Перший dark romance: чому «Буремний перевал» Емілі Бронте не втрачає актуальності…

2025-09-18 21:00:00 НСПУ

«Буремний перевал» — єдиний роман англійської письменниці Емілі Бронте, трагічна історія кохання посеред готичного сетингу вікторіанської доби.

Книга має близько 40 екранізацій — і невдовзі нас очікує ще одна, з Марго Роббі та Джейкобом Елорді в головних ролях. Нещодавно в мережі з’явився трейлер нової стрічки Емеральд Феннелл, а в кінопрокат вона вийде в лютому 2026-го.

Суспільне Культура розповідає, чому «Буремний перевал» був революційним для свого часу — і залишається актуальним майже 180 років по тому.

Про авторку

Емілі Бронте — середня з трьох сестер Бронте (ще Шарлотта та Енн), які увійшли в канон англійської та світової літератури. Народилася 30 липня 1818 року.

Дитинство сестер Бронте і їхнього брата Бренвелла було непростим. Діти рано втратили матір, тож опікувався ними батько-священник — суворий та ексцентричний чоловік. Він завжди носив із собою заряджену рушницю, а ще виховував дітей украй аскетично: забороняв носити їм яскраві речі та їсти м’ясо, бо це нібито могло сприяти узалежненню від фізичного комфорту. Також він розмовляв з ірландським акцентом, який успадкували й дівчата — що довгий час заважало їхній соціалізації в йоркширській громаді.

Усі сестри Бронте могли бути сором’язливими, але Емілі була найбільш замкнутою з них. У дитинстві вона разом з Енн ховалася за дверима або під столом, коли до їхнього дому приходили гості. Навіть у дорослому житті Емілі часом ціпеніла, коли до неї зверталися.

Попри те, що сестри Бронте не знали ніяких дитячих ігор, батько культивував їхню любов до книжок. Саме від нього їм, імовірно, передався літературний талант: в молодості Патрік Бронте видав два томи поезій. У домашній бібліотеці Бронте були Вальтер Скотт, Джордж Байрон, Персі Біш Шеллі тощо.

Початкову освіту дівчата здобули в школі для доньок священників Ковен-Бридж. Життя там виявилося навіть скрутнішим, ніж удома: виховательки принижували дівчаток, суворо карали й не дбали про їхнє здоров’я та належне харчування. Згодом Шарлотта Бронте змалювала деспотичний пансіон у своєму видатному романі «Джейн Ейр» (1847).

Старші сестри Емілі — Марія та Елізабет — ослаблені такими умовами, захворіли там на сухоти й невдовзі померли. При цьому директор пансіону вважав, що рання смерть — це найкраще, що може спіткати людину, адже тоді вона постане перед Богом безгрішним янголом.

У сімнадцять років Емілі поїхала навчатися в школу для дівчат Роу-Гед, де викладала Шарлотта. Там вона витримала лише три місяці — затужила за домом. Але здобутої освіти дівчині вистачило, щоб і самій стати вчителькою у школі Ло-Гілл. Щоправда, 17-годинний робочий день підірвав здоров’я Емілі, тож і звідти вона повернулася до батька. Якийсь час вона жила вдома: куховарила, прибирала, викладала в недільній школі, вивчала німецьку та гру на піаніно.

Довгий час сестри Бронте мріяли про власну школу — і наполегливо збирали кошти для відкриття. Проте їхній брат Бренвелл вплутався в неприємний любовний трикутник, приохотився до випивки та опіуму і, за версією деяких біографів, протринькав усі гроші, заощаджені Шарлоттою, Емілі та Енн.

Емілі була інтровертною особистістю. Шарлотта описувала її як неговірку самітницю, що не любила виходити з дому. Також немає жодних записів, які б свідчили, що Емілі мала друзів поза родинним колом. Ба більше, попри пристрасті, які вирують у її «Буремному перевалі», вважається, що письменниця ніколи не була закохана. Найщасливіше Емілі почувалася наодинці або з сестрою Енн, з якою мала найближчі стосунки.

Також письменниця запам’яталася сталевим характером: могла покарати свого собаку голими руками або припекти собі рану розпеченою кочергою. Біографка Елізабет Гаскелл згадувала, що Емілі проявляла несвідому тиранію до своїх сестер, а ті прозвали її «майором». У книзі «Королеви літератури Вікторіанської епохи» (1886) Єва Гоуп підсумовує характер Емілі як «своєрідну суміш боязкості та спартанської мужності».

Намагаючись пояснити особливості поведінки Емілі Бронте — її залежність від чіткої рутини, труднощі з контролем гніву, уникання соціальних ситуацій і сильну прив’язаність до дому — дослідники припускають певну форму аутизму. Окрім цього, вони звертають увагу на проблеми із харчуванням і кажуть, що письменниця могла страждати на анорексію. Зовнішньо Емілі Бронте описують як «надзвичайно високу та струнку, часто одягнену у фіолетову сукню».

Уперта вдача супроводжувала Емілі Бронте аж до кінця її недовгого життя. У тридцятирічному віці вона захворіла на туберкульоз — і відмовилася від лікування, бо вважала медиків шарлатанами. Дев’ятнадцятого грудня 1848 року Емілі Бронте померла.

Про «Буремний перевал»

Сестри Бронте з дитинства любили літати в уявних світах. У 1846-му вони опублікували свої вірші у збірці «Поезії Каррера, Елліса та Ектона Беллів» — під чоловічими псевдонімами, бо хотіли уникнути упереджень щодо статі.

Хоч збірка й не мала великого успіху, письменниці продовжили свій літературний шлях. Шарлотта написала чотири завершені романи, Енн — два, а от Емілі Бронте залишила після себе лише один роман, «Буремний перевал» (1847), у якому кинула виклик літературним нормам своєї епохи. Навіть майже 180 років по тому він залишається одним із найвидатніших в англійській літературі — завдяки сміливій структурі, глибокому аналізу людської психіки та пристрасному зображенню кохання й помсти.

Роман розповідає історію двох сусідніх маєтків у Йоркширі — «Буремного перевалу», який належить сім’ї Ерншоу, та «Гнізда дрозда», яким володіють заможні Лінтони.

Місце дії роману відображає емоційний ландшафт персонажів. Болота, з їхньою суворою красою та непередбачуваною погодою, виступають водночас притулком і в’язницею для мешканців маєтків. Ізольованість локації показує й ізольованість персонажів, які відрізані від звичайного суспільства і керуються власними внутрішніми силами.

Одного разу старий містер Ерншоу, батько двох дітей — Кетрін і Гіндлі, знайшов на дорозі маленького циганського хлопчика. Він вирішив забрати його додому і назвати Гіткліфом. Між Кетрін та Гіткліфом з дитинства була сильна прив’язаність, але, керуючись соціальним становищем, заміж дівчина вийшла за Едгара Лінтона із сусіднього маєтку.

Гіткліф відчув себе зрадженим і зник на кілька років, а потім повернувся — багатим, жорстоким і спраглим до помсти тим, хто його принижував. Сама ж Кетрін, жвава та пристрасна особистість, розривалася між своїм нудним і правильним чоловіком Едгаром та запаморочливою дикістю Гіткліфа.

Загалом Кетрін — нетипова жінка для вікторіанського суспільства, адже авторка не змушує її бути привітною і праведною «берегинею хатнього вогнища». У більшості екранізацій характер персонажки зображають дещо м’якшим, ніж в оригінальній історії — цікаво, якою ця героїня буде у виконанні Марго Роббі.

Гіткліф, своєю чергою, — яскравий приклад байронічного героя, який пережив крах своїх ідеалів і через це страждає, бунтує та нехтує суспільними нормами.

Це роман про бурхливе та амбівалентне кохання, яке виходило за межі суспільних норм і було настільки сильним, що зруйнувало життя кількох поколінь. «Буремний перевал» часто називають історією трагічного кохання, але це також похмура притча про токсичні стосунки й циклічність сімейних драм.

У чому революційність роману

Коли роман вперше вийшов друком, критики реагували по-різному. Одні засуджували авторку за жорстокість і відсутність чіткої моральної кінцівки: не завжди хороші вчинки винагороджувалися, а погані каралися. Інші ж захоплювалися оригінальністю, емоційною глибиною твору та чуттєвим зображенням природи, яку Емілі Бронте дуже любила.

Твір не відповідає канонам літератури XIX століття: він має складну композицію з кількома оповідачами (часом ненадійними) й численними флешбеками. Вирізняється він і нетиповим для того часу відвертим зображенням кохання та помсти, соціальної нерівності, насильства й надприродного. Водночас у «Буремному перевалі», з його занедбаним будинком, привидами та краєвидами вересових пустищ, є все, щоб вважатися культовим готичним романом.

Цікаво ще те, що письменниці часом обирали жанр готики, аби метафорично описати стигматизовані проблеми жінок. Так критикиня Еллен Моерс пише про те, як «Франкенштейн» був спробою Мері Шеллі відрефлексувати власні труднощі з народженням дітей та смертю матері під час пологів. Також у готичних романах поширене викривлення поняття дому. Якщо зазвичай дім сприймається як безпечне місце, фортеця, де можна сховатися від зовнішніх небезпек, то в готичній літературі герої, навпаки, втікають назовні від жахів насильства й інцесту, які відбуваються вдома. Такий троп є і в «Буремному перевалі».

Єдиний роман Емілі Бронте став орієнтиром для багатьох мистецьких творів — навіть якщо вони не були прямою його адаптацією. Наприклад, Гіткліф став архетипом героя жанру dark romance: пристрасного, суперечливого, водночас привабливого та небезпечного; здатного як на глибоку любов, так і на жорстокість. Упізнаєте, скажімо, Крістіана Грея з «П’ятдесяти відтінків сірого»?

«Буремним перевалом» натхненні й інші мистецькі твори. Зокрема, британська співачка Кейт Буш написала за мотивами роману дебютну пісню Wuthering Heights (1978).

Книжка Емілі Бронте перекладена українською. Цікаво до адаптації підійшло видавництво Nebo Publishing, яке змінило усталену назву на «Буремну вись». Чому не «перевал» — пояснюють тим, що оригінальне heights у назві позначає розташування маєтку на височині. Назву «Буремний перевал» дехто вважає запозиченою з російського перекладу твору.

Оксана Заблоцька

suspilne.media

Оригінал статті на НСПУ: Перший dark romance: чому «Буремний перевал» Емілі Бронте не втрачає актуальності…