Переклади літа: турецький постмодернізм, апокаліпсис по-польськи і кримінальний Лондон

2024-09-02 07:00:00 Анастасія Герасимова

Літо, що минуло, виявилося багатим на переклади художньої літератури. Новинкам не завадив навіть сезон відпусток та «перезмінка» між великими книжковими фестивалями і ярмарками.

Нарешті вийшла книжка «Часосховище» болгарського письменника Ґеорґі Ґосподінова («Чорні вівці. Adult»), що минулого року отримала Міжнародну Букерівську премію. Із затримками через наші воєнні реалії, але зʼявився переможець Пулітцерівської премії 2023-го – роман «Довіра» Ернана Діаса («Віват»). Для тих, хто стежить за різноманітними іноземними книжковими рейтингами, помітною стала книжка «Пачінко» корейсько-американської авторки Мін Джін Лі (Artbooks). Звісно, слід згадати й про видання «Клоуна Шалімара» Салмана Рушді («Фабула»). «Видавництво» продовжує радувати поціновувачів екзотичних для українських широт літератур, представляючи переклади сучасної ісландської та шведської літератури, як і «Нора-Друк». Звісно, нікуди не поділись ромкоми та фентезі, але їх і так багато, тому в цій добірці у фокусі твори дещо іншого ґатунку, змісту й сенсів.

 

Безтінні

Хасан Алі Топташ. Пер. О. Чичинської. — Дніпро: Алемак, 2024. — 256 с.

На допомогу тим, хто втомився від буквальності й художньої безхитрісності сучасної масової літератури приходить турецький постмодернізм. Так, звучить екзотично, читається теж незвично. Проте доволі швидко стає зрозумілим, що Хасан Алі Топташ тримається теми самотності, балансує на межі реальності й марення, вдаючись до вже класичних ходів зазначеного мистецького напряму. В оригіналі роман «Безтінні» вийшов 1993 року, принісши автору визнання й приємний, але все-таки штамп «турецького Кафки». Чекайте, то постмодернізм чи те, на противагу чому він виник? Так, інколи в літературі буває непросто визначитися з тим, до якого з -ізмів краще зарахувати того чи іншого автора. 

 

Роман «Безтінні» переносить у невеличке турецьке селище, в якому кояться дивні речі – зникають люди, спершу цирульник Джинґіл Нурі, а потім юна Ґювержін. Ці події ніби витоншують селян, розкривають їхні як найгірші, так і найкращі якості. Хтось починає зловживати владою, хтось демонструє готовність до самопожертви… Чим далі, тим більше абсурду й розгубленості стає в розмовах за чаєм чи під старою чинарою. Звісно, сюжетна лінія подій у селі не є єдиною. За всім, що коїться, спостерігає письменник – творець чи злий геній для персонажів, які спершу перебували в його владі, але потім сепарувалися. Роман Хасана Алі Топташа – медитативний твір, текст-споглядання, образи, якого закарбовуються в памʼяті. Що ж до фіналу книжки, то він прекрасний своєю непередбачуваністю й символізмом, головне – не сприймати його буквально, щоб не знівелювати всі старання автора.  

 

Купити книжку

Дивна Саллі Даймонд

Ліз Нуджент. Пер.В. Станкова. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2024. — 448 с.

Ліз Нуджент – популярна ірландська авторка кримінальних романів. У її творчому доробку пʼять книжок, кожна з яких ставала чи то бестселером, чи то лауреатом літературної премії, наприклад, Irish Book Awards. Міжнародну славу авторці приніс роман «Дивна Саллі Даймонд» – історія про нескінченний ланцюг насилля, про зло, скоєне дорослими, яке впливає на дітей, травмуючи, а подекуди й перетворюючи їх на таких саме монстрів, як і їхні кривдники. Спробуємо окреслити сюжет, не розкриваючи інтригу книжки. На краю невеличкого селища з літнім татусем, відомим психіатром, мешкає та сама дивна Саллі Даймонд – сорокарічна жінка з певними особливостями особистості. Вона не любить розмовляти телефоном, інколи поринає в байдужість, а інколи надто емоційно реагує на певні речі, недовіряє незнайомцям, уникає поглядів інших людей, але дуже любить грати на піаніно, пити чай і дивитися серіали. У Саллі Даймонд труднощі із соціальною адаптацією, тому що в її житті є велика таємниця, яка зробила жінку такою, якою вона є. І хто знає, чи дізналася б вона правду про своє минуле, якби буквально не сприйняла фразу батька: «Коли я помру, викинь мене на смітник»… Книжка Ліз Нуджент дивує, бентежить, змушує співпереживати й жадати справедливості, ковтаючи сторінку за сторінкою, а головне – робити висновки, бо ця історія розказана не лише для розваги. 

 

Купити книжку

Дора та Мінотавр: моє життя з Пікассо

Славенка Дракуліч. Пер. Н. Хороз — Тернопіль: Видавництво Богдан, 2024. — 184 с.

У хорватської письменниці Славенки Дракуліч є трилогія, умовна, але від того не менш явна, присвячена талановитим жінкам, чиї долі залежали від видатних чоловіків. У фокусі авторки побували Фріда Кало та Дієго Рівера, Дора Маар і Пабло Пікассо, Міца Марич й Альберт Айнштайн. Кожна книжка – глибоке проникнення в суть стосунків непересічних людей, емоційна оповідь про кохання, біль, розпуку, зраду тощо. Втім, обʼєднані схожими переживаннями, ці твори Славенки Дракуліч мають власну атмосферу та настрій. 

 

Так, «Дора і Мінотавр: моє життя з Пікассо» – внутрішній монолог жінки, яка потрапила в тенета співзалежних стосунків. Талановита й наполеглива, відкрита до експериментів у сексі та в мистецтві, фотографиня Дора Маар підкорила Париж, коли той марив сюрреалізмом. «Поводитися “сучасно” для нас, жінок, у ті роки означало поводитися навіть радикальніше, ніж чоловіки. – згадує нараторка. – Впадати у крайнощі не лише в проміскуїтеті, а й у підкорянні правилам, що вигадали чоловіки». Вже тоді Пабло Пікассо був легендою, божеством, яке прагнуло «зовсім не розуміння, а лише обожнювання». Тож ясно, що Дора не була б собою, якби не кинула виклик цьому чоловікові. Між ними спалахнула пристрасть, що пізніше переросла в радість співтворення, але оповідачка із сумом констатує, що «минуло небагато часу, й зі сміливої, незалежної інтелектуалки та мисткині я перетворилася на просту закохану дурепу». Чи зможе Дора знову стати вільною, піти, не озираючись, забути того, хто приніс їй біль і страждання? Відповідь буде неоднозначною, бо на те воно й кохання.  

 

Купити книжку

 

Як я став дурнем

Мартен Паж. Пер. В. Мотрук. — Харків: Фабула, 2024. — 160 с.

«Наді мною тяжіє прокляття розуму; я бідний, самотній і пригнічений. – міркує Антуан, головний персонаж роману Мартена Пажа. – Ось уже кілька місяців роздумую про свою хворобу надмірних роздумів і вже достеменно встановив зв’язок між моїм нещастям і нестриманістю розуму». Йому двадцять п’ять років. Антуан знає арамейську мову, має купу дипломів про освіту, з якими не знайдеш роботу, хіба що поставиш в тупик працівника соціальної служби. Усвідомлюючи неідеальність світу та інших людей в ньому, молодик шукає шляхів самознищення, намагаючись стати алкоголіком, а потім – дурнем…  

 

Мартен Паж написав лаконічний філософський роман про конфлікт особистості та світу «де громадська думка обмежується відповідями на опитування шляхом вибору між “так”, “ні” і “не знаю”». Автор досліджує, як формується відстань між людьми під впливом грошей чи їх відсутності, як спрощене до рефлексів суспільство споживацтва й гонитви за швидким капіталом створює ефемерну реальність, здатну зникнути після одного візиту податкової поліції. Антуан з роману «Як я став дурнем» – жертва індивідуальності, породженої розумом, який, в певні періоди розвитку людства то високо цінується, то нівелюється. В оригіналі книжка Мартена Пажа вийшла понад двадцять років тому, але зберігає свою актуальність, даючи чимало матеріалу для роздумів і влучних цитат.  

 

Купити книжку

Старість аксолотля

Яцек Дукай. Пер. А. Павлишин. — Львів: Астролябія, 2024. — 208 с.

У романі «Старість аксолотля» найіменитіший сучасний польський фантаст спершу, здається, іронізує над людством і його страхом перед раптовим Апокаліпсисом, потім підсміюється над жанром антиутопії, кидаючи своїх персонажів в дуже екстремальні умови існування, щоб врешті звернутися до низки філософських тем. Центральними у Яцека Дукая є, безсумнівно, теми пошуку людини, майже як у Діогена, та відповіді на запитання: «Що залишиться після нас?». «Іржа і мільярд глухих смартфонів», але завжди є варіанти. 

 

Трохи про сюжет роману: непередбачувано й раптово на Землі стався Час Нуль, коли Промінь Смерті «вжарив від Сієтла до Омана». Нейтронна хвиля знищила все живе, але наближені до технологій люди з різних країн та континентів встигли перенести свою свідомість у віртуальний світ. Серед них опинився й Ґжесь, майстер із золотими руками, який здатен полагодити будь-яку машинерію. Тож після кінця світу він став трансформером: використавши свої знання та людську свідомість для того, щоб зібрати умовне тіло з різних запчастин. Почався новий етап існування, коли всі вцілілі стали гаджетами, коли роботи вирішили створити людину та відновити людську цивілізацію. Звісно, виникнуть політичні альянси, вестимуться війни. На фоні цього виникне запитання: «Чи випадковим був той Промінь Смерті?». Яцек Дукай приготував щемку, красиву й сумну відповідь, в якій «пустеля – єдина константа».   

 

Купити книжку

Храми веселощів

Кейт Аткінсон. Пер. Я. Стріха. — Київ: Наш Формат, 2024. — 440 с.

У своїх творах британська письменниця Кейт Аткінсон буває різною: задумливою, захопливою, зосередженою на темі чи більше на формі роману, але у будь-якому випадку – чудовою оповідачкою. Персонажі її книжок створені скрупульозно, з величезною увагою до деталей, про що б не йшлося: одяг чи емоційний стан. Роман «Храми веселощів», що в оригіналі вийшов 2022 року, підтверджує все написане вище й навіть більше. Він, після заслуженого успіху книжки Кейт Аткінсон «Життя за життям», доводить, наскільки затятою у прагненні створити складний, цікавий літературний твір на межі кількох жанрів є ця прозаїкиня. 

 

Тож «Храми веселощів» переносять читача до Лондона 1920 років. Його дуже різні мешканці оговтуються після Першої світової війни, насолоджуючись життям, від якого варто брати все – гроші, славу, кохання… В нічних клубах Сохо вирують пристрасті, особливо в тих закладах, які належать легендарній Старій Матінці Кокер. Успішна бізнесвумен, багатодітна мати, очільниця імперії, Неллі зʼявляється в романі якраз тієї миті, коли натовп приходить привітати її зі звільненням із вʼязниці. Втім, це лише один персонаж. Її діти, інспектор-детектив, конкуренти, потенційні нові танцівниці й навіть одна колишня бібліотекарка матимуть свої голоси й сюжетні лінії. Майстерно поєднуючи їх в одну історію про боротьбу за гроші та владу, маневруючи в різних часових площинах, жонглюючи елементами детективу, історичного роману та художньої біографії, Кейт Аткінсон створює динамічний, грайливий роман, який тримає в солодкій напрузі до кінця.  

 

Купити книжку

 

Оригінал статті на Suspilne: Переклади літа: турецький постмодернізм, апокаліпсис по-польськи і кримінальний Лондон