Найвідоміший лесбійський комікс: Блакитний – теплий колір
2024-03-26 07:00:00 Тетяна Петренко

Жуль Маро, Блакитний – теплий колір, Видавництво, 2024 – 180 с.

«Блакитний – теплий колір» – французький лесбійський комікс, що, на відміну від багатьох інших квір-коміксів став дуже популярним серед читачів. Вперше ця історія з’явилась у 2010 році у видавництві «Glénat», а за кілька років, у 2013, у прокат вийшов однойменний фільм Абделатіфа Кешиша (в оригіналі французькою ви його знайдете як “La Vie d`Adele”, англійською — “Blue is the Warmest Colour”), який отримав Золоту пальмову гілку в Каннах. Цьогоріч цей комікс нарешті з’явився українською у Видавництві в перекладі Елли Євтушенко.

Що цікавого можна знайти у цьому мальописі і як формувалась традиція лесбійських коміксів? Розповідаємо про книгу і про враження від роботи над нею від перекладачки Елли Євтушенко.

Блакитний – найромантичніший колір

В цьому мальописі ми споглядаємо далеко не сонячну історію з гепі-ендом. Це складна історія любові зі сварками, нерозумінням, зрадою і грюканням дверима. А ще це історія дорослішання, усвідомлення своєї ідентичності, камінг-ауту та пошуку свого середовища. «Блакитний – теплий колір» – книжка про прийняття себе і пошук безпечного місця.

Вперше ми бачимо Клем (центральну персонажку коміксу) ученицею старшої школи. Вона намагається вписатись у рамки свого світу, проте видається людиною депресивною і відстороненою. Здається, що вона блукає у похмурому світі допоки не бачить на вулиці яскраву блакитноволосу дівчину. І тільки тоді її життя наповнюється сенсом. Потяг до блакитноволосої переслідує Клем, вона ввижається їй вночі й заполоняє її уяву. Німецькі романтики могли б собою пишатись, адже ця незнайомка цілком вписується в їхню парадигму. Далека, незнана, недосяжна представниця іншого світу, яку Клем шукає і за якою тужить.

Незабаром блакитноволоса виявиться відкритою лесбійкою Еммою, яка займається мистецтвом. Вона політично активна жінка, для якої її сексуальність – це цінність. У 2000-ні, які описані в коміксі, для Клем Емма і справді виявляється романтичною істотою з іншого світу. Світу, де бути гомосексуалкою – нормально.

Елла Євтушенко:

Мене зачепила сама історія. Так, вона про лесбійок, так, тут є цілий пласт про відкриття своєї орієнтації, підліткового самопізнання тощо, з яким я себе не можу ідентифікувати, але сама історія кохання головних героїнь універсальна. Це сюжет про перше серйозне кохання в житті людини, і воно зображене так зворушливо і живо, що зачіпає незалежно від орієнтації.

Двері бару

Цікавий момент. Щоб знов зустріти свою блакитноволосу мрію Клем знадобиться потрапити до іншого світу. Як Алісі з відомої книжки треба було стрибнути в нору за зайцем, так і Клем треба подолати символічний портал в інший світ. І цим порталом стають двері лесбійського бару, за яким розгортається абсолютно інше життя зі своїми правилами та своєю культурою. Треба сказати, що сам топос бару є не випадковим. Це місце повсякчас трапляється в ЛГБТК+ літературі як територія формування своєї культури й своєї спільноти. Це місце – не лише про можливість зустріти когось і пофліртувати. Це простір творення нової культури, де в Клем нарешті є шанс доторкнутись до своєї блакитної квітки (не подумайте нічого такого, я все ще апелюю до німецьких романтиків).

Інший простір, в якому Клем може злитись з людьми та відчути себе частиною спільноти – це мітинги. На початку книжки дівчина описує протести, в яких бере участь, як те місце, де вона відчуває себе живою. Систематичною відвідувачкою протестів і прайдів стає Емма, для якої важливо висловлюватись і змінювати простір.

Елла Євтушенко:

У 2021 році я переклала роман, який отримав Букерівську премію – “Шаґґі Бейн” Дуґласа Стюарта. Це роман про дорослішання хлопчика, який живе з матір’ю з алкогольною залежністю й паралельно відкриває свою гомосексуальність. Та орієнтація там не є основною темою, вона радше підкреслює ізольованість та інакшість героя в суворому Глазго 80-х років. Щодо особливостей перекладу – питання радше не в гендерно чутливій лексиці, а навпаки, в образливій, інколи нецензурній, яка обов’язково лунає на адресу героя чи героїв. На жаль, висвітлення ЛГБТ-тематики досі неодмінно зачіпає проблему нетерпимості й дискримінації, бо такі реалії.

Пошук кольору

Історія Клем та Емми – не лише історія любові між дівчатами, це оповідь про самотність і пошук свого місця у світі.

Клем існує у гетеросексуальному світі, в якому почувається некомфортно. Істотна частина коміксу зроблена в чорно-білих тонах, що насправді відповідає почуванню Клем. Вона здається депресивною і роз’єднаною із соціумом. Кольором її життя наповнює тільки Клем. Причому наповнює буквально. Після розмови з дівчиною світ Клем блакитнішає. Так само блакитним є її щоденник – територія відвертості й справжності. Колір з’являється, коли Клем виганяють з дому, коли вона виходить із затінку. Візуальний ряд в цьому місці римується із народженням: ми бачимо Клем в кольорі у позі ембріона на тлі картинок спільного життя з Еммою та прийняття її батьками. Блакитний на мить з’являється і в кольорі волосся самої Клем.

Коротка історія лесбійського коміксу

Щоб краще зрозуміти важливість цього та інших лесбійських мальописів, варто подивитись на нього з часової дистанції. Тривалий час квір-комікси були феноменом андеграундним. Крім того, довгий час комікс був чоловічою територією. Наприклад, коли у 2005 році, в Америці відкрилась виставка The Masters of American Comics, на ній не було представлено жіночі роботи, хоча жінки-коміксистки існували й створювали цікаві твори. Тоді у відповідь на цей захід мисткиня Сара Лайтман (Sarah Lightman) і колекціонер коміксів Майкл Камінер (Michael Kaminer) створили виставку Confessional Comics by Jewish Women, де продемонстрували роботи 18 художниць. Це сталось у 2010 році у Сан-Франциско, і на виставці були представлені лесбійські коміксистки Сара Лівітт (Sarah Leavitt), Ілана Зеффрен (Ilana Zeffren), Аріель Шраг (Ariel Schrag).

Найбільший корпус графічних текстів про одностатеві стосунки між жінками – це піджанр японської манги юрі. Проте специфіка цих книжок в тому, що вони подають вигадані історії, тоді як північноамериканський лесбійський комікс – це історія автобіографічна.

Що стосується франкомовного світу, то в 1950-ті комікс був дитячою територією, а отже, сексуальні теми тут не могли порушуватись.

Елла Євтушенко:

На мій погляд, в українській літературі, а тим паче в кіно, тема ЛГБТ майже не представлена взагалі. Імовірно, це лише моє враження, бо я не належу напряму до цієї спільноти, але це тільки підтверджує мої слова: якщо ця ніша і існує, вона залишається нішею, а не виходить на рівень, умовно, “літератури загалом”.

Можливо, для Франції, де за ці 20 років суспільна свідомість доволі помітно змінилась і толерантність зросла, цей текст менш актуальний, ніж нині для України. Я цілком можу уявити собі цю історію в сучасному, скажімо, Луцьку. Але це в тому, що стосується проблем із неприйняттям ЛГБТ-персон суспільством, друзями, власною сім’єю. У тому, що стосується любовної лінії, це цілком універсальна історія. Це, якщо хочете, ті самі “Ромео і Джульєтта”, де зовнішні обставини не спиняють почуття двох молодих людей. Дорослішання, відкриття власної сексуальності, перше кохання, перші сексуальні досвіди, вдалі й невдалі – навряд чи ці теми можуть утратити актуальність. Тому ця історія промовляє до читача незалежно від часу, країни, орієнтації, віку.