10 фактів про мене
2022-02-16 09:44:09 Лео Нур

10 фактів про мене

Побачив флешмоб, і подумав, а чому б ні.
1. Мій псевдонім – Лео Нур виведений з мого улюбленого жанру – Нео Нуар. Спочатку хотів взяти псевдонім Марвін, як на аватарці , і мого улюбленого персонажа в “Місто гріхів”, але потім вирішив дещо скреативити.
2. У мене складні відносини з українською мовою. – Я родом з Харківщини. Живу не подалік кордону, що сьогодні не прибавляє оптимізму.( Не можна сказати, що в нас тут російськомовне населення. У нас більше “прикордонний суржик”. По молодості років, був грішен, порушував державний кордон. В часи мого дитинства, він був зведений по принципу “ну ти заходи, если што”. Що в нас, що в сусідній Білгородській області, розмовляли однаково – сумішшю української i російської.
3. Для мене словосполучення “Тарас Шевченко” стоїть в одному ряду з російським матом. – дев’ять років життя, рік у рік, “Садок вишневий коло хати”, ” Як би ви знали паничі” і те , за що я його ненавиджу і до сьогодні “Як умру, то поховайте”. Коли в котре , декларував ненависні рядки, була лише одна думка – ” Коли ж тебе сволота закопають”. Не надто патріотично, але так вже є.
4. Я розвиваюся. – це не самопохвала, хоча i не без цього :-), а підмічені факти. Бачачи що в мене погано з українською мовою, я її вирішив підтягнути. I , як би зараз не парадоксально в це не звучало, але допоміг один з найнеулюбинімиших предметів в школі – Українська література.
Все почалося тоді, коли ми на уроці проходили Володимира Малика , його тетралогію “Таємний посол”. Тема козацького розвідника , який в часи Івана Сірка був засланий в тил до турків, з завданням перевірити чутки про підготовку до війни , не могла мене не зацікавити. Як ні як виріс на Джеймсi Бонді. Після закінчення читання , зацікавила творчість автора. Благо в усі свої книги, вiн вплітав шпигунські ноти.
Як i в кожного юнака , в мене в свій час , при словосполученні “Любовний роман” йшло не змінне “Фу”. Але зараз , з висоти прожитих років, скажу так – жанр , як жанр. Так, мотлоху багато, як i по всюди, але гарно написана любовна історія , може змусити битися серце частіше , як кращі з трилерів чи жахів.
З віршами , на жаль , все трагічно. До сьогодні, беручи читати якусь книгу, i помітивши там рядки віршів , я їх пропускаю. При чому , очі самі перескакують. Велике тобі спасибі, Тарасе Григоровичу.
Але я захопився , перехожу до книжок.
5. “Що, якщо?” – ідеї в мене виникають наступним чином – читаючи книгу, або дивлячись фільм , при певному сюжетному повороті , виникає питання ” А що якщо?”. Якщо взяти до прикладу “Ескортниця”, то ідея виникла в мене при перегляді фільму “Красуня” з Джулією Робертсоном i Рiчардом Гiром. В один момент фільму , випливає правда – з героєм , успішним бізнесменом, на прийомi була повія.
Я задумався. А що, якщо Рiчард Гiр , не зняв би на трасі повію, а ціленаправлено найняв дівчину для супроводу . Так було закладено фундамент книги.
6. Питання , відповідь. – подальша історія виникала саме в наступному форматі. Питання – нащо? Нащо було наймати дівчинку за викликом? Відповідь – по сюжету фільму , Рiчард Гiр був самотнім чоловіком. В певних консервативних колах ( якi в мене згодом перетворилися взагалі в аристократичні) , не стануть розмовляти з самотнім чоловіком? Питання – Чому саме так треба було вирішити питання? Відповідь – Іншого виходу не було , в силу характеру персонажу.
З цього моменту Рiчард Гiр i Джулія Робертсон вiдийшли в бiк, поступаючись місцем моїм героям.
7. Вигадати ім’я герою – моє особисте пекло. – Постійно в мене так – є герой , готова зовнішність , характер , історія , а от ім’я чи прізвисько ніяк не бажає прикрiпитися або з’явитися. Кілер з Ескортниці ким в мене тільки не був – Бритва , Фінка, Кастет, Таран, але нічого не липло до персонажа. I тільки зробивши його фанатом Михаїла Круга, вiн отримав ім’я i прізвисько.
Але бувають часто вперто “Безіменні” персонажі. Головний герой цієї книги, отримав своє ім’я з телесеріалу “Вічний поклик”, через те , що я вже просто здався щось вигадувати, а Арнольд Лахновський звучить гарно.
8. Кожна глава – окрема історія – Пишучи свою книгу , я на кожен розділ заводжу окремий текстовий файл. Для мене кожна частинка , це окрема історія, яка, хоча i є частинкою книги, але має свій початок, розвиток , і кінець.
9. Кіно в голові. – Книга в моїй головi це не текстовий , не аудіофайл, це картинки . Всю книгу цілому, і кожен фрагмент окремо, в мене в голові йде як справжнє кіно. Я лише підбираю слова, аби описати те, що бачу.
10. Історія розвивається в процесі. – Часто буває , що накидаєш чернетку однією історією, а на виходi отримуєш зовсім іншу. До прикладу моя крайня ( ще дещо про себе – я забобонний :-)) історія “Капкан почуттів”. В чорновому варіанті, чаклун – чорнокнижник, перебив усіх хто зібрався на день Валентина, в будиночку біля Карпат. Не вступаючи в жодні розмови.
Я сподіваюся , вам було цікаво дещо дізнатися про мене)))