Обережно, розпуста! 7 українських книжок, які не схвалив би пан Роман

Обережно, розпуста! 7 українських книжок, які не схвалив би пан Роман

Досить часто відкриття української сексуальності в літературі відбувається завдяки знайомству з фольклором, а саме із сороміцькими піснями. Ці тексти показують, що наші прабабці не були цнотливицями й мали свою цікаву сексуальну культуру. Але українська художня проза не пасе задніх. 

Ми зібрали 7 художніх текстів початку ХХ століття про любов, які пан Роман категорично затаврував би як розпусні. І це не дивно. Свого часу від читання цих творів червоніли не лише благопристойні панночки, а й поважні панове критики. 

Агатангел Кримський. Андрій Лаговський (1905)

«Якось мимоволі погляд Лаговського склизьнув по голому тілі й животі молодого Шмідта. Той разом різко шарпнувся, підвівся та й прудко спустився по дерев’яних сходах у воду в море».

 

«Андрій Лаговський» – це роман про життя інтелектуала, який переживає систематичне нервове виснаження і гомосексуальний роман (щоправда, платонічний).

 

Андрій Лаговський – професор математики й поет з тонкою організацією особистості, що приїжджає зі своїм протеже Володимир Шмідт та його родиною в Туапсе на відпочинок. На морі хлопці діляться одне з одним своїми душевними переживаннями, купаються в морі, гуляють та переживають платонічну любов одне до одного. А морські й дещо грецькі декорації цього місця сприяють гомосексуальній любові. Однак свою сексуальність обидва спрямовують на жінок. 

 

Для некрасивого Шмідта секс – це спосіб самоствердитись і розчаруватись водночас, бо він постійно бурчить, що ніхто його такого некрасивого не захоче, хіба за гроші. Тож кожного разу після ночі з якоюсь з місцевих дівчат, він ходить набурмосений і дратівливий.

 

Андрій Лаговський пояснює цю посткоїтальну зміну настрою дивовижною теорією. Буцім з фізіологічного погляду після сексу чоловік має три дні відновлюватися, і весь цей час перебуває в поганому гуморі. Хоча закономірніше пояснити ці настрої протеже невпевненістю в собі.

 

Але чекайте, скоро на відпочинок приїдуть богічно прекрасні брати Володимира, одного з яких так і звати – Аполлон. І ось тоді через приязне спілкування Лаговського з юними братами та їхні невинні ігри, Володимира почнуть жерти ревнощі. 

Купити книжку.

Леонід Скрипник. Іван Петрович і Феліс (1928)

«забігши якось несподівано в якійсь хатній справі до її будуару, побачила [тітку] за якоюсь грою з одним з постійних одвідувачів їх дому. Гри цієї Феліс тоді не зрозуміла, але переконалась, що категорична заборона демонструвати тіло инколи має винятки».

«Іван Петрович і Феліс» – це частина незакінченого роману Леоніда Скрипника «Епізоди з життя чудної людини», яка читається як повноцінне самостійне оповідання про любов.

 

Феліс – дівчина зі збіднілої аристократичної й вкрай розпусної родини. Вона змалечку зазнавала систематичних зґвалтувань від свого родича, які, однак, за браком досвіду не вміла розцінювати як щось погане.

 

Тож коли родич помер, жертва щиро за ним плакала. Але на тому сексуальна експлуатація Феліс не припиняється. Її тітонька – гротескна стара розпусниця, що живе в оточенні безлічі котиків) – прилаштовує Феліс утриманкою до старшого чоловіка. Гроші, звичайно ж, привласнює сама тітонька. А тоді юна 17-річна Феліс знайомиться зі своїм однолітком, Іваном Петровичем, з яким переживає перше кохання і найбільшу у своєму житті драму.

Читати текст.

Віктор Домонтович. Дівчина з ведмедиком (1928)

«Пригадую один випадок, як Зина з веселим сміхом розповіла, що у фотографічному ательє Мистецького інституту лисий молодий чоловік в окулярах з офіційною, чемною коректністю порадив їй зфотографу-ватись без убрання, запевняючи, що їй приємно буде зберегти пам’ять про своє тіло, коли воно було молодим, міцним і свіжим

— І Ви?.. — питаю я.

— Що я? — перепитує Зина.

— Ви образились? — додаю я.

Але Зина з лагідним спокоєм мудреця, що звик приймати все, не хвилюючись, відповідає мені:

— Я подарую Вам один із знимків. Ви виберете, в якій позі я більше Вам до вподоби».

Віктор Петров-Домонтович – автор парадоксальних інтелектуальних романів. Проте якщо здути з його роману «Дівчина з ведмедиком» всі інтелектуальні нашарування, перед нами залишається книжка про любов вчителя та учениці, які грають в цю любов за абсолютно різними правилами – правилами старого й нового світу.

 

Зина – модерна дівчина, якій затісно в рамках романтично-шлюбних норм 19 століття. Вона бунтує, провокує й поводиться виклично. Якщо дівчатам не варто носити коротких спідниць – вона надягне найкоротшу. Пристойні дівчата не займаються сексом з власного бажання? Вона спокушатиме й першою тягнутиме свого обранця в ліжко!

 

Зина і її погляди на любов, пристрасть і стосунки не відповідають чітко прописаному любовному кодексу Іполита Миколайовича. Цей кодекс безапеляційно мовить: спокусив дівчину – одружися! І мозок цього горе-коханця, затиснутий в лещата узвичаєних правил, ніяк не може помислити інший розвиток подій. 

Купити книжку.

Гео Шкурупій. Жанна батальйонерка (1930)

«В її серці мілітаризованої повії поволі спалахнула гаряча любов до цієї прекрасної дівчини з бронзовим кучерявим волоссям. Почуття собачої відданости прокидалось у всьому її єстві, коли Жанна посміхалась їй своєю осяяною посмішкою».

Роман футуриста Гео Шкурупія – це любовний трикутник, усі сторони якого опиняються на фронті Першої світової війни. Професорська дочка мрійниця Жанна хоче надзвичайних пригод і переживань, але в салонних любовних переживаннях їй надто мілко. Тож вона записується в перший жіночий батальйон, щоб втілити мрію і стати Жанною д’Арк свого часу. 

 

В батальйоні Жанна пізнає не лише муштру, а й новий для себе спектр любові. З нею разом службу відбувають колишні повії, які розбивають романтичний флер проституції для героїні й… ведуть її як відвідувачку до свого старого борделю.

 

Мовляв, чоловіки ж перед війною ходять, давайте й ми. Не обходиться на жіночій службі й без лесбійської любові, щоправда, платонічно-лицарської, а не тілесної. 

 

А поки Жанна втілює свою мрію, за її любов чубляться студент-революціонер та офіцер. І поки вони вихваляються перед Жанною чи влаштовують масштабні каверзи один одному, об’єкт їхнього кохання непомітно вислизає від них.

Купити книжку.

Валер’ян Підмогильний. Невеличка драма (1930)

«Думка, що кохання є старезний дід, якого ніяк не обпаде параліч, найбільше припала професорові до вподоби».

Разом з іншими письменниками 1920-их Підмогильний звертається до кризи концепції кохання в модерному світі. 

 

Якось у Києві зустрічаються двоє. Марта і Юрій Славенко – протилежно заряджені частинки, між якими спалахує пристрасть, але між якими не можуть скластись стосунки.

 

Славенко науковець, що мріє про любов раціональну. Його ідеал жінки – та, що систематично задовольнятиме сексуальні потреби Славенка, а поза тим тихенько собі прибиратиме й не з’являтиметься чоловікові на очі. Тож жінка в його очах – це хатня обслуга з додатковою функцією мастурбатора. Науковий прогрес не перешкоджає Славенкові загрузнути в патріархальних установках.

 

Натомість Марта ідеалістка. Навколо Марти крутиться безліч чоловіків, але їй потрібен тільки один недоступний їй. Їй потрібне щось особливе, романтичне, нове – щоб було так, як пишуть у книжках, але щоб про це ще не було в жодній книзі. Вона зрештою і рве зі Славенком, щоб зробити щось особливе, а тоді вичитує в книзі Ібсена дослівно таку ситуацію, як сама вигадала, й розчаровується.

Купити книжку.

Петро Голота. Бруд (1929)

«Бачиш, не так і страшно бути повією. Ти навіть і не помітила, як ти була повією. Так просто, наче жила з одним чоловіком, він тебе покинув, ти одружилася вдруге, ти можеш так само знайти й третього, й четвертого. Адже ж буває так, що виходить якась жінка заміж за п’ятого? Яка різниця, коли я виходжу заміж кілька раз на тиждень?».

Петра Голоту із нетрів літератури 1920-их витягла літературознавця й дослідниця цього періоду Ярина Цимбал, помістивши кілька текстів письменника до антології любовних романів 20-х років «Беладонна».

 

Колись блискучий дім Галанів поступово знімає маски своєї буржуазної вищості й достатку. Чоловіки з родини поводяться до карикатурності аморально. Зраджують своїм жінкам, наражаючись на венеричні хвороби, небажану вагітність партнерок, і взагалі пускаються берега. Тож знатний дім із пишними прийомами перетворюється на розбиту брудну пустку, в яку врешті заселяються пролетарі, які й мають відбудувати світ. (Доволі очікуваний меседж як на літературу 1920-х).

 

Назва тексту пасує повісті якнайкраще.

 

Для чистих почуттів і гідної поведінки тут немає місця. Натомість в повісті є весь спектр брудного сексу – організоване зґвалтування, навмисне зараження партнерів венеричними хворобами, домагання своєї хатньої робітниці, проституція, якою жінки займаються з матеріальної безвиході.

 

Тож еротика постає в цій повісті симптомом хворого світу.

 

Цікаво, що секс, романтичні справи й стосунки з повіями постають в літературі 1920-их уламками старого загниваючого світу. Їхні описи непривабливі, а сама наявність позашлюбних стосунків межує зі злочинністю. Тож геть не дивно, що далі в радянському союзі «сексу не буде».

Купити книжку.

Євген Плужник. Недуга (1928)

«Адже може робітник, ну пролетар взагалі, почувати пристрасть до буржуйки? Ну, просто хотіти, як жінку? Може! Звичайно, може. Тисячі прикладав є! Сотні тисяч! А раз так, то чому ж ця пристрасть не може — при певних умовах — вирости в кохання?»

Іван Орловець – свідомий пролетар, що працює без вихідних і відпусток. Він зразкова людина зі зразковими радянськими поглядами, і раптом він закохується у втілення буржуазного світу, співачку Ірину Завадську. 

 

Через Завадську герой починає пробувати на смак цей самий буржуазний світ – перші місця в опері, перший прискіпливий погляд на свій костюм в дзеркалі та інші панські витребеньки. І ці витребеньки неочікувано для героя виявляються приємними на смак. Від такого пролетарські нерви Орловця тріщать по швах і він захворіває на «буржуазну» хворобу – в нього починається неврастенія. 

 

Герой мучиться питанням, чи може пролетар любити буржуйку, переживає при цьому незвичайне романтичне почуття, з яким він не навчений поводитись. А читачі (якщо їм не до смаку довгі розумування на означену тему) починають і собі відчувати легку неврастенію.

 

Текстом Євгена Плужника зручно підсумовувати любовні пошуки українських письменників початку ХХ ст. Модерна любов не відбувається за строго прописаним правилами церкви чи декретами ЦК КПУ. Вона є мистецтвом чи наукою, якої треба вчитись, в якій треба експериментувати й шукати. І певно половина героїв 1920-х ніяк не можуть дозволити собі цей експеримент. 

 

Не було на них Еріха Фромма з його «Мистецтвом любові».

Купити книжку.

Оригінал статті на Suspilne: Обережно, розпуста! 7 українських книжок, які не схвалив би пан Роман

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"