боротьби із цим. 

Я багато редагую, щоб надати історії цілісності і глибини і хочу бачити хоч якусь віддачу. Хоча б тому, що це була моя перша робота тут. Вона для мене особлива і моє серце розривається від того, що вона нікому не треба.

Ще коли я зареєструвалась тут, я подала тоді перший том на безстроковий марафон Тетяни Гищак. І що тоді було? Книга провисіла 2 місяці в списку вільних творів і ніхто її не хотів брати на рецензування. Бо там вампіри. Бо там геї. Бо це аморально. Бо автору треба лікуватися, якщо вона таке пише… Так, привіт всім, хто і досі бере участь в тому марафоні! Я всіх коментаторів пам’ятаю…

І пам’ятаю, як ночами думала, що з книгою не так. Почала її дописувати, змінювати, виправляти. В результаті вийшло 4 томи. Картинка стала більш чіткою. В історії зявились:

 

 

Та ті, хто читали перший том, не хотіли читати другий, бо там змінився ГГ і у руля стала Еліза. А ті, хто читали історію Елізи, не хотіли знати, з чого все почалося. Бували й такі, які прочитали тільки 4-й том, а потім розповідали, що нічого не зрозуміли. Отже, фігня якась. Мало хто прочитав від початку до кінця.

Довго я дивилась на цей цирк і от недавно вирішила об’єднати томи між собою. Чи стало краще? Ну, в перший день перезапуску зайшло багато людей… Це – факт. А зараз прочитання знову падають і в мене вже опускаються руки битися за Пангею. Тому, щоб блог не перетворився на підбірку нецензурної лексики, я краще покажу, над якою главою зараз сиджу.

 

Отже, Глава 28

 

— Думаєш, ти зупиниш мене цим?

Арнольд стиснув пістолет ще міцніше.

— Я вкрав його у пана Мігеля, — заявив він, намагаючись звучати впевнено. — У ньому кулі, які, я впевнений, можуть вбити навіть вас, пані. Інакше який сенс вампіру тримати зброю у місті вампірів?

— Гадаю, настав час це перевірити! 

Еліза кинулась вперед, немов хижак на свою здобич. Вітер свистів у її вухах, а руде волосся розлетілося в різні боки. Арнольд відповів пострілом.

Сяючі кулі зі свистом пронизували повітря, розриваючи темряву. Удар за ударом, постріл за пострілом — їхній небезпечний танець почав набирати нових обертів. 

Світло від пострілів ритмічно виривалося із ствола, кидаючи дивні, моторошні тіні навколо.

Еліза ухилялася, рухаючись із грацією, яка межувала з надлюдською. Постріли не торкалися її, але кожен звук, кожна вібрація змушували серце калатати. Арнольд мав витримку, яку вона не могла не поважати.

Їхній небезпечний танець перетворився на частину великої гри, де кожен рух — це вибір, а кожен вибір — наслідок. Але ця битва була лише однією з багатьох. Поки Еліза й Арнольд зіштовхувалися у темряві, інші сили вже прокидалися. Інші конфлікти набирали обертів, і їхній вплив невдовзі мав змінити все.

Бо двері древнього храму на горі Хімасі нарешті відчинилися. Карлос ступив уперед. Його кроки розбивали тишу, що панувала навколо.

— Леон! Ле-оо-он! — прокричав він, і його голос розколов нічну тишу, відлунюючи в кам’яних залах.

Минуло кілька хвилин, перш ніж із темряви з’явився ельф у чорній мантії. Його обличчя залишалося спокійним, навіть байдужим, а на губах грала тонка, майже глузлива посмішка.

— Ось і ти, — процидів Карлос крізь зуби. — Тобі нікуди тікати. Храм оточений моїми слугами, твої послідовники мертві. Здавайся, Леоне!

Кожне слово відлунювало, б’ючись об кам’яні стіни. Але Леон стояв у центрі своєї древньої обителі, незворушний, мов сама гора.

— Давно не бачились, Карлосе. Як твої справи? Я чув, ти одружився років двісті тому. Як поживає твоя дружина? — промовив він, нахиляючи голову з ледь помітною цікавістю.

Карлос завмер. Він не очікував подібної реакції. Слова Леона проникли глибоко, зачепивши щось болюче. Його пальці побіліли на рукоятці меча, а губи скривилися в моторошній гримасі.

— Моя… дружина? Хіба не ти викрав її?! 

 

 

Після редагування вампірського циклу я візьму перерву на невизначений термін. 

Сподіваюсь, до того часу встигну дописати історію орка.

Я втомилась від букнета. Я більше не хочу тут бути. Не зараз.

Оригінал статті на Букнет: Я не пишу “стандартні історії”. Я створюю фентезі