Перше ґрунтовне видання «Кобзаря» арабською – чому лише зараз

2025-10-28 07:00:00 Імадеддін Раеф

Незабаром видавництво «Дар аль-Мусаввір аль-Арабі» у Бейруті випустить у світ переклад збірки Тараса Шевченка «Кобзар 1840» (Переклад підтриманий Українським інститутом книги). Видання передмовлене Надзвичайним і Повноважним Послом України в Лівані (2016-2022) Ігорем Осташем. Цей проєкт є першим кроком до науково обґрунтованого представлення «Кобзаря» арабськомовному читачеві. Щоб занурити його в атмосферу поезії, текст видання супроводжується всіма необхідними історичними та лінгвістичними відомостями в коментарях і примітках.

Ліванський письменник і перекладач Імадеддін Раеф розповідає для Читомо, як Тарас Шевченко прийшов у арабську мову.

Перші переклади Шевченка арабською

Перший арабський переклад деяких поезій Тараса Шевченка з української мови належить визначному ліванському письменнику Михайлу Нуайме (1889-1988). Доля звела його до України, коли «Імператорське православне палестинське товариство» спрямувало його на навчання до Полтави у Вищий духовній семінарії після того, як він закінчив училище у Назареті у 1906 році.

М. Найме зі своїми колегами М. Іскандером та Е. Хурі на Полтавському духовному семінарі, 1909 р.

 

Нуайме полюбив Україну. Він вимовляв і писав її назву так, як це робить її народ: «Україна». Про той період він згадував: «Мені пощастило жити та навчатися в Україні з осені 1906 до весни 1911 року. А місто, в якому я вчився, – Полтава – лежить у самому серці України. Ця частина моєї молодості досі живе в моїй пам’яті як найщасливіший і найплідніший період мого життя. Україна для мене – як друга Батьківщина. Я полюбив її простори, полюбив її щире серце і щедру руку. А особливо – її простий народ, бо він умів співати й танцювати, попри тугу та трагедію в душі. Бо його віра у своє право була сильніша за розпач, породжений позбавленням гідного людського життя та честі».

 

Саме там, у Полтаві, як розповідає далі Нуайме: «Я вперше почув ім’я Шевченка. Мої друзі – у школі й поза нею – часто співали багато його віршів, і особливо його знамениту поему «Заповіт». Не було нагоди, щоб вони її не заспівали. Тому я, вже маючи певне знання української мови, незабаром придбав збірку Шевченка, яку він назвав «Кобзар». «Кобзар» (і поет, і збірка) так вплинули на Нуайме, що в 1909 році він брав участь у студентських протестах, через що його на рік виключили з семінарії. Студенти виступали проти суворого режиму духовної семінарії, і Нуайме був одним із промовців на мітингах, що відбувалися в її стінах. Свої мотиви він пояснював так: «Моє життя тісно переплелося з цією країною… Я почав відчувати себе одним з її синів, нарівні з її народом, який відчував жорстокий гніт з боку імператора та його прибічників…».

М. Найми з українськими письменниками в Полтаві, 1956 р.

 

Майже через півстоліття після того, як він покинув Україну, навесні 1964 року, у зв’язку зі 150-річчям з дня народження Шевченка, Михайло Нуайме опублікував статтю в бейрутському журналі «Ат-Тарик» під назвою «Тарас Шевченко у 150-річчя з дня його народження». Стаття містила інформацію про Україну та зв’язок письменника з нею, розповідь про Шевченка та його творчість, а також прозовий переклад поеми «Заповіт» і чотири короткі уривки з віршів, популярних серед українців. Він зазначив: «Я прагнув перекласти їх з українського оригіналу і бути максимально вірним у перекладі, наскільки це дозволяють мова оригіналу і мова перекладу».

Ще через півстоліття, з нагоди двохсотріччя Шевченка, у 2016 році «Національна рада з культури, мистецтв і літератури» Кувейту видала книгу «Тарас Шевченко – літературні та мистецькі вибрані твори» у перекладі колег Олени Хомецької, Володимира Мартинюка та Фаділя аль-Муайяля. До книги увійшли розділи, присвячені літературній та мистецькій спадщині Шевченка, його ролі у відродженні української літератури, переклади деяких його поем, вибрані прозові твори та репродукції багатьох його картин. Згадані колеги зробили величезний внесок у популяризацію творчості Шевченка, яка раніше була маловідомою арабському читачеві.

 

Наскільки нам відомо, інших перекладів поезій Шевченка безпосередньо з української мови арабською не існує. Якщо майбутнє не розкриє нам чогось нового, то крім Михайла Нуайме (1964) та колег Олени Хомецької, Фаділя аль-Муайяля і Володимира Мартинюка (2016), ніхто більше не перекладав Шевченка з української мови без посередництва інших мов.

 

До цього списку слід додати нещодавній дуже вільний переклад вірша «Заповіт» колеги Алі Собха (2024), виконаний у віршованій формі, за його словами: «зі значною часткою творчої свободи», а також численні переклади – як прозові, так і віршовані, – які я пропоную з 2016 року й аж до виходу цієї книги, що виходить цього місяця.

Через мови-посередники

Натомість ми спробуємо розглянути низку перекладів арабською мовою, виконаних через мови-посередники, зокрема переклади поеми «Заповіт» – найвідомішого вірша поета. Існує електронний список під назвою «Перелік перекладів Заповіту Шевченка», який, за твердженням його авторів, базується на книзі мовознавця Бориса Хоменка «Тарас Шевченко: Кобзар мовами світу».

 

У розділі, присвяченому арабській мові, цей список, крім статті Нуайме, містить згадку про збірку єгипетської поетеси Малак Абдель-Азіз (1921-1999) під назвою «Пісні молодості». Також у ньому фігурують імена ліванського журналіста Мішеля Сулеймана (1933-2001) та іракського письменника Назіма ад-Діраві.

Єгипетський поетеса Малак Абдулазіз та її збірка віршів «Пісні молодості», 1959 р.

Однак, після перевірки виявилося, що всі ці відомості, за винятком статті Нуайме, відсутні в праці Хоменка. Що стосується інших згаданих джерел, то відомості про переклад «Заповіту» Мішелем Сулейманом виявилися хибними: головний редактор відповідного журналу лише процитував у своїй вступній статті кілька рядків із перекладу Нуайме.

 

Два інші переклади були зроблені через мови-посередники. Збірка поетеси Малак Абдель-Азіз «Пісні молодості» містить низку віршів, написаних нею у віці від 16 до 22 років. Невідомо, з якої мови вона ознайомилася з поемою, якій дала назву «Заповіт Шевченка». Єгипетській поетесі належить першість, оскільки вона переклала «Заповіт» на п’ять років раніше за Михайла Нуайме. Однак її віршований переклад значно віддалений від українського оригіналу, як видно з таких рядків: «Коли кров ворогів/ розіллється до моря коханою повінню / Я покину все колись, рано чи пізно».

 

Що стосується колеги ад-Діраві, то він переклав «Заповіт» (1987) з російської мови. Цей переклад згадується у вказаному списку з приміткою про те, що він не був опублікований, а його копія зберігається в Інституті літератури імені Тараса Шевченка. У 2008 році він опублікував його в інтернеті, і, ймовірно, це той самий текст.

 

Існує також ще один переклад поеми, який письменник Абдулла Алі Ібрагім приписує великому суданському поету Мухаммеду Махді Махджубу (1919-1982). Він був здійснений під час їхнього візиту до Києва у складі делегації суданських письменників у 1967 році, і з ним пов’язана цікава історія, однак, на жаль, текст цього перекладу до нас не дійшов. Ібрагім розповідає про це так:

«Розмови про Шевченка переважали під час нашого короткого візиту до Києва. Його поема «Заповіт» була перлиною зібрання. Спілка письменників республіки (тобто Радянської України) вже переклала її всіма мовами світу. Випадково виявилося, що арабського перекладу ще не існувало. Нас запитали, чи не хотіли б ми зробити переклад арабською. Звісно, Махджуб узяв на себе цю задачу. Наступного дня мені здалося, що він не змикав очей всю ніч. Він прийшов до мене з цілою зошею чернеток свого перекладу; мені здалося, що за кожною зміною, кожним редагуванням крилася мука поета, що прагне досконалості. Він прочитав мені обраний ним текст, і я підтвердив його красу. Він вважав це моїм компліментом. У його душі було щось від Шевченка, аж поки він не передав їм остаточний текст. Я не знаю, чи вони використали текст Махджуба і чи опублікували його у своїй книзі, присвяченій «Заповіту» Шевченка усіма мовами».

 

Очевидно, що переклад Махджуба був зроблений через мову-посередника, найімовірніше англійську. Його слова про те, що «випадково виявилося, що її ще не перекладено арабською», є помилковими; мабуть, він заплутав у фактах, оскільки малоймовірно, що Спілка письменників України не знала про переклад Михайла Нуайме. 

 

Також варто згадати, що член «Асоціації іракських перекладачів» Аббас Азіз Алі переклав з англійської мови кілька поезій Шевченка арабською, а ще підготував матеріали про «Кобзаря» арабською та англійською мовами.

 

Видно, що він доклав значних зусиль у роботі над текстами. Він також включив до своєї книги «Тарас Шевченко: Міфічна особистість» (2022) переклад п’єси «Назар Стодоля», взятий зі згаданої вище книги «Тарас Шевченко – літературні та мистецькі вибрані твори», супроводивши його коментарями.

Чому саме «Кобзар 1840»

Моя подорож у світ поезії Тараса Шевченка розпочалася в рік двохсотріччя з дня його народження, 2014-го. Я присвятив час вивченню його віршів і написанню статей про нього. Хоч я і знав про поезію Кобзаря ще зі студентських років, вивчення цих творів мовою оригіналу – зовсім інша справа. Саме тоді мовний бар’єр почав руйнуватися, коли я поринув у вивчення української мови XIX – початку XX століття та переклав деякі праці мовознавця Агатангела Кримського. Я познайомився з поетичною та прозовою спадщиною Кобзаря, з етапами його життя, ідея ж перекласти Кобзаря арабською викликала в мені благоговіння, адже для цього необхідно добре розуміти розвиток української літературної мови, історію країни та джерела творчості Шевченка. День народження поета – 9 березня – щороку ставав для мене новим етапом дослідження і перекладу. Так я переклав деякі з його найпопулярніших серед українців віршів, зокрема поему «В неволі тяжко, хоча й волі…» у віршованій формі. А також вірш «Сонце заходить, гори чорніють…». Крім того, протягом минулого десятиліття я щороку в день його народження звертався до біографії поета та перекладав деякі його вірші ліванською розмовною мовою і публікую переклади на блозі «Зошити української літератури».

 

Важко уявити собі успішний переклад поетичних творів Шевченка без глибокого знання історії України в цілому та, зокрема, історії козацтва, без розуміння історії розвитку слов’янських діалектів на її території та їх злиття в єдину мову, а також без ознайомлення з міфологією, фольклором і народною спадщиною… Я б ніколи не наважився взятися за ранні поетичні твори Шевченка, які він увібрав у збірку «Кобзар» 1840 року, якби не зусилля, витрачені мною протягом останнього десятиліття на вивчення та переклад різних творів давньої та середньовічної української літератури, починаючи від текстів Григорія Савича Сковороди та Василя Григоровича Барського, і продовжуючи творами Івана Франка, Лесі Українки, Агатангела Кримського та інших письменників, мовознавців і поетів.

Я уникав ідеї перекладу на арабську вибраних аранжувань чи уривків з віршів Шевченка і віддав перевагу перекладу його першої збірки так, як вона є, з усім її змістом, надаючи всі необхідні пояснення та коментарі, яких вимагав переклад. Я переконаний, що розуміння арабським читачем текстів Шевченка буде неповним без занурення в атмосферу, в якій жив поет, без знання обставин життя його суспільства та оточення, стану країни та народу в цілому. Я вивчив текст видання 1840 року, порівняв уривки, що увійшли до нього, з пізнішими виданнями Кобзаря, і додав у виносках рядки, вилучені цензурою. Окрім того, я ознайомився з низкою досліджень, присвячених цим віршам.

 

Окрім прозового перекладу тексту, я додав «Примітки» до кожної поеми збірки окремо, а також два додатки: перший – про Кобзаря (збірку та поета), другий – про переклад Кобзаря з української арабською.

 

Також я додав виноски до тексту, де це було необхідно.

 

І після чотирьох років ретельного дослідження літературної спадщини Шевченка та інтенсивної роботи над вивченням і перекладом протягом поточного року, я не можу не висловити подяки професору Ігорю Осташу, який супроводжував мою десятирічну подорож дослідження і перекладу – спочатку коли він був послом своєї країни в Лівані, а й після завершення його дипломатичної місії та повернення на Батьківщину.

 

І я вважаю, що ця книга є першою системною науковою спробою перекласти збірку поезій Тараса Шевченка арабською мовою. Я не можу стверджувати, що переклад тексту, коментарі та додані «Примітки», чи дослідження в цілому, вийшли бездоганними; все, що я можу стверджувати, це те, що ця книга є першою серйозною спробою в арабському світі представити збірку цього великого поета, у якій «Кобзар 1840» є першим наріжним каменем, на шляху її арабізації.

 

Оригінал статті на Suspilne: Перше ґрунтовне видання «Кобзаря» арабською – чому лише зараз