«…Я вклоняюся правді святій, а неправду розстрілюю словом…»: на 80-річчя Степана…

«…Я вклоняюся правді святій, а неправду розстрілюю словом…»: на 80-річчя Степана…

26 січня мав би зустріти своє 80-ліття відомий поет і прозаїк, фольклорист, громадсько-культурний і політичний діяч Степан ПУШИК, але його вже п’ять років немає серед нас. Пошанувати пам’ять видатного нашого краянина з нагоди ювілейної дати його уродин запланували на цей зимовий день у Шевченківській авдиторії ПНУ ім. В. Стефаника, професором якого він був, проте, як «Галичина» вже повідомляла, ювілейний захід не відбувся через телефонування зловмисника про «замінування» університету й оголошену пізніше повітряну тривогу. Та все ж письменники й журналісти, земляки Пушика з Вікторова – староста цього села Галицької ТГ Надія Блинчук та директор гімназії ім. С. Пушика Федір Ленюк згадали Шевченківського лавреата у невеликому, але затишному приміщенні Літературного музею Прикарпаття, оглянули тут виставку «Сила Пушикового слова», на якій представлено книжки, подаровані автором цьому закладу культури, а також світлини з його фондів. А Ф. Ленюк також розповів історію про надання гімназії імені славного вихідця з їхнього села, яке тепер належить до Івано-Франківського району.

– Дерев’яну школу в горішній частині села збудували ще за Австро-Угорщини, 1896 року. Степан Пушик жив в Івано-Франківську (його, вже після смерті, відзначили званням почесного громадянина міста), проте вболівав за свою малу батьківщину, переймався проблемами Вікторова. Зокрема якось запросив сюди тодішнього голову ОДА Михайла Вишиванюка, щоб той на власні очі побачив, у яких кепських умовах навчаються діти. За вказівкою Вишиванюка зводили нову школу методом народної будови два роки. На урочисте її відкриття у 2000-му приїхало чимало гостей. Хтось із них, здається, композитор Дмитро Циганков, мовив жартома, заримувавши два рядки: «Звучить, як прекрасна музика, – школа імені Степана Пушика». Степан Григорович на те мовив: «Називайте як хочете, але жодним закладам не дають імена живих людей». Уже після того, як він 2018 року відійшов у засвіти, школу 31 серпня 2021 р. на прохання громади села назвали його ім’ям. А торік 8 жовтня на фасаді цього освітнього закладу відкрили пам’ятну таблицю співцеві Галичини, депутатові Верховної Ради першого скликання, обласної ради…

Надія Блинчук згадала про досягнення Шевченківського лавреата Степана Пушика.

Надія Блинчук згадала про досягнення Шевченківського лавреата Степана Пушика

 Історію про надання гімназії імені славного вихідця з Вікторова розповідає Федір Ленюк.

Історію про надання гімназії імені славного вихідця з Вікторова розповідає Федір Ленюк

Певна річ, його у Вікторові поважали й цінували не лише за те, що посприяв у розв’язанні проблеми школи, а й як людину, про яку найстарші жителі села зберігають добру пам’ять, починаючи з підліткових літ Степана. Він після смерті батька залишився напівсиротою і 13-річним став опорою матері, допомагав стати на ноги молодшим сестрам та братові. Взував кирзаки чи ґумаки і йшов годувати й пасти колгоспну худобу, забирав і вивозив з тваринницького приміщення гній. Поважали люди С. Пушика й за те, що всього, чого досяг у житті, він домігся своїми розумом й руками.

Ярослав Ткачівський, заступник голови НСПУ й теж уродженець Вікторова, що був колись передмістям княжого Галича, нагадав рядки однієї з ранніх, та досить відомої поезії С. Пушика:

Живу і дію…

І усоте, знову

Запитую у себе:

Хто я єсть?

Як треба – в крові

Викупаю слово

І переціджу

Через власну честь.

Тоді пущу я слово поміж люди,

Служити вірно правді та добру.

Сприймуть – то житиму.

Коли ж його осудять,

То й сам зі словом

Для людей умру.

Саме через цей вірш у молодого поета почалися проблеми з певним органом, який у народі називали «конторою глибокого буріння». Спочатку співробітники управління КҐБ прискіпалися до молодого поета нібито через вираз «в крові викупаю слово»: мовляв, чи не збирається він боротися проти радянської влади?.. Пізніше вчепилися в нього за рядок іншого вірша: «не танці в моїх думах, а повстанці…». Мабуть, таки здогадувалися, що ці повстанці – вояки УПА, а не гарібальдійці, як пояснював поет чекістам-«буровикам», під пильним оком яких він відтоді перебував…

Я. Ткачівський запропонував присутнім для увічнення пам’яті письменника написати спогади про нього й видати окремою книжкою.

Виставка «Сила Пушикового слова».

Виставка «Сила Пушикового слова»

Голова ОО НСПУ Євген Баран прийшов у музей з дипломом та орденом «Народний поет України» – таким званням, запровадженим Літературно-мистецькою академією, де президентом чернігівський письменник Сергій Дзюба, відзначили торік посмертно й Степана Пушика. Ці відзнаки буде вручено його дружині Ганні Пушик, яка, до речі, того дня передала в дарунок Літмузеєві декілька книжок, що вийшли останніми роками завдяки передовсім її старанням. А з виданої вже далекого 1964-го в Івано-Франківську репринтним способом збірки віршів «Зелена хвоя» С. Пушика Є. Баран прочитав вірш на той час ще 20-річного поета, члена літоб’єднання «Іскри юності», але вже спроможного розпізнавати справжні й фальшиві цінності в житті – цим завдячує своїм батькам, які навчили його «…відділяти зерно від полови. Ось тому я вклоняюся правді святій, А неправду розстрілюю словом».

Орден «Народний поет України», яким посмертно нагороджено С. Пушика.

Орден «Народний поет України», яким посмертно нагороджено С. Пушика

На думку Є. Барана, «нічого кращого прикарпатські історики й літератори не створять про перші 25 років української державности за щоденники Пушика. Нині дехто нарікає, що завеликі, багато зайвого. Років через 50 будуть шкодувати, що замало контрастних оцінок, шкандальних характеристик і вражень… Просто наша духовна обмеженість, відсутність державної гуманітарної політики впродовж 30 років незалежности, партійні гетто вірнопідданости не дають побачити крайнебо української людини. Пушик умів це побачити. Його з’їдала провінція. Він бунтував, залишаючись найколоритнішим прикарпатським письменником доби неймовірної імовірності українського буття…».

Письменник Василь Бабій віднайшов одну з перших публікацій Степана Пушика – поезію 16-річного хлопця опублікувала в січні 1961-го богородчанська «районка». Перед тим автор вірша про юного чабана вступив до технікуму бухгалтерського обліку, що був тоді в Богородчанах. Свої спогади на тему «Степан Пушик і Богородчанщина» В. Бабій, котрий мешкав в одному будинку з молодшим братом письменника Богданом, теж уже покійним, вмістив у місцевій газеті «Слово народу». А ще він до 80-річчя С. Пушика випустив у рамках проєкту «Літературна пам’ять» листівку, в якій ідеться про те, що багато віршів бояна Галичини мовби самі напрошувались бути зауваженими композиторами й покладеними на музику.

Також письменник узявся розгадати ім’я анонімного автора «Слова о полку Ігоревім». Це ім’я «Степан Пушик озвучив, і його версія, можливо, близька до істини, а його прізвище ввійшло в науковий обіг». Водночас письменник «був натурою широкою, буйною, фантазійною, творчою як мало хто, неординарною й геніальною у багатьох вимірах, а притому й суперечливою, як кожен із нас, не святих».

Споминами про незабутні зустрічі зі С. Пушиком поділилися також редактор надвірнянської газети «Народна воля» Іван Гриджук та членкиня НСПУ Анна Космач, котра подарувала музеєві підписану їй автором першу, що вийшла високим друком, поетичну книжку Степана Пушика – «Молоді громи» (1967).

 Учасники вшанування ювілею С. Пушика в Літмузеї.

Учасники вшанування ювілею С. Пушика в Літмузеї

Іван ГАВРИЛОВИЧ, заслужений журналіст України, спецкореспондент газети «Галичина», заступник голови Івано-Франківської міської «Просвіти», член НСПУ і НСЖУ

Чільне фото — Таким, як зобразив його на портреті художник Ігор Деркач, Степан Пушик був у 60 років, коли його ювілей відзначали в Літмузеї

galychyna.if.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: «…Я вклоняюся правді святій, а неправду розстрілюю словом…»: на 80-річчя Степана…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

В Україні відкрили нове видавництво «Уроборос»

В Україні з’явилося нове видавництво «Уроборос», яке видаватиме жанрову і не жанрову літературу, нонфікшн і класику. Про це повідомляється у телеграм-каналі видавництва.
У видавництві «

Національну бібліотеку імені Ярослава Мудрого пошкодила російська ракета

Приміщення Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого у Голосіївському районі постраждало від чергової російської масованої ракетної атаки на Україну. Про це повідомили на ф

Британці не дозволяють видавати Гаррі Поттера білоруською через санкції

Білоруське видавництво «Янушкевіч» в Польщі не може домовитися з правовласниками серії книг Джоан Ролінґ про Гаррі Поттера через міжнародні санкції білорусі. Про це видавництво повідоми

Книжками і не тільки: як українським дітям допомагають розвинути екосвідомість

Якщо нинішнє покоління тридцятирічних навички екологічного ставлення до світу формувало переважно у дорослому віці, то у сучасних українських дітлахів є всі шанси зростати екосвідомими

У Кривому Розі відкрили вуличну бібліотеку на честь загиблого захисника

У парку Щастя в одному з мікрорайонів Кривого Рогу родина загиблого на фронті військового Олексія Різниченка відкрила вуличну бібліотеку його пам’яті. Про це Читомо повідомила сестра Ол

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"