Легенда старої сови
2022-01-05 21:11:37 Анатолій Хільченко

Легенда старої сови

***

— Буду рад! — усміхнувся їй у відповідь.
— Що ж. Тоді слухай… — мовила сова і спустилася мені на плече, щоби утаємничено шепотіти свою історію…

***

В дуже давні часи, коли люди жили ще на землі, яку тримали слони, стоячи на велетенській черепасі, в одному князівстві стався великий неврожай, який тривав кілька років. Тож почався у тій стороні голод.
На одному хуторі мешкала молода вдова зі своїм синочком-грудним дитям. Вона була дуже побожною жінкою, ходила за кілька верст до церкви на службу та просила в Бога собі й дитині благословенного життя.
На тому ж самому хуторі мешкав також поряд заможний селянин зі своєю жінкою. Одначе через неврожай він розтратив своє майно і тепер жив упроголодь.
Молодій вдові теж доводилося дуже скрутно. Одначе їй таки вдалося зберегти ще на один рік цілий мішок зерна, яке прийшлося у спадщину від тітки-містянки, небіжчиці. Витрачаючи потроху на приготування колива, мати розрахувала цей скромний достаток таким чином, щоби дожити до наступного врожаю. А старі люди знаючі подейкували, що посуха скоро завершиться і всі зможуть зітхнути з полегшенням.
Одначе у селянина із жінкою, в сусідів, зовсім не було чого їсти. Тож вдовиця змилосердилася над ними і принесла їм невеличку торбинку пшениці, сказавши, що в них трохи є припасів із дитиною. Тож якось, з поміччю Божою, виживуть.
Дізнавшись про сховане продовольство, сусіди не довго думаючи, коли прийшла глупа ніч, викрали із комори вдовиці її припаси.
Коли бідолашна побачила порожнє місце, де раніше був схований мішок у клуні, вона заплакала гіркими сльозами, адже тепер їм із дитиною нічого було їсти.
Минали дні. Вдовиця із синочком все марніли. Зрештою, так вже знесиліли, що ледве дихали… Одначе у своїх молитвах жінка знайшла духовну силу благословити крадіїв та побажати їм добра, щастя і достатку, як про це було заповідано Спасителем у Євангелії.
Про їхнє скрутне становище якимось дивом дізнався священник, адже бідолашна прихожанка вже тривалий час не приходила до церкви. Тож він разом зі своїм юродивим паламарем вирішили хоч якось допомогти бідолахам. Зібравши у людей різні крихти, хто що міг подати, вони вирушили на хутір, який знаходився за кілька миль від їхніх помешкань…

***

У книзі сказань тамтешнього храму зберігся запис, що зроблений зі слів очевидця неймовірного чуда, юродивого паламаря. Виявляється, саме у той час, як вони подорожували до вдови із дитям, в ту оселю увійшло кілька крилатих ангелів із дуже пухнастим, світлосяйним сріблястим пір’ям. Прийшов також і святитель Миколай у супроводі кількох Божих угодників. Тож вони забрали душі молодої вдовиці та її дитини і полетіли із ними на Небо, поселивши їх у Царстві Небесному, в гарних оселях, де немає ні смутку, ні зітхання, а є вічне блаженство та насолода багатьма втіхами, що їх вухо не чуло, і які ні на розум, ні на серце не приходили комусь із живучих на землі.
Благословенні молитвою покійної молодої вдовиці крадії, хутірські сусіди завдяки вкраденому мішку із зерном пережили голодний час, поступово поправили свої статки, народили дітей, діждалися внуків та правнуків і спочили тихою та мирною кончиною, віддавши свої душі на Суд Божий.
Щоправда, історія ця була би неповною, якщо не згадати свідчення того самого юродивого паламаря, який дожив до дуже поважного віку і оповідав про те, що коли помирали чоловік, а трохи згодом його жінка, які вкрали колись зерно у вдовиці, їх зустрічала темна сила. Вона була така страшна, що вимовити це словами неможливо і пером не описати. І та ж таки сила спровадила їх у пекло…

***

— Ось така історія перед Різдвом, яку зберігає наш совиний рід, — прошепотіла птаха мені на плечі. А ще додала:
— Мої батьки, а перед тим їхні батьки заповідали нам, щоби як хто з нас пригадає про ці події, то слід неодмінно приказувати: «Ух-ух-ух!» А чому так — один Бог Святий знає, — промовила стара сова, змахнула крилами та полетіла у лісову хащу, припорошену сніговою заметіллю.

із рукопису книги “Олені, олені…”

Оригінал статті на Букнет: Легенда старої сови