Василь Подолянин. «Вірші із неволі»

Василь Подолянин. «Вірші із неволі»


Колись в цьому краї так лунко, що аж
Стріляли в повітря бруньки березневі.
А нині…
Застигли ледь теплі дерева,
Застиг між коріння чужий екіпаж.
 
Ці наглі Ікари своє відлітали –
В безсмертя летіли, та мертвими стали.
 
Біліють уламки села на горі,
Поскрипують вибиті рами віконні.
Застиг обезніжений кінь на осонні.
Не чути, як завше, плугатарів.
 
Весна не весна, бо й зима – ешафот
Для тих, хто завжди – наодинці з собою…
 
Чи зможе відбутись народ без героїв?
Чи зможе відбутись героєм народ?..
 

На річці вогняній, на берегах стовічних
Печать, що той свинець!
 
На берегах кипить
Не січень-лютий – січа:
Хто із мечом до нас –
У безвість. Без меча!
 
З мечем чимало й тих, кого вкраїнська мати
Леліла від душі. А  він (манкурт давно!)
З імперії прибув
Убити рідну хату,
Тополю край воріт
І все, що… все одно!
 
А мати край воріт – малесенька мачина,
Така малим-мала, як зірочка в імлі.
 
Жорстокий світе, хто
Дошкульності причина –
Чи той, що у кремлі, чи Той, що у скалі?..
 
На річці вогняній вирішується доля:
Країни чи країв, народів чи родин.
 
…А в спалахах заграв відважний трактор в полі.
Один у полі – теж.
Неважно, що один.
 
Зненацька із небес –
Манкурт орденоносний.
І в нього посівна – за тридцять срібняків.
 
…Не мати край воріт, а зіронька голосить.
У неї він один.

Шепоче трава. Ледве чутно: «Пора!»
Ключі журавлині бринять з-за Дніпра.
 
Роздмухує вітер і пломінь, і попіл –
На пам’ять на довгу. Не лише Європі…
 
Розкидана сталь по обніжках… тіла…
Орава до Києва йшла. Не дійшла!
 
Двоглавий – не перший. Від перших – ні тліну:
Перун і потомки боронять Вкраїну!
 
Під піяння стріл і під гуки гармат,-
З мечами на прю, зі щитами – назад.
 
Шепоче трава золотими устами:
«Вітчизна, як правда, за нами, за нами!»
 
…А поруч дороги лежать без… доріг,
І люди без ніг. І майбутнє – без ніг?..
 
Мужів цих відважних не вбити нікому!
Шепоче трава: «Повертайтесь додому…»
 
Вже степу закрайок озоном запах:
Весна пересилює відчай і страх,
 
Гілки й гілочки осипає бруньками.
Шепоче трава… озивається й камінь!

Скрізь літо напевне. Вже літо… А в нас тут, на Півдні, зима.
Й такого, як перше, блакиту, поки що, як десь там, нема.

 
Вікно відчиняю в простори – влітає шпаркий вітерець.

І тут же втікає. За море? Невже острахнувся: «Кінець…»
 
Ізнову гуде реактивник. Великий, ще більший! Вгорі
Таке безгоміння – аж дивно! Поснули, чи що, звіздарі?
 
Скрізь літо зійшло, мов на грядці. А в нас – ні зими, ні весни.

Поблякнув вінець на оградці… Гірчать, як дими, полини.
 
Та де ж та сподівана воля? Минули, здається, роки…
Уже засихають тополі на кручі хиткій край ріки.
 
Вже навіть дрібненька пташина Дніпрові бере рубежі.
Коли ж їх візьме Україна? Невже ми для неї чужі?..
 
Гай, гай! Все іде, все минає. А втім не минає – болить.
А літо ще й досі блукає. І знов вибухає блакить.
 
Блакить вже, як люстро розбите… Одначе хіба вже така?
Ждемо! Може скине нам літо всевишня Душа з літака.
 

У братських могилах тепер не брати –
А ті, що «братались» – не скіфи, й не гуни.
Ті гірші за ті, за «вусаті» вагони,
За ті, що народи везли «до мети».
 
Кремлівські ворони шукають братів
У землях, які вже давно не болотні….
 
Ізнов реактивник прогаркав сьогодні.
Над братні могили
Харон пролетів!
 
Я скіфам вклоняюсь, бо ті – хто їх зна…
Я гунів обожнюю – чесні й відважні.
А ті, від московії, пси бідолашні,
І з цього на той світ навідліт: «Весна!..»
 
Весна, бо не може планета без неї,
Без яблунь в цвіту і без білих морель,
Де кожна пташина – святий менестрель,
Де сад і город – не чужі емпіреї.
 
А в братських могилах. Хіба там брати?
Всевишній, і той не зумів би назвати…
 
…Страждаєм в облозі.
Від хати до хати
Зірниця над згірком шле промінь мети.
 

Ці страдні дні не кануть всує.
І околіє сучий син,
І світ розбурканий почує
Вкраїнський
Великодній дзвін!
 
Прогнавши впень поріддя враже,
Розбивши лицарів боліт,
Услід за Лермонтовим скажем
Лукавим половцям услід:
 
« Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ,
И вы, мундиры голубые,
И ты, им преданный народ…»
 
Мундири голубі – зотліли…
А що ж народ. Невже і він?..
…Немита і душею, й тілом,
А за тобою тля і тлін.
 
Ти вже не sapiens, не homo
За тим прошарком незначним.
За домовинами додому
Вертайсь із «подвигом» своїм.
 
« Прощай, немытая Россия,
Страна рабов, страна господ…»
А ми поля життям засієм,
Бо ми – народ!

Після ночі настане ранок,
Як роса – на зелі століть.
Доля… Доля моя – підранок,
Що на вигоні дня стоїть.
 
Але ще вона… На крилі ще.
І без нього – хоч би один!
Вітер в кронах спросоння свище
Нареченим літам навздогін.
 
І за чим тут аж так – дослізно
Побиватись об цій порі?
Жити й пізно – ніколи не пізно,
Коли мальви і двір – на горі.
 
Та коли вже від них – і сліду.
Що поробиш – не ми боги.
…Я в минуле все їду, їду –
Віддавати людям борги.
 
Після ночі настане ранок,
Як роса – на зелі століть.
Тільки доля моя – підранок,
Що на вигоні дня стоїть.
 
І не треба казати: «Що там…
Що збулось – не від нас, від нас…»
Все від нас!
 
І боги навпроти
Все підтвердять.
Вони і час.

Жорстокий вік ховається в підвалах
І хлепче кров із убієнних душ…
 
Дими і Демон…
Коні й коновали…
І сонце дню прибулім на виду.
 
Лице таке – як пуп’янок. Іконне!
А очі, очі…
Де іще такі?
Женуть, женуть, мов синя кров у скронях,
Безмежні, безугавні літаки.
 
А соняхи – ось-ось…
Як на картині
Святої Катерини Білокур!
Правічно вікувати Україні
Серед небесних білих кучугур.
 
І небо – не загарбання, не табір
Для безсловесних, як Христос, осіб.
 
До миру лиш, до миру лиш…
А там би…
Добудемо!
Невільні – не змогли б.
 

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Василь Подолянин. «Вірші із неволі»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Гра, що затьмарює реальність

Гра “Світ Ельзар”  – це світ, сповнений неймовірних пригод. Він приманює фарбами, монстрами, новими знайомствами. Історії, що він розповідає, переплітаються між собою, даруючи невпинний потік емоцій. А ознайомитися

Культурне медіа Your Art скорочує діяльність через брак фінансування

Медіапроєкт про українське мистецтво Your Art надалі функціонуватиме тільки в режимі новинного медіа. Про це редакторки Анастасія Калита та Аміна Ахмед повідомили в інстаграмі. 
«У трав

У Гельсінкі за п’ять хвилин демонтували радянський пам’ятник

8 серпня у столиці Фінляндії демонтували пам’ятник «Мир у всьому світі», подарований Радянським Союзом у 1989 році, повідомляє «Громадське» з посиланням на фінське видання «Yle«.

Пам’ятник зранку пер

Потрібна допомога

Мені потрібно перевести книгу на іноземну мову. Хтось із авторів стикався з цим? Якщо так, дайте пораду до кого можна звернутися.

лірика для книги

Щоб збагатити свою книгу і передати правильний настрій героя в той момент, я експериментую з лірикою. 

Тут я стикнулась з проблемою- знайти відповідну поезію.

Нажаль, це зробити доволі важко, адже інтернет пропонує

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"