Марія Дружко. Рятівне коло традицій. Із циклу «Ми UA»

2022-05-08 21:00:00 НСПУ

У сучасному динамічному світі іноді нам заважають вільно рухатися споконвічні традиції. Те, що сягає корінням давнини, передається з покоління до покоління час від часу стає на перепоні новому, гальмуючи світовий розвиток, зокрема і культурний, мистецький. Як же приємно усвідомити раптом, що саме завдяки оцим сивезним звичаям та строкатим фольклорним надбанням українці до сьогодні не втратили своєї автентичності. Як би там не пащекували сусіди-маразматики, що українців немає і не було, а ми й досі впізнавані у велелюдному Всесвіті через наші вишиванки, писанки, музику…

«Міцні традиції
українського народу не здолали ані царі, ані більшовицькі диктатори, – говорить
Іва Подольська, ще одна з гостей культурного медіапроєкту «Ми UA»».

Як журналістка, письменниця та перекладачка
Іва Подольська спілкується з великою кількістю цікавих митців та культурних
діячів, і не лише вітчизняних. Отож завдяки своїй творчій діяльності вона
знайомиться з культурами різних народів.

«Працюючи над
перекладами творів білоруського письменника і 
політика Зянона Пазньяка, я багато чого довідалася про Білорусь, —
розповідає співрозмовниця. – Мені навіть випало побувати у цій країні кілька
років тому. Звичайно ж, боляче, що миролюбивих та інтелігентних білорусів
терористична рф утягує сьогодні до війни з нами».

Коли ж я поцікавилася, що заважає білорусам
протистояти разом із нами російській навалі, то почула у відповідь: «Якщо
проаналізувати історію двох наших народів, то виявляється, білоруси, на відміну
від українців, не мають традиції виборювати свою свободу як територіально, так
і культурно. Поряд із нашими козаками, гайдамаками, довбушами, Cічовими стрільцями аж до    УПА у
білорусів за всю історію зафіксовано лишень одне повстання. Те саме стосується
і народних звичаїв. Наприклад, за радянських часів скрізь була заборона
релігійних свят. Отож, законослухняні білоруси не святкували Великодня.
Натомість ми потайки продовжували святити паски і малювати писанки, –
посміхається львів’янка».

Цікаво, але факт: наявність в усі часи дідуха
та писанок забезпечили нам сьогодні звільнення від ворожої облоги української
столиці та багатьох інших міст. А ті, хто 24 лютого не вірив у нашу перемогу,
точно не читають казок про козаків, не носять вишиваної сорочки. 

Ще одна з давніх українських традицій – читати
книжки. З діда-прадіда українці були писемними, чим дуже дивували іноземних
дослідників. І сьогодні читання допомагає нам вистояти у Новітній Вітчизняній
війні, яка має не лише військовий, а також інформаційний та культурний фронти.
Як головна редакторка відомого дитячого щомісячника «Вечірня казка» Іва
Подольська вирішила підтримати культурну традицію навіть під час війни: «24
Лютого саме пішов до друку черговий номер «Вечірньої казки». Ми вирішили не
зраджувати традиціям – щомісяця наш журнал радує маленьких книголюбів  добрими казками.

Сьогодні по всій Україні гинуть діти. Але ми переконані, що національні українські традиції порятують наш народ і цього разу».

nspu.com.ua

Оригінал статті на НСПУ: Марія Дружко. Рятівне коло традицій. Із циклу «Ми UA»