У війни не жіноче обличчя: добірка воєнної літератури, написаної жінками

У війни не жіноче обличчя: добірка воєнної літератури, написаної жінками

Кажуть, у війни не жіноче обличчя. Проте жінки не залишаються осторонь жорстокої реальності, що охопила нашу країну: понад 42 тисячі зараз захищають державу в лавах Збройних сил України, з них 10 тисяч мобілізувалися після початку повномасштабного вторгнення.

Рефлексія цих подій відображається і в мистецтві — зокрема, літературі. Суспільне Культура підготувало добірку книжок про війну, написаних жінками.

«Доця», Тамара Горіха Зерня

Видавництво: «Білка»

"Доця", Тамара Горіха-Зерня

«Доця», Тамара Горіха-Зерня

Події роману розгортаються в Донецьку навесні та влітку 2014-го року. В центрі оповіді — тридцятирічна жінка на прізвиська Доця або Ельф (справжнє ім’я не згадується), яка в підлітковому віці переїхала жити до бабусі на Донбас. Нові краї дівчині сподобалися не відразу: завжди похмурий, сірий та вкритий шаром вугільного пилу регіон був геть не схожий на її рідну Волинь.

Проте після «притирання» Донецьк зайняв особливе місце в серці Доці. Вона віднаходить там справу собі до душі — малярство на склі й іконопис — та разом з друзями засновує перспективний бізнес з виготовлення ексклюзивних вітражів, мозаїк і люстр. До речі, прикметно, що назви розділів у книзі мають назви матеріалів, з яких жінка створює свої вироби: «Кришталь», «Смальта», «Патина», «Окалина», «Слюда».

Життя Ельфа, як і всієї країни, розкололося на «до» та «після» в листопаді 2013 року. Події Революції гідності в книзі описані з донбаської перспективи — і руйнують стереотипи про одноголосну одержимість місцевих «рускім міром». Тамара Горіха Зерня описує перші мітинги в Донецьку, коли 10 тисяч донеччан виходили з жовто-блакитними прапорами — «йшли переконувати, тоді як їх йшли вбивати«. Були свідомі люди, які протистояли пропаганді, а деякі, як Ельф, активно підключилися до волонтерства, коли розпочалися воєнні події на сході України. Доця була однією з тих, що залишились у Донецьку після окупації у квітні 2014 року.

«Доця» — це роман про воєнну реальність та жінку в ній. Роман про людяність, любов, трансформацію «з гречкосія у воїна«. Роман про те, що війна — це коли ти «щоб вижити, їстимеш землю і годуватимеш землю«.

Незважаючи на висвітлення складних тем та подій, «Доця» написана легко та дотепно. Сюжет — настільки документальний, наскільки може бути в художній книжці. Усі персонажі, зокрема Ельф, мають реальних прототипів.

Роман здобув численні нагороди: наприклад, перемогу в дорослій номінації літературної премії «Книга року ВВС» або спеціальну відзнаку журі премії «ЛітАкцент року». Окрім цього, літературний дебют Тамари Горіха Зерня вже отримав кілька театральних адаптацій: від Миколаївського драматичного театру та Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.

Що почитати? Тамара Горіха Зерня "Доця"
"Для мене війна є важливою частиною нашого буття". Інтерв'ю з Тамарою Горіха Зерня

«Для мене війна є важливою частиною нашого буття». Інтерв’ю з Тамарою Горіха Зерня

«Сєверодонецьк. Репортажі з минулого», Світлана Ославська

Видавництво: «Човен»

"Сєверодонецьк. Репортажі з минулого", Світлана Ославська

«Сєверодонецьк. Репортажі з минулого», Світлана Ославська. Фото: видавництво «Човен»

Ще одна книга, яка допоможе краще зрозуміти схід України. Якщо точніше — Сєвєродонецьк. Місто Луганщини, розташоване на перетині Донбасу та Слобожанщини. Авторка запрошує читачів на своєрідну хронологічну екскурсію: у жанрі художніх репортажів Світлана Ославська змальовує географію, ментальність, історію рідного міста, а також розвіює міфи про нього.

Наприклад, описує походження назви Сєвєродонецька та різні варіанти її написання. Часто люди помилково вважають, що назва походить від річки Сіверський Донець або ж тому що місто — на півночі від Донецька. Проте авторка пише, що найбільш імовірна версія — це розташування Сєвєра на півночі Донецького вугільного басейну.

Зараз Сєвєродонецьк — місто-привид. За останні півтора роки російські військові знищили його, майже стерли з мапи. Проте як жило місто до великої війни? Як з радянського промислового міста воно усвідомило себе частиною незалежної України? Як Сєвєродонецьк струснули події 2014-го? І, зрештою, наскільки він змінився після початку повномасштабного вторгнення? Більшість репортажів, за винятком одного, написані в 2020–2021 роках.

«Історії про Сєверодонецьк — це історії про Україну, про кожне її місто. Все дуже просто: знати такі міста, як Сєверодонецьк, — це знати про Україну. Не знати Сєверодонецька — не знати одного з реальних облич України», — пише авторка.

Світлана Ославська — українська журналістка, репортерка, дослідниця культури. Народилася в Сєверодонецьку. Навчалася у Харкові та Києві. Живе в Івано-Франківську. Співавторка документального проєкту Old Khata Project.

Пізнання України з неочевидного боку: авторки Old Khata Project про 3 роки експедицій селами і вихід фотокниги про хати

«Маріуполь. #Надія», Надія Сухорукова

Видавництво: «Лабораторія»

У війни не жіноче обличчя: добірка воєнної літератури, написаної жінками

«Маріуполь. #Надія», Надія Сухорукова. Фото: видавцнитво «Лабораторія»

Це блокадний щоденник журналістки з Маріуполя, де вона з перших днів повномасштабного вторгнення фіксувала, як російські війська руйнують місто.

«Це місто мого дитинства, моєї любові, мого щастя. Я бачила його різним, але ніколи не думала, що побачу його мертвим», — пише у своїй книзі Надія Сухорукова.

Холод, голод, бомбардування, зруйновані будинки, жах, відчай і, попри все, незламну надію людей — усе це зображено очима мешканки Маріуполя. Авторка показує, що навіть за таких обставин можна зберігати людяність:

«І трохи позитиву. Гуляли із собакою під обстрілами й сфоткали мамині проліски у дворі. Весна прийшла. Любуйтеся, кохані! Все буде Україна!»

Фрагменти зі щоденника Надії Сухорукової нагадують воєнні мемуари Анни Франк, Віктора Франкла чи Едіт Егер. Фрагменти з нього звучали під час виступу в Європарламенті міністра закордонних справ Латвії Едгара Рінкевича і на благодійному вечорі на підтримку України у Великій Британії у виконанні британської акторки Грети Белламасіної. За мотивами щоденника литовський режисер Андрюс Саулюс (Вільнюський драматичний театр) поставив виставу.

У книжці також є ілюстрації маріупольського художника-графіка Данііла Немировського. Це його власна візуальна рефлексія пережитого в окупованому місті.

«Абрикоси зацвітають уночі», Оля Русіна

Видавництво: ВСЛ

У війни не жіноче обличчя: добірка воєнної літератури, написаної жінками

«Абрикоси зацвітають уночі», Оля Русіна. Фото: ВСЛ

У книзі воєнні події описані крізь призму дитячого сприйняття. Сюжет розгортається навколо маленького Устима, який мешкає у прифронтовому місті на Донбасі.

Це щемка й болісна історія про те, що неможливо пробачити, — скалічене війною дитинство. Дитина не має прокидатися від вибухів, сприймати обстріли як буденність, покидати рідний дім через ворожий напад. Та навіть у жорстокій реальності можна зберігати внутрішнє світло, знаючи, що «на твоїй вулиці неодмінно цвістимуть абрикоси«.

«Обстріл почався уночі. Коли Устим прокинувся, навколо уже все гриміло. Тато забіг до кімнати, схопив його за руку і смикнув із ліжка так швидко, наче Устим був легеньким іграшковим ведмедем, а не хлопчиком. Ведмідь, який сидів біля його подушки, до речі, там і лишився. Устим не встиг його забрати», — фрагмент із роману.

«Драбина», Євгенія Кузнєцова

Видавництво: ВСЛ

"Драбина" Євгенія Кузнєцова

«Драбина» Євгенія Кузнєцова. Фото: ВСЛ

Ця історія від авторки бестселера «Спитайте Мієчку» розповідає про війну під іншим кутом — з-за кордону, від імені людей, які мусили покинути рідний дім, рятуючись від ракет. Проте фізична відстань не зменшує моральний біль за Батьківщину.

У центрі оповіді — успішний айтівець Толік, який щойно здійснив свою мрію, придбавши будинок в Іспанії. Він хоче облаштувати його за канонами справжньої «мачо-хлопчачої кайфохати» й радіє, що нарешті може жити, як йому заманеться, за чотири тисячі кілометрів від родичів.

Проте 24 лютого світ перевернувся з ніг на голову — і тепер у домі Толіка мешкають ще мама, тітка зі своїм песиком, одноногий дядько, сестра, її депресивна подруга та дві кішки. Усі вони були змушені шукати порятунок у Європі, поки на Харківщині тривають запеклі бої.

Євгенія Кузнєцова легко й з фірмовим гумором порушує теми туги за домом, синдрому вцілілих, ставлення іноземців до російсько-української війни та «хороших рускіх». Мова в книзі — жива й жвава, з вкрапленнями колоритного суржику.

«Війна всюди однакова», Славенка Дракуліч

Видавництво: «Човен»

"Війна всюди однакова", Славенка Дракуліч

«Війна всюди однакова», Славенка Дракуліч. Фото: «Човен»

«Війна в Україні схожа на машину часу, яка повертає людей у минуле лише для того, щоб показати їм сьогодення», — пише Славенка Дракуліч.

До збірки увійшли есеї, які авторка писала з 1991 року до сьогодення — подій російсько-української війни. Славенка Дракуліч розкриває тему війни через людей, які опинилися в її епіцентрі.

Серед героїв книги — біженці, які будуть нове життя з нуля в іншій країні; матері, що чекають своїх синів з фронту; зґвалтовані жінки; працівники ЗМІ, які висвітлюють воєнні події під вагою великої відповідальності перед суспільством.

Хорватська журналістка Славенка Дракуліч описує життя за часів соціалізму, війни в колишній Югославії та Європі. Ці есеї не лише відкривають справжнє обличчя війни, а й запевняють, що усіх винних неодмінно буде покарано. Окрім цього, авторка наголошує на важливості формування культури пам’яті.

Водночас деякі користувачі Х (Twitter) критикували Дракуліч за нібито виправдання дій російських солдатів в Україні.

Фрагмент із книги:

«Найбільша зміна сталася в нас, у публіці, глядачах, громадськості. Ми почали вірити, що нам призначили конкретну роль: ми можемо грати публіку. Ніби війна — це театр. Повільно й непомітно щось проникло в нас, ми зчерствіли і стали нездатними бачити правду — ознаки власного вмирання. Великий план мертвого дитячого обличчя — це справді занадто. Абсолютно нерозумно. Те, що ми вперше можемо побачити війну з такої відстані з усіма її наймоторошнішими подробицями, має сенс лише тоді, коли це щось може змінити на краще. Але нічого не змінюється. Тому така документація перетворюється на збочення, на порнографію смерті«.

«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни», Таня Касьян

Видавництво: «Лабораторія»

У війни не жіноче обличчя: добірка воєнної літератури, написаної жінками

«Наше. Спільне. Як зберегти в собі людину під час і після війни», Таня Касьян. Лабораторія

Громадська активістка Таня Касьян із Маріуполя базується на п’яти стадіях прийняття неминучого, які описують нашу дійсність: заперечення — гнів — торги — депресія — прийняття. На основі цієї схеми авторка роздумує над тим, як адаптувати своє життя та психіку до воєнної реальності.

Як зробити державу інклюзивнішою та підготуватися до збільшення кількості людей з інвалідністю? Як зберегти цінності, за які ми зараз боремося — свободу слова, рівні права тощо? Як підготуватися до післявоєнного стану — можливого рівня насильства, радикалізму? Чи нормально, якщо на тлі війни зникає емпатія? І, зрештою, як прийняти те, що вже ніколи не буде так, як до 24 лютого?

Таня Касьян рефлексує і особистий досвід: ділиться, яким був 2014 рік для її рідного Маріуполя, та згадує свою тривожність на початку повномасштабного вторгнення, розмови з психотерапевтом, ветераном АТО.

«Тривожні розмови про перемогу», Олена Солодовнікова

Видавництво: Vivat

Добірка воєнної літератури, написаної жінками

«Тривожні розмови про перемогу» Олена Солодовнікова. Фото: Vivat

Це збірка інтерв’ю, у яких авторка намагається знайти відповіді на складні запитання:

  • Чи доцільно після звірств окупантів вибудовувати дипломатичні відносини з державою-терористом?
  • За допомогою яких механізмів впливати на росіян, якщо санкції майже не працюють?
  • Яких помилок припустилася світова спільнота, дозволивши повномасштабному вторгненню відбутися?
  • Чи повернуться переселенці з-за кордону на батьківщину після перемоги?

У роботі над цією книжкою журналістка Олена Солодовнікова зібрала голоси українських та іноземних інтелектуалів, дипломатів, режисерів, акторів, музикантів, військових. Зокрема, у книжці згадуються імена Леха Валенси, Сергія Корсунського, Ігоря Осташа, Славенки Дракуліч, Кристини Курчаб-Редліх, Зази Буадзе та інших.

«Незламні. Книжка про спротив українських жінок у війні з російськими загарбниками»

Видавництво: Yakaboo Publishing

У війни не жіноче обличчя: добірка воєнної літератури, написаної жінками

Фото: Yakaboo Publishing

Це збірка 30 історій про жінок, які творять Україну. Серед авторок — військові, парамедикині, волонтерки, засновниці фондів і притулків, адвокатки, які представляють права українського народу у всьому світі, активісток, які прагнуть, аби голос України почули всюди.

«Книжка – це війна у жіночих обличчях, це приклад жіночого лідерства та незламності. Ці жінки повністю віддали себе спротиву та будуть відновлювати країну після перемоги. Це те, що ми маємо закарбувати в історії, та показати всьому світу, чому ми переможемо», — наголошує авторка проєкту Вікторія Покатіс.

Окрім просвітницької, збірка має ще й благодійну мету. Нею автори проєкту хочуть зібрати кошти для допомоги дітям, які залишилися сиротами через війну. Тож частина грошей від продажу кожної книги піде на підтримку проєкту «Наші діти» від благодійного фонду «Я – майбутнє України».

«Смерть солдата. Історія, розказана його сестрою», Олеся Хромейчук

Видавництво: «Віхола»

"Смерть солдата", Олеся Хромейчук

«Смерть солдата», Олеся Хромейчук. Сайт видавництва «Віхола»

«Смерть солдата» — надзвичайно особиста історія, яка, на жаль, відгукнеться багатьом українським родинам. Це оповідь про втрату: біль, який ніколи не зникне, а лиш притупиться з часом.

Авторка розпочинає свою розповідь такими словами:

«Я воліла б, щоб не довелося писати цю книжку, щоб не було теми для неї, щоб брат був живий, а не щоб мою книжку надрукували…»

Брат Олесі, Володимир Павлів, загинув на фронті за кілька років до повномасштабного вторгнення — у березні 2017-го.

«Смерть. Заперечення. Гнів. Депресія. Прийняття. Жодна історія не може повернути близьких, але інколи чужа історія може допомогти зрозуміти та пережити втрату. У нашій країні триває війна, щодня гинуть люди: захисники та захисниці, кохані, батьки, діти, брати й сестри. І все, що ми можемо, – лише навчитися жити з цією втратою», — сказано в анотації на сайті видавництва.

Оксана Заблоцька

Чільна світлина — Колаж: Вікторія Желєзна/Суспільне Культура

suspilne.media

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: У війни не жіноче обличчя: добірка воєнної літератури, написаної жінками

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Експерти озвучили 23 істотні проблеми українського книговидання

Під час публічного обговорення підсектора книговидання та книгорозповсюдження, що організував проєкт RES-POL спільно з Українським інститутом книги, експерти озвучили 23 проблеми сектор

Одеса, Івано-Франківськ, Дніпро, Вінниця й Чернівці — які нові книгарні можна відвідати не в столиці

В Україні відкрилися нові книгарні: «Книгарня Є» у Вінниці й Івано-Франківську, книгарні-кав’ярні Старого Лева в Івано-Франківську й Одесі, «Вперта коза» у Дніпрі, «Книгарня артефактів»

Видавці й книгорозповсюджувачі: Піратство не зменшилось

Під час публічного обговорення підсектора книговидання та книгорозповсюдження, що організував проєкт RES-POL спільно з Українським інститутом книги, розгорнулася дискусія щодо піратства

Фільм Ірини Цілик «Я і Фелікс» — відтепер на стримінгових сервісах

Фільм «Я і Фелікс» режисерки Ірини Цілик вийшов в онлайн прокат на стримінгових сервісах Netflix, Megogo, Sweet.TV і Київстар ТБ. Про це повідомила режисерка фільму на своїй фейсбук-сто

Після ракетної атаки по Харкову кількість замовлень у Vivat зросла вчетверо

Після оголошення про підтримку харківського видавництва Vivat, чиї книжки були знищені під час російської ракетної атаки на друкарню Factor Druk, українці вчетверо збільшили зам

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"