Василь Подолянин. «Вірші із неволі»

Василь Подолянин. «Вірші із неволі»


Колись в цьому краї так лунко, що аж
Стріляли в повітря бруньки березневі.
А нині…
Застигли ледь теплі дерева,
Застиг між коріння чужий екіпаж.
 
Ці наглі Ікари своє відлітали –
В безсмертя летіли, та мертвими стали.
 
Біліють уламки села на горі,
Поскрипують вибиті рами віконні.
Застиг обезніжений кінь на осонні.
Не чути, як завше, плугатарів.
 
Весна не весна, бо й зима – ешафот
Для тих, хто завжди – наодинці з собою…
 
Чи зможе відбутись народ без героїв?
Чи зможе відбутись героєм народ?..
 

На річці вогняній, на берегах стовічних
Печать, що той свинець!
 
На берегах кипить
Не січень-лютий – січа:
Хто із мечом до нас –
У безвість. Без меча!
 
З мечем чимало й тих, кого вкраїнська мати
Леліла від душі. А  він (манкурт давно!)
З імперії прибув
Убити рідну хату,
Тополю край воріт
І все, що… все одно!
 
А мати край воріт – малесенька мачина,
Така малим-мала, як зірочка в імлі.
 
Жорстокий світе, хто
Дошкульності причина –
Чи той, що у кремлі, чи Той, що у скалі?..
 
На річці вогняній вирішується доля:
Країни чи країв, народів чи родин.
 
…А в спалахах заграв відважний трактор в полі.
Один у полі – теж.
Неважно, що один.
 
Зненацька із небес –
Манкурт орденоносний.
І в нього посівна – за тридцять срібняків.
 
…Не мати край воріт, а зіронька голосить.
У неї він один.

Шепоче трава. Ледве чутно: «Пора!»
Ключі журавлині бринять з-за Дніпра.
 
Роздмухує вітер і пломінь, і попіл –
На пам’ять на довгу. Не лише Європі…
 
Розкидана сталь по обніжках… тіла…
Орава до Києва йшла. Не дійшла!
 
Двоглавий – не перший. Від перших – ні тліну:
Перун і потомки боронять Вкраїну!
 
Під піяння стріл і під гуки гармат,-
З мечами на прю, зі щитами – назад.
 
Шепоче трава золотими устами:
«Вітчизна, як правда, за нами, за нами!»
 
…А поруч дороги лежать без… доріг,
І люди без ніг. І майбутнє – без ніг?..
 
Мужів цих відважних не вбити нікому!
Шепоче трава: «Повертайтесь додому…»
 
Вже степу закрайок озоном запах:
Весна пересилює відчай і страх,
 
Гілки й гілочки осипає бруньками.
Шепоче трава… озивається й камінь!

Скрізь літо напевне. Вже літо… А в нас тут, на Півдні, зима.
Й такого, як перше, блакиту, поки що, як десь там, нема.

 
Вікно відчиняю в простори – влітає шпаркий вітерець.

І тут же втікає. За море? Невже острахнувся: «Кінець…»
 
Ізнову гуде реактивник. Великий, ще більший! Вгорі
Таке безгоміння – аж дивно! Поснули, чи що, звіздарі?
 
Скрізь літо зійшло, мов на грядці. А в нас – ні зими, ні весни.

Поблякнув вінець на оградці… Гірчать, як дими, полини.
 
Та де ж та сподівана воля? Минули, здається, роки…
Уже засихають тополі на кручі хиткій край ріки.
 
Вже навіть дрібненька пташина Дніпрові бере рубежі.
Коли ж їх візьме Україна? Невже ми для неї чужі?..
 
Гай, гай! Все іде, все минає. А втім не минає – болить.
А літо ще й досі блукає. І знов вибухає блакить.
 
Блакить вже, як люстро розбите… Одначе хіба вже така?
Ждемо! Може скине нам літо всевишня Душа з літака.
 

У братських могилах тепер не брати –
А ті, що «братались» – не скіфи, й не гуни.
Ті гірші за ті, за «вусаті» вагони,
За ті, що народи везли «до мети».
 
Кремлівські ворони шукають братів
У землях, які вже давно не болотні….
 
Ізнов реактивник прогаркав сьогодні.
Над братні могили
Харон пролетів!
 
Я скіфам вклоняюсь, бо ті – хто їх зна…
Я гунів обожнюю – чесні й відважні.
А ті, від московії, пси бідолашні,
І з цього на той світ навідліт: «Весна!..»
 
Весна, бо не може планета без неї,
Без яблунь в цвіту і без білих морель,
Де кожна пташина – святий менестрель,
Де сад і город – не чужі емпіреї.
 
А в братських могилах. Хіба там брати?
Всевишній, і той не зумів би назвати…
 
…Страждаєм в облозі.
Від хати до хати
Зірниця над згірком шле промінь мети.
 

Ці страдні дні не кануть всує.
І околіє сучий син,
І світ розбурканий почує
Вкраїнський
Великодній дзвін!
 
Прогнавши впень поріддя враже,
Розбивши лицарів боліт,
Услід за Лермонтовим скажем
Лукавим половцям услід:
 
« Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ…»
 
Мундири голубі – зотліли…
А що ж народ. Невже і він?..
…Немита і душею, й тілом,
А за тобою тля і тлін.
 
Ти вже не sapiens, не homo
За тим прошарком незначним.
За домовинами додому
Вертайсь із «подвигом» своїм.
 
« Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ…»
А ми поля життям засієм,
Бо ми – народ!

Після ночі настане ранок,
Як роса – на зелі століть.
Доля… Доля моя – підранок,
Що на вигоні дня стоїть.
 
Але ще вона… На крилі ще.
І без нього – хоч би один!
Вітер в кронах спросоння свище
Нареченим літам навздогін.
 
І за чим тут аж так – дослізно
Побиватись об цій порі?
Жити й пізно – ніколи не пізно,
Коли мальви і двір – на горі.
 
Та коли вже від них – і сліду.
Що поробиш – не ми боги.
…Я в минуле все їду, їду –
Віддавати людям борги.
 
Після ночі настане ранок,
Як роса – на зелі століть.
Тільки доля моя – підранок,
Що на вигоні дня стоїть.
 
І не треба казати: «Що там…
Що збулось – не від нас, від нас…»
Все від нас!
 
І боги навпроти
Все підтвердять.
Вони і час.

Жорстокий вік ховається в підвалах
І хлепче кров із убієнних душ…
 
Дими і Демон…
Коні й коновали…
І сонце дню прибулім на виду.
 
Лице таке – як пуп’янок. Іконне!
А очі, очі…
Де іще такі?
Женуть, женуть, мов синя кров у скронях,
Безмежні, безугавні літаки.
 
А соняхи – ось-ось…
Як на картині
Святої Катерини Білокур!
Правічно вікувати Україні
Серед небесних білих кучугур.
 
І небо – не загарбання, не табір
Для безсловесних, як Христос, осіб.
 
До миру лиш, до миру лиш…
А там би…
Добудемо!
Невільні – не змогли б.
 

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Василь Подолянин. «Вірші із неволі»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У США вийде книжка Оксани Луцишиної Love Life

У серії Українського наукового інституту Гарвардського університету вийде роман Оксани Луцишиної Love Life («Любовне життя»). Про це повідомили на фейсбук-сторінці університету.
Роман н

Професор Єльського університету перерахував $20 тисяч на навчання українських захисників

Американський філософ, професор Єльського університету Джейсон Стенлі перерахував Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим» $20 000, які отримав за роботу почесним професором

Оголосили лавреатів американської премії The Carnegie Medal

Американська бібліотечна асоціація оголосила лавреатів щорічної літературної премії The Carnegie Medal. Про це повідомляється на сайті асоціації.
Книжка The Berry Pickers («Збирачі ягод

Авдіопроєкт з класикою укрліт став переможцем премії «Освіторія.Медіа award»

Проєкт «Укрліт» від Megogo, у межах якого озвучили понад 250 творів з української літератури, став переможцем у номінації «edTech прорив» премії «Освіторія.Медіа award 2024». Про це пов

Шляхи пам’яті та боротьби: 5 нових фотокниг про Україну

Цього року видавничий світ збагатився кількома виданнями, що ставлять перед собою завдання відтворити та проаналізувати складний контекст історичних та сучасних подій в Україні. 
Одні а

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"