В’ячеслав Гук. Поезія як Молитва

В’ячеслав Гук. Поезія як Молитва

Для мене Поезія завжди була Молитвою.

Слова можуть прийти зненацька: вдень, уночі, уві сні…

Так було з моїми віршами «Смерть Роберта Вальзера» і «Пам’яті Ігоря Римарука» – вранці, навесні, зненацька, до болю в горлі.

Просто треба встигнути це зафіксувати. Тому що потім буде пізно – слова, на жаль, не повертаються. А після ти просто відчуваєш страшенну втому, ніби й насправді орав крутий переліг.

Поезія завжди була моїм порятунком від жаху життя, вона й зараз є чимось тим, що тримає мене на цій землі.

Вона дарує якийсь сенс існування, те, заради чого, певно, й варто жити.

Я майже не маю віршів про війну. Проте всі ті поетичні твори, які написав під час війни, – вони про час і людину в часі, вони про проминання. Мені це дуже болить. Це як жахна війна, яка скінчиться тільки зі смертю.

Я переконаний, що тепер цінується будь-який літературний жанр, що здатен лікувати душевні й фізичні травми, якось заспокоювати людину у вельми скрутні часи. Але вважаю, що поезія, можливо, найбільше відповідає саме нашому часу і тим реаліям, у яких ми всі опинилися. Бо поезія – це мить, схоплена й зафіксована митцем, це сильна емоція, на яку здатна людська душа і серце, тому поезія тепер – це насамперед людський біль, утілений у поетичні рядки, біль, який минає, коли ти про нього розповідаєш іншим. Тому поезія має тепер і терапевтичний ефект. Бо, як відомо, слово здатне змінювати склад людської крові, її хімію.

Поезія як Молитва, коли ти спізнаєш і подив, і приголомшення від сили слова, де неподільно панують і радість, і смуток, і біль, і скорбота…

СМЕРТЬ РОБЕРТА ВАЛЬЗЕРА

Зростається кістка – і мерхне у небі зоря,
синім лезом ручай застрягає у спаленій глині,
і стоншує вітер пісок, де все починає з нуля
напружена цівка, що кориться рівно годині.
Так губи сіріють од ранку, як попіл століть,
бо там ще є кров, яка зможе й на шиї напнути
артерії – жили, – там холод осінній стоїть
на схилах, як дощ, як овечі гурти каламутні.

В залізнім замірі – слова збережуть свою суть,
визначить око правильність форми – і оберт
останнього колеса, де знову слова оживуть –
у горлі, як в гирлі життя, яке час – покоробить.
Як дати ще жити, як покласти – останній зарік,
щоб вже розсмоктався рубець кучерявого гаю,
де поле – це вижатий простір, розмитий потік,
де перша зоря, ніби полум’я слів, – догоряє.

Замерзне сльоза на щоці, ніби голос живий
всередині тіла, де кров вже давно не холоне,
де липне до ніздрів тільки запах бензину, – жалій
усе, що піде за межу, що заглухне, як дзвони.
Як мертвий метелик, якому дав прихисток лід,
в урочій красі навесні оживе, певно, знову,
так тихий приплив на берег виносить умить
присмак чорної люті чи хвилю, тяжку і солону.

Але за припливом зненацька настане відплив,
який стече з рук в глибочінь по розкиданій гальці,
і те, що було, що колись ти зберіг, полюбив, –
намерзне диханням у скуреній наспіх цигарці.
І може, відчуєш, як гребенем цупкого хребта –
полізуть мурахи, як шкіра напнеться і – в’язи,
і в сивім свічаді води, як в диму, оживе пустота –
метелик, вмурований намертво в лід, ніби в’язень.

ПАМ’ЯТІ ІГОРЯ РИМАРУКА

Hier,
das ist, wo die Richtungen enden…
Friedemann Berger

Брутальне тіло статуї вкрила суцільна ржа,
ти згадуєш країну, що назавжди стала тобі чужа,
як жінка, з якою ти був разом, а потім – її покинув,
щоб подолати кров жил, зректись її шалу й плину.
Життя твоє ткалося з розмов – і зі снів у старім купе,
переквітлих полів за вікном не видко було тепер,
у потязі ти пригадаєш той день за тривалим обідом,
у кишенях – кришки тютюну, і як ти з виглядом
цілковитого збайдужіння розглядаєш на вікнах мух,
рідкого димочка цигарки затишний теплий дух
чи все-таки прояв, чи, може, все-таки втеча
кудись у минуле, де загоєна порожнеча
життя – і де сни – важать більше за надріз і шви
на животі від апендикса – роз’ятрений біль душі:
тиждень чи довше – ти пробув тоді у селі,
мав якісь клопоти з перекопуванням землі,
і нестерпно нудотний або ж – збіса неприємний
був день, що промок до рубця – і зробився темний.
Нотка спротиву звучала в твоєму голосі, що осів
на дно твоєї гортані, як осад забутих слів,
і дотлівала між пальців твоїх запашна цигарка,
яка збавляла відстань від тебе – до Телемаха,
і пах тютюном спід кишені вивернутого піджака,
руки лежали на колінах, а згубна приязнь ковтка
з винного келиха – це те, що потрібно було тобі,
сни – зробились мовчанням закушеної губи.
Ось – механічний млин для кави, зерна і солі,
ти ж – знехотя, крізь дрімоту, згадував промислові
зони під Києвом і крик у зледенілих водоймах риб,
що тягнув тебе поковзом – поглядом – тільки вглиб
провінційних містечок, де жерех укрив жорству
й пароплавчики на ріках залишалися на плаву
тільки завдяки диму над щоглами і силі тяжіння,
де кам’яніли тіла й оживало увіч каміння,
щоб лишитися криком чайки над плесом рік,
щоб душа зберегла – і вчули серця той крик.

В’ячеслав Гук, зі збірки «Кримські елегії», 2013

Світлина — Alex Howitt

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: В’ячеслав Гук. Поезія як Молитва

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Професори провідних ВНЗ світу збирають на систему «Безпечне небо» для України

Один з амбасадорів фандрейзингової платформи UNITED24 Тімоті Снайдер разом з чотирма колегами-професорами з різних університетів проводить збір коштів на систему ідентифікації повітряни

У Києві вітрини закликають слухати реґі-альбом на вірші Григорія Сковороди

Маркетплейс українських брендів «Всі. Свої»  разом із Харківським літературним музеєм презентували вітрини до дня народження українського мислителя Григорія Сковороди. Про це Читомо пов

Найкращі дитячі книжки 2023 року за версіями літературних критиків і читачів

2023 рік у дитячій літературі направду здивував: попри найпесимістичніші економічні прогнози та не найкращу статистику, галузь раптово зміцніла в інших аспектах. У чому саме та на які к

Американський словник назвав головне слово 2023 року

Укладачі американського словника Merriam Webster обрали головним словом 2023 року «автентичний» (authentic). Про це повідомили на сайті словника.
«Це термін про те, що ми думаємо, пишем

Книжка Плохія увійшла до списку найкращих видань 2023 року

Англомовне видання книжки Сергія Плохія «Російсько-українська війна» (The Russo-Ukrainian War) ввійшла до списку 50 найкращих видань 2023 року за версією редакції авторитетного британсь

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"