Володимир Базилевський. «Крик з божевільні»

2025-06-13 07:00:00 НСПУ

“Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025

 

З НОВОЇ КНИГИ

 

ДО ОКЕАНУ

Планети гучний оргАн,

коморо землі, океан,

кити твої самогубці,

альбатроси по горло в мазуті,

дельфіни підранки.

 

Пастух чуднот, океан,

мій би тобі пеан,

але твої черепахи

з дірявими черепами,

восьминоги без ніг,

риба-меч заковтує целофан,

що з тобою пороблено, океан?!

 

Планктон твій дігтярний,

тіло в сорочці нафти,

в утробі атомна смерть.

 

Ти затруєний, океан,

занепадний твій стан,

ти лякаєш мене, океан.

 

Ти мій біль, океан!

Ти мій крик, океан!

 

Ти сльоза життя, океан!

14.05.2024

 

ДОБРЕ БУЛО БИ

Добре було би тут затриматися,

при цих відчайдухах-підсніжниках,

зухвалих крокусах,

зворушливих у наїві нарцисах,

при китайському мовленні

жвавих синичок.

 

Добре було би вистояти,

подолати усі перешкоди,

пережити усі негаразди,

перепливти води відчаю,

дістатися берега мрії

і продовжити заданий рух

до братів тих же підсніжників,

спадкоємців крокусів і нарцисів,

до посестер балакучих синичок.

 

Але уповільнюється крок,

збивається з ритму дихання,

даленіє лінія горизонту,

дотягнутися до якої

ще не вдалося нікому…

02.04.2024

 

АХІЛЛЕСІВ ГАНДЖ СЛОВА

Слово, чому ти не

твердая криця…

(Леся Українка)

 

Валентині Павлівні Саєнко

 

Я невільник слова,

я все життя служив слову,

слову і тільки слову.

Я довіряв йому,

покладався на нього,

вірив у його магічну силу.

Я був певен, що слово

застерігає й рятує.

 

Але зараз,

коли зір мій травмований

шматками м’яса,

яке було людським тілом,

коли слух захлинається

моторошним криком нещасного,

напіврозчавленого бетонними плитами

зруйнованого хмарочоса,

зараз, коли очі мої

волають від жаху

і кров холоне у жилах, –

я достеменно знаю,

що помилявся,

що слово насправді лише слово.

 

Так, воно багато може,

але ще більше не може.

Бо – не твердая криця,

бо має гандж Ахіллесів,

бо вразливе, як він,

син Пелея й Фетіди.

Покладатися на нього необачно,

сподіватися на поміч наївно,

не захистить воно від безглуздої смерті.

 

Я задихаюсь від цієї правди,

я плачу сухими слізьми

на руїнах своєї віри.

Мій розум втрачає розум,

ніяк не може збагнути:

те, що сталося тут – реальність,

факт, а не виплід уяви.

 

Марно нишпорить пам’ять

у своїх закапелках,

марно шукає слОва,

яке змогло би вмістити

аномальність сподіяного залізом.

 

І тільки прийшовши до тями,

доходить невтішного висновку,

що не існує насправді

такого універсального слова

у жодній із мов світу.

Навіть у найрозвиненіших,

навіть у найбагатших.

21-22.04.2024

 

І ЦЕ БУЛО БИ СПРАВЕДЛИВО

Якби стояла тут зеленка стіною,

якби посадка не проглядалася наскрізь,

не сталося би того, що сталось.

Снайпер би мене не помітив,

куля мене би не дістала.

Не лежав би я тут другий тиждень,

пси не рвали би тіло на шмаття,

черви на грудях би не жирували,

мухи не виїдали би очі.

 

На моєму місці лежати мав би,

розкинувши руки, мій лютий ворог.

І це було би, було би справедливо.

Бо не я вдерся на його землю,

а він на мою, щоб її спустошить,

її спустошить, мене убити.

 

Мені двадцять, чотири місяці і три дні,

а зрозуміти ніяк не можу,

чому лежу я під вибуховим небом

горілиць у голій посадці,

де мав би лежати мій зайда-недруг.

Його, не мене пожирати мали би

здичавілі пси, черви і мухи.

І це було би, було би справедливо,

було би справедливо…

17.05.2024

 

КАЖЕ ВІН:

–Ні, я не чорнокнижник,

не характерник, не чаклун,

але достеменно знаю,

як без ускладнень

усунути Путіна.

 

Усе домежно просто:

досить оголосити

усенародну акцію,

аби кожен українець

в один і той же день,

в одну і ту ж годину

озвучив слова закляття:

«Згинь, біснуватий!

Щезни, дияволе!

Пропади пропадом, чорна сило!»

І він, канібал,

який щоденно

об’їдається людським м’ясом,

здохне, ручаюся,

від нетравлення шлунку…

 

КАЖУ Я:

–А й справді!

Чому б не спробувати?

Я вірю в магічну силу закляття,

надто в анафему,

озвучену мільйонами голосів.

 

Банкова,

слово за тобою,

оголошуй усеукраїнську акцію!

14.03.2024

 

ПОЛІТИЧНИЙ РЕБУС

Українська специфіка: президент,

він же верховний головнокомандувач – єврей.

Головнокомандувач – росіянин.

Міністр оборони – татарин.

 

Тричі дивно –

сказала би моя мати,

якби дожила до цих див.

 

Дивно й мені:

з яким нацизмом

бореться російський нацист

з урахуванням української специфіки?

01.04.2024

 

ТЕРОРИСТ, ВІН ПИЛЬНУЄ

(Віслава Шимборська)

Бомба вибухне в барі у тринадцять двадцять.

А зараз тринадцять шістнадцять.

Декотрі ще увійдуть.

Декотрі вийдуть.

 

Терорист уже перейшов на протилежний бік вулиці.

Ця відстань оберігає його від усіляких неприємностей,

стій, вдивляйся, як у кіно.

 

Жінка в жовтій куртці, вона входить.

Чоловік у темних окулярах, він виходить.

Хлопці у джинсах, вони розмовляють.

Тринадцять сімнадцять і чотири секунди.

Ось той, маленький, везучий – сів на моторолер,

а ось цей, високий, заходить.

 

Тринадцять сімнадцять і сорок секунд.

Дівчина із зеленою стрічкою у волоссі, вона йде.

Тільки той автобус раптом її заступає.

Тринадцять вісімнадцять.

Дівчини не видно.

Увійшла дурепа чи не увійшла,

побачимо, коли будуть виносити.

 

Тринадцять дев’ятнадцять.

Щось ніхто не входить.

Зате виходить один товстун, лисий.

Ніби щось шукає в кишенях

і в тринадцять двадцять без десяти секунд

повертається за своїми дурацькими рукавичками.

 

Ось і тринадцять двадцять.

Час, він уже повзе.

Ніби зараз.

Ні, не зараз.

Ні, зараз.

Бомба, вона вибухає…

 

ДАЙТЕ ВИПЛАКАТИСЯ

Дайте виплакатися тому,

хто втратив батьків, дружину й дітей.

 

Дайте виплакатися тому,

хто опинився під завалами долі.

 

Дайте виплакатися страждальцю,

який корчиться від нестерпного болю.

 

Дайте виплакатися

одинокій старості.

 

Дайте виплакатися горопасі,

який втратив надію.

 

Аби не лишилося

ні краплі вологи.

 

Аби сльоза затвердла на камінь

і стала невразливою

для влучання нещасть.

 

Аби кожен із безталанних

намислив шанс порятунку

навіть за відсутності шансів.

14.03.2024

 

ЮРБА

Юрба знекрилює,

знеособлює,

перемелює,

засмоктує, як болото.

 

Ти знецінений

навальністю її біомаси.

І якщо у ній і з нею –

складова її безобличності.

 

Тікай від неї подалі,

від її брехливих правд,

огидних збочень,

стадної єдності,

колективного безуму:

пригадай – «Смерть ворогам народу!»

 

Тікай безоглядно,

якщо хочеш порятуватися,

якщо хочеш бути собою.

02.04.2024

 

ЯКБИ Я ЗНАВ

Зазирнув зранку

на дно криниці буття –

жах.

Зазирнув удень –

жах, жах.

Наважився глянути уночі –

нічого окрім жаху.

 

Якби я знав,

коли був юним,

що на дні криниці буття жах,

як знаю тепер,

на схилі віку,

то не певен,

що вистачило би в мене сил

подолати шлях,

який я подолав,

і який, як з’ясувалося,

завершується жахом.

08.03.2024

 

КРИК З БОЖЕВІЛЬНІ

«Я вовк! Вовк!» –

волає він,

вириваючись з рук санітарів,

які силкуються

затягнути його в палату.

 

«Пустіть мене,

я окільцьований вогнями,

я у вогненному колі.

Дайте мені доспівати

мою вовчу пісню.

Вона коротка,

я видихну її до того,

як язики полум’я

злижуть мене з поверхні

вигорілої землі.

Допоможи мені, вовчий боже!»

 

«А був професором…», –

відсапуючись,

каже дебелий санітар,

і вправно прив’язує

другу руку пацієнта

до бильця ліжка.

08–17.03.2024

 

ОНКО

«То як нам тепер

із цим жити?» –

запитує сам себе

і голос його, як суха гілка,

ламається навпіл.

 

«Підкажіть мені, любі…» –

звертається до книжок

у шерегах стелажів.

 

Сідає за стіл,

торкається клавішів

анахронічної «Еріки»,

визволяє з полону чернеток

вірш, написаний вчора,

і здається йому,

що всі вони:

книги,

стіл,

друкарська машинка

розуміють, що сталося,

хочуть його розраяти,

але не можуть,

захлинаються мовчанням

і вмиваються невидимими слізьми.

19.03.2024

 

РЕАЛЬНІСТЬ

Покладався на удачу –

перестріло невезіння.

 

Був певен, що у безпеці –

збила з ніг випадковість.

 

Спілкувався з великодушним,

а той обернувсь на хама.

 

Сподівався на поміч –

напоровся на протидію.

 

Пішов до друга, –

повернувся від недруга.

 

Меч поміняв на щит –

отримав удар у спину.

Сіяв зерна любові –

пожав плоди ненависті.

 

Намислив застрелитися –

підвів «Макаров»: осічка.

19.03.2024

 

ЩЕ НЕ ПІЗНО

Мовчи. Мовчи.

Повісь на губи замок.

Ще не пізно,

ще можна порятувати

нашу з тобою Атлантиду.

Не дай згубному слову

вирватися з гортані,

випасти з порожнини рота.

Те слово вбиває,

ще мить, одна тільки мить

і ми пропали.

Скористаймося шансом вижити,

цей шанс – мовчання.

08.03.2024

 

ВІД СУПРОТИВНОГО

Дивна річ:

я знаю, що ти мені брешеш,

але прикидаюся, що вірю.

Я хочу врятувати віру

твоєю брехнею,

яку видаю за правду,

аби ти мені не повірив,

переконався, що брехня аномальна

і розучився брехати.

08.03.2024

 

ЗАБАГАТО

Забагато помилок,

щоби бути успішним.

 

Забагато гріхів,

щоби спати спокійно.

 

Забагато хвороб,

щоби мати здоров’я.

 

Забагато печалі,

щоб не розминутися з радістю.

 

Забагато поразок,

щоби перемагати.

 

Забагато страждань,

щоб вистояти.

 

Забагато смерті,

щоб жити.

13.03.2024

 

ПЕРША ЛЮБОВ

(Віслава Шимборська)

Кажуть,

перша любов – най-най.

Вельми романтично,

але не в моєму випадку.

 

Щось поміж нами було й не було,

чинилось і зачинилось.

 

У мене не тремтять руки,

коли натикаюсь на пам’ятні речі,

та й листи перев’язані мотузкою,

а не стрічкою.

 

Єдина наша зустріч у літах поважних –

розмова двох стільців

біля холодного столика.

 

Інші пристрасті

дотепер ще дихають у мені.

А в цієї немає вдиху навіть для видиху.

 

І все ж, така-сяка,

вона вміє те, що іншим не по силах:

напівзабута,

яка навіть не сниться,

привчає мене до смерті.

* * *

У пору мого засліплення тобою

я не міг уявити,

що ти можеш зістаритися.

Мені здавалося –

ти сяятимеш вічно

у підвладному тобі просторі:

в обрамленні моря

і білогрудих акацій

південного міста,

спільників твоїх по засліпленню.

 

Тепер, коли я старий,

твоя старість,

з огляду на колишній надмір пишнот

твого тіла

і шкідливі звички,

видається мені досадною.

І я дякую провидінню

за можливість моєї втечі

з ризикованої весни

засліплення тобою.

08.03.2024

 

ДВОГОЛОССЯ

–Те закодоване,

це зашифроване,

того не знаю,

цього не розумію.

Натисну на кнопку –

не та кнопка.

Набираю номер –

не набирається…

 

–Бо чужий ти,

бо ти тут зайвий,

стороннє тіло,

біла ворона.

Забрів у хащі

чужого часу

і в них заплутався.

Гадаєш, ти тут,

насправді ж

ти  т а м, а не тут,

т а м  і лишишся…

 

–Ти про смерть?

–Ні, про безсмертя,

про вічну сталість

у своєму часі.

12.03.2024

 

КНИГИ МОЄЇ КНИГОЗБІРНІ

Книги моєї книгозбірні,

вкотре звертаюся до вас

і збиваюся на той же мотив.

Ви сила моя і безсилля,

незмірна радість і незмірна печаль,

перемога моя і поразка,

надійна твердь і провалля,

зона моєї свободи

і пастка неволі,

незглибимий всесвіт

і тюремна камера,

життя і смерть.

 

Коли душа моя,

розлучаючись з тілом,

заллється слізьми,

то будуть її останні

земні сльози.

Сльози прощання з вами,

книги моєї книгозбірні,

книги моєї долі…

10.03.2024

 

P.S. З питань придбання книг Володимира Базилевського звертатися за тел.: 099-917-46-53

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua

Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

litgazeta.com.ua

Оригінал статті на НСПУ: Володимир Базилевський. «Крик з божевільні»