Коли обманюють найрідніші

2021-12-30 09:52:48 Кристина Асецька

Коли обманюють найрідніші

Наближаються новорічні свята і у дні як ніколи хочеться проводити час з рідними, відчувати родинний затишок та тепло. Але як бути, коли випадково дізнаєшся, що найрідніші люди брехали? Кохання нареченого виявилися фальшем, майстерною грою заради досягнення корисливих цілей. Турбота батька – сліпою, адже він навіть не розуміє своєї провини. За крок до щастя героїня сучасного любовного роману “Іди за мною”  Ліки Радош, опиняється на життєвому роздоріжжі. Мені дуже цікаво, що вона робитиме далі – вдаватиме, що не знає про угоду, чи спалить всі мости минулого і розпочне життя з початку?

Світ, в якому я жила, виявився не тим, що я знала. Ті, кому я вірила, зрадили мене, ввели в оману, змусили повірити в те, чого насправді не було. Мій наречений, котрого я кохала все своє свідоме життя, зробив мені пропозицію під примусом наших батьків. І про це я дізналася випадково. Коли підслухала його розмову з другом. Тепер не знаю, як вчинити. Спробувати закохати його в себе по-справжньому, прив’язавши шлюбом? Чи відпусти, порвавши з ним? Тим самим посварившись з усією сім’єю…

 

 

Цікавий уривок:

Якраз встигла зробити один ковток кави, коли в приймальню зайшов цей тип з дороги. Я ледь не захлиснулася! Він зміряв мене прискіпливим поглядом, зупинився в вирізі грудей, хмикнув собі!

– Ну, привіт, красуне! – зневажливо кинув мені цей недорозвинутий хам. – Секретарем тут працюєш?! – не те запитує, не те констатує факт. Та продовжує, не чекаючи моєї відповіді. – Зроби і мені чашку кави. Американо, без цукру. – закінчує.

А я вже хотіла йому відповісти в відповідній манері. Та від величезної помилки мене вберіг Станіслав Вікторович, що також зайшов в приймальню.

– О, Макс, нарешті ти сюди добрався! – а потім глянув на мене та вирішив представити нас одне одному. – Таня, це Максим Андрійович Потоцький, співвласник цього підприємства та й ваш безпосередній начальник також. – та повертається до цього хама. – Макс, це Тетяна Остапівна Чумаченко, наш секретар, та права рука кожного керівника, без неї ніяк, ось побачиш. – посміхається, навіть не помічає тієї напруги, що витає в повітрі. – Приготуєш нам каву? – це вже до мене. – Буду дуже вдячний, – закінчив свою промову Плутар.

– Нема проблем, Станіслав Вікторович! – видавлюю я, а своїм поглядом намагаюся спопелити того Потоцького.

Що то за підозрілий тип з дороги і що сталося між ним та героїнею ЧИТАЙТЕ ТУТ

Оригінал статті на Букнет: Коли обманюють найрідніші