Від путівників до фіксування локальної пам’яті: як в Україні видають краєзнавчі книжки

2025-11-04 08:00:00 Тетяна Приймачок

Українські міста починають промотувати свою історію та сьогодення через літературу. Інтерес до свого, що посилився під час повномасштабної війни, дає поштовх не лише досвідченим видавництвам, а й локальним ініціативам. Краєзнавчі книги чи міські історії можуть бути голосом для промоції та способом перезнайомити з різними куточками країни.

Випуск такої літератури для міст та областей закриває кілька потреб — надає барв до уявлень про свою малу батьківщину місцевим, а також популяризує локацію для туристів. Часто цим займаються місцеві управління чи департаменти, які опікуються культурою та промоцією регіону. Саме вони відповідальні за виділення коштів для бюджетних програм,  оголошують конкурси для авторів, підтримують бібліотеки. Втім, не все зводиться до держави.

Видавництва, що дивляться на мапу

Частина всеукраїнських видавництв бачать у краєзнавчій ніші потенціал. Для прикладу, «Ваклер» друкує путівники та фотокниги, «Локальна історія» робить випуски журналів про локації, як то про Тустань, Полісся, Слобожанщину, випускає книги за мотивами своїх експедицій Ukraїner. А «Віхола» розпочала серію книжок про українські міста, залучаючи локальних істориків та авторів.

Саме в цьому видавництві вийшли друком «Луцьк. Тисяча років життя та історії» (2024) автора Олександра Котиса, «Чернігів. Невигадані історії старовинного міста» Володимира Пилипенка, «Дніпро. Біографія великого міста в степу» Андрія та Тетяни Портнових. 

 

Краєзнавець з Луцька Олександр Котис пояснює, що кожна його книга мала свою історію створення. Дві книги — «На сході Європи: міжвоєнний розквіт Волині» та «Луцьк. Найкращі архітектурні проєкти 1920–1930-х» — вийшли за підтримки Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку. Книжку про модернізм вдалося видати завдяки громадському збору коштів ще у 2021 році. Найближчим часом він планує презентувати книжку про архітектора і міністра УНР Сергія Тимошенка, де долучився як співавтор. Це видання, як наголошує дослідник, було підготовлене харківським видавництвом ще до війни за підтримки Українського культурного фонду. 

 

Олександр Котис говорить, що аудиторія його книг різновікова: від студентів до пенсіонерів, хоча найбільше серед них людей середнього віку.

 

Після виходу «Тисячі років» видання особливо вподобали завзяті читачі по всій Україні, які стежать за книжковими новинками.

 

«Часто кажуть, що їм цікаво відкривати нове про українські міста або про своє рідне, якщо вони з Луцька. Люди підкреслюють, що писати про Луцьк важливо, адже про нього небагато говорять на всеукраїнському рівні», — зазначає автор.

Обласні програми: не густо, але є

Та все ж у більшості випадків краєзнавчі книги — це ініціатива місцевих громад. Таким чином вони прагнуть підтримати локальних авторів, поповнити бібліотечні фонди та розповісти історію, за яку зазвичай не беруться великі видавництва. 

 

Організацією займаються профільні департаменти ОВА, які покликані сприяти розвитку мови, популяризації історії тощо, або міські управління. Саме в рамках цих ініціатив можливий друк книг краєзнавчої тематики. 

 

До прикладу, Одещина щороку закладає у бюджет 100 тисяч гривень на видання книг. Авторів обирають відповідно до затвердженого порядку в категоріях літератури про історію краю, поетичних та прозових творів про Одещину та творів дітей. 

 

У 2023 році підтримку для видання отримали шість книжок. У 2024 — вісім. Серед тайтлів — поезія та проза місцевих авторів, видана невеликим накладом у кількасот примірників (переважно видавництво «Астропринт»). Не завжди мова йде про краєзнавчу літературу, хоча й наявні саме місцеві історії. Наприклад, одеського письменника Ігоря Потоцького, який описує своє дитинство у південному місті. 

 

Прикарпаття фінансує книжки до пам’ятних дат або за результатами конкурсів. В області діє регіональна програма підтримки книговидання на 2022—2026 роки. За час її існування на цей напрям витратили приблизно мільйон гривень. У цьому році закупили (або видали) 35 таких книжок. 

Серед них, наприклад, «Колєдники» авторів Петра Шекерика-Дониківа, Наталі Кудляк, «Два пасинки митрополита» Владислава Івченка, «Шо кому смакує — най здоров пакує! Гуцульські прислів’я, приказки, влучні вислови» — Петра Гавука, Олександр Масляника, Ярослави Ткачук, «Люна» Тараса Прохаська, книги Андрея Шептицького та інші. 

 

Буковина у 2023 році мала мільйон гривень в обласному бюджеті на такі потреби, але у наступні роки профільні програми через війну фінансування скоротили вдвічі. У 2024 році з обласної казни книговидання не фінансували, а у 2025 році на такі потреби передбачили 500 тисяч гривень. Видання краєзнавчої літератури тут відбувається також коштом міських бюджетів. 

 

Полтавщина тимчасово призупинила обласну програму. До 2022 року тут видали коштом обласного бюджету 170 тайтлів загальним накладом понад 93 тисячі примірників, з обласного бюджету на це виділили майже 8,4 млн грн. Це літературно-художні видання, історико-краєзнавча та дитяча література, довідкові та інформаційні видання. 

На час воєнного стану видавництво зупинили. Проте там діє науково-редакційний центр з дослідження історії Полтавщини, який готує «Полтавіку» — масштабну енциклопедію у 12 томах. У 2025 році створили оригінал-макет книги «Піднесення національного руху на Полтавщині в другій половині 19 – на початку 20 ст. Репресії царизму проти українства», «Історія Полтавщини в біографічних нарисах і спогадах» Олекси Пугача та інші.

 

Дніпропетровщина робить ставку на бібліотеки й музей Яворницького: там готують альманахи та електронну краєзнавчу бібліотеку.

Література як новий голос міст

У Рівному вже понад 15 років поспіль проводять конкурс «Краща книга Рівненщини». Його започаткували у 2009, і відтоді щороку читачі обирають своїх фаворитів серед місцевих видань. Це не обов’язково краєзнавча тематика, але підтримка локальних авторів. У цьому році номінацій лише дві — краще поетичне видання та прозова збірка. 

Але серед номінацій конкурсів минулих років були – кращі історично-краєзнавчі видання, довідкові, видання з документалістики, книги для дітей, літературний дебют тощо. 

 

У Вінниці місцевий муніципалітет оголосив конкурс на підтримку літератури про місто та його мешканців. У 2025 році шість видань отримають фінансування з міського бюджету (загалом мільйон гривень) для друку книг — тут є повість для підлітків, нариси про літературне життя регіону, дослідження обрядового хліба, чотиритомний роман про життя журналістки у буремні 1990-ті. 

 

Конкурс планують продовжити щонайменше до 2027 року. Він націлений на підтримку місцевих авторів та промоцію міста та його історії, розповіла очільниця департаменту маркетингу і туризму Вінниці Світлана Циганкова.   

 

«Ці видання орієнтовані як на місцеву аудиторію, так і на ширше коло читачів в Україні і навіть за її межами. З одного боку, програма підтримує місцевих видавців та авторів, стимулює розвиток творчого середовища громади, а також передбачає локальні презентації й події. З іншого – ці книжки цілком здатні зацікавити національного читача і презентувати Вінницю на культурній мапі країни», — зауважує вона.

У Луцьку популяризувати місто вирішили через літературну резиденцію «Місто натхнення», яку проводили до початку повномасштабного вторгнення у 2021 році. Подію організувала Луцька міська рада спільно з агенцією «Баляндраси». У результаті у 2024 році вийшла згадана книга «Вежа через [О]», до складу якої увійшли 5 історій від різних авторів, у яких згадується про Луцьк. Це історії не завжди краєзнавчі, переважно художні, але луцькоцентриські. Наклад у 30 примірників цієї книги коштом місцевого бюджету навіть видали шрифтом Брайля. 

 

Деякі ініціативи у містах підтримує громадський сектор, а також грантові програми.

 

У тому ж Луцьку видання «Караїмщина», про місцевий корінний народ, вийшло коштом донорів ЄС за програмою House of Europe у межах проєкту місцевого видання misto.media. 

 

У рамках програми грантів українським видавництвам надавали можливість перекладати книжки мов ЄС, а також з і на загрожені мови House of Europe, — розповіла Тетяна Манзюк, менеджерка підтримки грантів і стипендій організації. 

Вона уточнила, що окремого фокусу на краєзнавчу літературу програма не має, однак серед пріоритетів є дискурси деколонізації та збереження культурної спадщини. У різні роки завдяки грантам підтримано переклад і видання двох томів етнографічних нарисів Оскара Кольбегра про Покуття у видавництві «Твоя підпільна гуманітарка». Також серед переможців — двомовний збірник гагаузького фольклору («Букрек») та збірник казок греків Приазов’я румейською та українською мовами («Артек»).

 

Наразі приймання заявок не триває, але організатори сподіваються у майбутньому відкрити нові конкурси. Податися на програму можуть лише видавництва, які беруть на себе повну відповідальність за реалізацію проєкту й зазначають перекладача чи перекладачку ще на етапі подачі заявки.

 

Попри відмінності, у всіх регіонах простежується спільна риса: краєзнавче книговидання — це інструмент пам’яті, спосіб дати голос місцевим авторам та промоція регіону на культурній карті країни.

 

Публікацію профінансовано Британською Радою у межах програми «Підтримка культурної діяльності в Україні за участю Великої Британії». Статтю створено учасницею освітньої програми Litosvita та Читомо «Інтенсив із книжкової журналістики та літературної критики».

Оригінал статті на Suspilne: Від путівників до фіксування локальної пам’яті: як в Україні видають краєзнавчі книжки