Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв’ю з Малиновським

Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв’ю з Малиновським

Письменник та видавець Роман МалиновськийУ 2014 році став співзасновником та головним редактором видавництва “Вавилонська бібліотека”, що спеціалізується на перекладній літературі. У 2018 році заснував інді-видавництво “Цивілізація”. Автор проєкту MONO, присвяченого транскордонній літературі. презентував першу збірку власних оповідань “Солодке життя”, а на останній львівський фестиваль BookForum привіз новинки “Вавилонської бібліотеки” дві книжки, які вперше перекладені українською.

Чи є щось, що письменник волів би змінити у своєму прозовому дебюті, та які відмінності помічає між українською та російською школою художнього перекладу про це Малиновський розказав в інтерв’ю Суспільному Культура.

Ви також можете прослухати розмову з письменником на сайті Українського радіо. Вона записана під час 28 Міжнародного Book Forum Lviv, інформаційним партнером якого є Суспільний мовник.

Про “Солодке життя”

“Солодке життя” – мій дебют у жанрі короткої прози. Книга вийшла у видавництві Meridian Czernowitz. Це був довгий шлях, про який я повсякчас думав. Це був той образ, до якого я довго прямував, – образ письменника. Це та іпостась, в якій мені, напевно, найкомфортніше. Тепер, коли я говорю про себе, ставлю на перше місце саме “письменник”, а вже потім йде усе те інше, чим я займаюсь: видавець, головний редактор, артдиректор. Це дуже хвилююче відчуття і дихотомічне.

Я дуже довго писав цю книжку і зробив для неї все, що міг зробити. Не було жодного поспіху. Я не можу сказати, що в ній щось не дороблено, бо не мав на це часу. Я мав стільки часу скільки мені було потрібно. І я мав несамовиту команду, яка супроводжувала мене на останніх етапах створення книжки – редактором оповідань став Юрій Андрухович, ілюстрації Андріани Чуніс, блискуча коректура і, як на мій погляд, зручна верстка.

Рецензія Суспільне Культура на книжку Малиновського: “В’язкість моменту”

Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв'ю з Малиновським

Про письменницьку зрілість

Я вважаю себе дорослим письменником. Тут йдеться про те, що писати я почав у 18 років, просто це речі, які ніколи не публікувались. Якісь нотатки, сюжети, короткі фрагменти. Разом з цим я неймовірно радий, що ті мої нотатки не відбулися як прозові публікації раніше.

Я зараз дуже чітко відчуваю доцільність тези: “проза – це категорія дорослості, а поезія – категорія юності”. Можна бути сильним і потужним поетом в зовсім юні молоді роки. Поезія – рефлексія, вихлоп енергії і поривання. Проза – річ методична і вдумлива. У написанні прози не обійтись без того, що називається життєвим досвідом. Без сумніву, є проза молодих, яка дуже цікава. Але “молодість” прози завжди відчувається. Так чи так в моєму “Солодкому житті” теж наявні нотки дебютності. Втім, все одно це тексти, які пробули зі мною п’ять років, і я можу назвати їх дуже дорослими. Коли я їх перечитую – бачу висновки цілком дорослої людини.

Новинки “Вавилонської бібліотеки”

На книжкових фестивалях цієї осені ми презентуємо три нові книги. Видали збірку оповідань американського класика Шервуда Андерсона “Вайнсбург Огайо”. Це один з ключових текстів, що вплинув на американську літературу XX століття. І, відповідно, на світову літературу, бо очевидно, наскільки американська література вплинула на світ.

Також класичний роман в жанрі нуар “Глибокий сон” Реймонда Чендлера. “Пристрасть” – другий роман сучасної британської письменниці Джанет Вінтерсон.

У випадку цих двох книг – це перші переклади українською мовою.

Де межа перекладацької неупередженості. Художній переклад це більше технічна робота?

Межі немає. Насправді існує дуже багато різноманітних підходів до перекладу. Скажімо, коли я тільки створив “Вавилонську бібліотеку”, дізнався про специфіку “російської школи перекладу”. Переклади за цією методикою не є буквальним переказом тексту, а приблизним переказом того, що відбувається у романі. Так, я раптом відкрив для себе, що все, що я читав колись російською, було лише конспектами перекладача за оригіналом першотвору. Саме так працює “російська школа перекладу”, і з цим нічого не зробиш.

Переклад – це творча робота. І ті перекладачі, які виконують її технічно… це одразу відчутно. Його нецікаво читати, яким би геніальним не був автор, котрий створив першотекст.

Переклад – це вокабуляр, яким володіє перекладач. Це тонкість відчуття обох мов, не лише тої, якою написаний твір, а й тої, якою він перекладається. Пластичність, завдяки якій іншомовні конструкції перетворюються на конструкції української мови. Поза сумнівом, перекладач – професія творча, що впритул межує з письменством.

Про українську школу перекладу

Українська школа перекладу існує і будується в першу чергу на освіті, а також на деяких потужних особистостях, наприклад, Миколі Лукашу або блискучому перекладачі-германісті Євгені Поповичу. Я би сказав, що сьогодні українська школа перекладу існує радше на ентузіазмі. Причина цього – нерелевантні ціни, які пропонуються перекладачам, особливо у сфері художнього перекладу. Але серед нас є багато геніальних і обдарованих людей, які блискуче працюють з художнім перекладом і постійно вдосконалюються. Я можу сказати, що в українському перекладатстві існує кілька сотень самородків, які роблять неймовірні речі у сфері перекладів, збагачуючи цим українську мову.

***

1-3 жовтня Роман Малиновський візьме участь у єдиному на сьогодні літературно-перекладацькому фестивалі в Україні Translatorium, який присвячений художньому перекладу та проводитиметься вже вп’яте у Хмельницькому.

В рамках фестивалю Малиновський разом із перекладачем Борисом Превіром презентуватимуть видання Шервуда Андерсона “Вайнсбурґ, Огайо”. А також Роман модеруватиме публічну розмову про видання андеграундної літератури за участі Христини Михайлюк та Мірека Боднара з видавництва “П’яний корабель”.

В програмі фестивалю близько 20-ти подій: публічна розмова з Юрієм Андруховичем про новий переклад “Короля Ліра”, аудіопрогулянки вивісками Хмельницького, лекція Остапа Українця про перекладацьку діяльність Івана Франка, концерт сучасної академічної музики за мотивами “Амадоки” Софії Андрухович, публічні дискусії з авторами і видавцями, освітні події для фахових перекладачів.

Всіх на усі події фестивалю вільний, за попередньої реєстрації. Фестиваль відбувається за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду “Відродження” в рамках спільної ініціативи EU4USociety.

Оригінал статті на Читомо: Про українську школу перекладу і письменницьку зрілість. Інтерв’ю з Малиновським

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Як зміниться Osnovy Publishing, отримавши нових власників

Відтепер видавництвом Osnovy Publishing володітиме Українська школа політичних студій (УШПС).  Про це повідомили 14 червня на сайті школи.
Право власності на 100% частки в Osnovy Publis

В Україні започаткували видавничий проєкт ilostmylibrary

Галерея сучасного мистецтва в Івано-Франківську «Асортиментна кімната» запустила власний малотиражний видавничий проєкт ilostmylibrary, що видаватиме нішеву нонфікш-літературу англійськ

Конкурси воєнної поезії і короткої прози оголосили довгі списки

Конкурс воєнної короткої прози від видавництва «Білка» та конкурс воєнної поезії пам’яті Гліба Бабіча оголосили короткі списки 2023 року. Про це повідомила на своїй фейсбук-сторінці дир

Виходить книжка свідчень жінок про війну, які збирала Вікторія Амеліна

На початку 2025 року вийде друком книжка Вікторії Амеліної War & Justice Diary: Looking at Women Looking at War («Щоденник війни і правосуддя: Дивлячись на жінок, що дивляться на війну»

Вбивство священного оленя на Оболоні — про «Катананхе» Софії Андрухович

Після 800-сторінкової «Амадоки», що охоплювала величезні шматки історії української культури і яку завбачливо в іноземних перекладах розділяли на кілька томів, Софія Андрухович створила

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"