Олесь Ільченко. Ті, що повернуться

Олесь Ільченко. Ті, що повернуться

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні»Частина цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

Читаємо есей письменника Олеся Ільченка. 

Ті, що повернуться

Вони з’явились у березні 2022 року. І їх більшало й більшало – у квітні, травні, червні… Жінки і діти з України. 

 

Жінки мали передчасно постарілі очі, очі, які бачили щось невідоме пересічним європейцям. Діти ж поводились як усі діти на світі: бешкетували, сміялися, швидко звикаючи до нової країни. 

 

Один хлопчик при голосних, раптових звуках падав на підлогу і затуляв голову руками. Решта дивилися в небо: ніхто з них не міг звикнути, що у високості постійно гудуть пасажирські літаки. Звичайні цивільні повітроплави, в яких люди летять у справах чи мандруючи.

 

Тим часом до Женеви прийшло лагідне тепле літо, час канікул, час відпочинку. Поставала ілюзія, що війна десь далеко. Та коли почали надходити страшні новини про загибель знайомого друзів чи друга знайомих, а потім уже й просто знайомих, то запахи крови, гною, диму, трупного смороду, земляної цвілі – тобто запахи війни – здавалося, ширилися вже й тут.

 

Відкладена на три десятиліття «нова» війна, колоніально-імперська війна росіян проти українців (яка триває вже всі триста років), війна, на яку багато хто весь цей час очікував, стала впритул. Вона вже не кровоточила «десь на сході», як могло видаватися деяким обивателям із 2014 року. Лихо ширилося як продовження пошесті у попередні роки. 

 

Неймовірно, але це страшне déjà vue повторилося точнісінько за 100 років (достоту історично-літературні, епічні дати – 1914-й і 2014-й), повторилося і приголомшило: революція, війна, визвольні змагання, пандемія, інтервенція… Українці немов потрапили до Дантового лімбу, до безвиході «дурної безконечності», опинилися не в лінійному, а в коловому часі.

 

Але влітку і навесні кривавого 2022 року в позірно спокійній Женеві стало зрозуміло, що наше волонтерство, нескінченне пакування і відвантаження всього і вся для фронту, для біженців, неначе на деякий час заступило проблеми малих українців, які прибули до альпійської країни.

 

Дистанційне шкільне навчання немов розчинялося між вулиць добропорядного буржуазного міста. Давньогрецький вислів-настанова «пізнай себе» неодмінно породжував запитання «хто ти? хто ми?». І відповіді на них українські діти мали знати, пам’ятати повсякчас. Тож в українській громаді міста виникла ідея створити недільну школу для дітей, яких було в столиці кантону вже десятки й десятки, коли не сотні.  

 

Велика зала в монастирі домініканців стала імпровізованою школою – завдяки гостинності ченців цього ордену і зусиллями женевської парафії Греко-Католицької церкви. Це було дуже шляхетно і зворушливо, хоча виглядало трохи парадоксально: в кожному кутку зали мав уроки певний клас – така собі «аба-ба–га-ла-ма-га» для малих Гриців. Та з вересня юні українці вже пішли до справжньої школи, гарного приміщення, наданого місцевою владою на клопотання української громади.

 

Мусили рятувати майбутнє: дітей України. Рятувати від забуття, національної амнезії, від російської мови, яку багато хто привіз за собою, мов порох і бруд бойовищ, мов задавнену хворобу.

 

Двічі на тиждень ми нагадували і нагадуємо дітям, що вони – українці.

 

Ніхто не мав і не має сумнівів: слід було, незважаючи на все, «своє робить», а коли говорити точно – «лупати сю скалу». Всі імперії помирають у війнах, бо війни і є головним способом і сенсом існування імперій. А поки що Україна рятує Європу і світ. Ми боремося за дітей тут, у нейтральній країні.

 

Дехто з прибульців рухається далі – до Нідерландів, Великої Британії, інших країн. Дехто щодня мріє, як повернеться додому, до України. Деякі мами міркують, як залишитися у Швейцарії надовго, може й назавжди. Що ж, кожен обирає свій шлях, у всякого своя доля і свій талан. Але як, скажімо, відбуватиметься інтеграція українців у досить специфічне, своєрідне суспільство альпійської країни? Чи припаде їм до душі надраціональність, «незворушний» порядок Конфедерації кантонів, деяка закритість швейцарців попри їхні ввічливість і толерантність? 

 

Звісно, люди розв’язуватимуть ці та інші проблеми по-своєму, керуючись низкою міркувань і враховуючи багато складових. Та чи згадуватимуть діти свої рідні місця після року-двох (або й більше) перебування у спокійній країні в центрі Західної Європи? Один підліток у розмові зі мною описував своє містечко на Вінничині, із захватом згадував улюблену річку, риболовлю на ній і щиро запрошував мене найближчим часом приїхати з ним у його маленький рай – щоби показати мені «усе-усе»…

 

Такі, як він, повернуться. І маю надію, що за кілька років, уже майже дорослими людьми вони творитимуть нову, прекрасну Україну, яку не спромоглися створити його батьки, всі інші «дорослі», які самовпевнено вважають себе і розумнішими, і мудрішими, і «кращими» від дітей – із будь-якого (їхнього, «дорослого») погляду. 

 

Люди, які повернуться, спочатку показавши Україну Європі, тепер привезуть Європу в Україну: повагу до порядку, раціональність, прагматизм, широкий погляд на світ. Це будуть інакші, кращі люди, звиклі до досягнень життя цивілізованих країн.

 

Будуть і такі сім’ї, які не повернуться до рідних країв. І тут я маю надію, що всі вони – батьки і діти – стануть потужним лобі України в країнах свого перебування. Бо й поза межами нашої держави багато чого можна зробити на її користь.

 

Але, безумовно, більшість із тих, кого змусила виїхати війна, повернуться. Повернуться до рідної мови і культури. Повернуться з інших країн, інших областей, із фронтів. Повернуться навіть ті, які живуть тільки в пам’яті.

 

Почитати інші есеї циклу «Воєнний стан»

Оригінал статті на Suspilne: Олесь Ільченко. Ті, що повернуться

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року-2023» оголосив переможців

Всеукраїнський рейтинг «Книжка року-2023» оголосив переможців конкурсу. Про це повідомили на сайті Буквоїд.
У конкурсі за всіма категоріями (7 номінацій по 2-4 підномінації в кожній) оц

Відійшов у засвіти відомий науковець-українознавець і громадський діяч Петро Кононенко

Національна спілка письменників України з глибоким сумом повідомляє, що 28 лютого після важкої хвороби відійшов у засвіти відомий науковець-українознавець, громадський діяч, доктор філологічних наук, пр

Літературна премія Європейського Союзу оголосила номінантів

Оголосили номінантів літературної премії Європейського Союзу 2024 року (European Union Prize for Literature, EUPL). Про це повідомляють на сайті EUPL.
До журі цього року увійшов українс

Відомі фіналісти міжнародної премії з арабської художньої літератури

Міжнародна премія з арабської художньої літератури 2024 (IPAF) визначила короткий список фіналістів. Про це повідомляється на сайті премії.
До короткого списку потрапили 6 книжок:
 

«С

В Канаді презентували книжку “Листи з України”, підготовану відомою журналісткою Le Devoir

Цієї середи, 28 листопада, в Монреалі представили книжку «Листи з України» (фр.« Lettres d’Ukraine »), ініційовану та укладену Маґдалін Бутро (Magdaline Boutros), журналісткою-міжнародн

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"