Історія Drahoman Prize. Як з’явилася перша премія для перекладачів української літератури

2021-05-28 05:19:00 Катерина Толокольнікова

У квітні 2021 року в українській літературі сталася непересічна подія – перекладачка, німкеня Клаудія Дате отримала нагороду Drahoman Prize (Премії Драгоманова). Вона стала першою лауреаткою, оскільки премія з’явилася лише рік тому. Ніколи до цього моменту в історії української літератури подібних премій не існувало.

Drahoman Prize – це відзнака для перекладачів, які перекладають літературу з української мови на інші мови світу та роблять внесок в популяризацію української літератури за кордоном. Про те, хто заснував премію, чому лише через тридцять років після оголошення незалежності та як Капітула обирала свого першого переможця, в ефірі Радіо Культура розказала віцепрезидентка Українського ПЕНПЕН українська громадська організація, створена з метою захисту свободи слова та прав авторів, сприяння розвитку літератури та міжнародному культурному співробітництву. Входить до мережі національних центрів Міжнародного ПЕН. ПЕН (PEN) – це абревіатура, утворена від англійських слів poets, playwrights, essayists та novelists — поети, драматурги, есеїсти та романісти. Англійською слово pen означає ручка. Оля Гнатюк.

Пані Олю, давайте в першу чергу поговоримо, як і в кого виникла ідея створити відзнаку?

Але самої ідеї не досить для того, щоб нагорода збулася і мала звучання. Щоб вона мала міжнародний характер, вона обов’язково мусить мати престиж. Для такого престижу потрібна престижна установа і грошовий фонд, бо нагорода без грошей навіть найбільш престижної організації – не зовсім те, якби хотілося відзначати роботу перекладача. Будь-яка літературна нагорода повинна мати свій грошовий вимір.

Ми в ПЕН-клубі думали про це понад 10 років. І так склалося, що паралельно почали про це думати інші організації – Український інститут книги та Український інститут. І після досить тривалих розмов про формат, вигляд та за що маємо нагороджувати, ми домовилися. Цей попередній етап тривав добрих пів року. І рівно рік тому ми проголосили започаткування нагороди. Потім був час на просування інформації про цю нагороду і, врешті, восени почали приходити перші зголошення, перші номінації. Номінувати могли різні установи, організації чи видавництва за кордоном.

Нагорода вручається не тільки за найвищу якість перекладу з української мови на іноземну мову, але також за промоцію української літератури у світі – це дуже важлива складова в умовах, коли Україна поки що не має дуже розгалуженої системи промоції власної культури у світі. У цьому дуже важливу роль відіграють саме ентузіасти-перекладачі.

Наскільки премії, як Drahoman Prize, поширені в світі і, зокрема, в сусідніх з нами країнах?

Безумовно я, можливо, почну з країни, яка мені найближче, де я народилася і де працювала як перекладачка української літератури на польську мову. Ідеться про Польшу, ідеться про дуже розгалужену систему нагород, літературних нагород і також нагород за переклад. Тут, для прикладу, польський ПЕН-клуб, членом якого я є, ще в радянську добу вручав премії за переклад. Уявіть собі: 1949 року, у часи сталінізму, Максим Рильський отримав нагороду за переклад “Пана Тадеуша” Адама Міцкевича. Потім українські перекладачі також отримували цю нагороду, і останній український перекладач, який отримав нагороду польського ПЕН-клубу, – відомий культуртрегер Андрій Павлишин зі Львова.

Найбільш відомою польською премією за переклад на іноземні мови є нагорода Trans Atlantik Інституту книги. Дуже престижною нагородою в Польщі є нагорода Angelos. Престижною, тому що це нагорода центральноєвропейська і в фінансовому вимірі дуже значуща. Але, очевидно, це не всі, про які я знаю.

Якщо говорити за світ, то одна з найбільш престижних нагород – це National Book Awards за переклади з англійської мови.

Звичайно, трохи багатші країни можуть собі дозволити багато. В Україні поки що Drahoman Prize – єдина нагорода, хоч є нагорода Івана Франка, але наші задачі різні. Drahoman Prize відзначають за переклади на іноземні мови, за промоцію поза межами України. Це дуже важливо – відзначити роботу цих людей, які іноді все своє життя цим займаються так, як Клаудія Дате займається цим вже близько 20 років. Вона перша наша лауреатка.

Чому Капітула зупинилася на постаті Клаудії Дате?

Тому що це дуже якісний переклад, якісна робота і неймовірна енергія у промоції української літератури. Вона перекладає сучасних українських авторів, але нагороджена нами перш за все за поетичну збірку Сергія Жадана “Антена”. А також вона працювала з текстами Олександра Ірванця, Тетяни Малярчук, Віктора Неборака, Марії Матіос, Андрія Куркова, Наталі Ворожбит.

Клаудія Дате поєднує в собі взірцеву перекладацьку майстерність і виняткову, пробивну здатність промотувати українську літературу. Вона заснувала перекладацьку платформу, заснувала в Тюбінгенському університеті проєкт, який присвячений літературному перекладу. Вона поєднує в собі публічність і майстерність.

Це не означає, що інші особи не поєднували цього. Тут тільки просто якась така виняткова синергія, і здатності Клаудії Дати оцінили абсолютно всі члени Капітули. Хоч, безумовно, і Ріта Кіндлеровачеська перекладачка має величезні досягнення. І Катажина Котинськаперекладає на польську– людина, які близько чверті століття перекладає українську літературу. Вона – людина з покоління, яка прийшла до перекладу української літератури у зв’язку з появою української незалежності.

Премія розпочала свою роботу у часи пандемії, коли карантин то посилюють, то послаблюють, але знаю, що нагорода викликала інтерес. Чи багато заявок ви отримали?

Пандемія на саму премію не особливо вплинула, хоч, ясна річ, ми б хотіли працювати наживо, аніж онлайн і зустрічатися на безкінечних зумах. Але більш важливо те, що премія викликала інтерес у світі, надійшли заявки з 15 країн світу від близько тридцяти різних видавців чи установ. Самих зголошень було більше, ніж ми сподівалися, але це мені здається цілком природно, коли так довго чекали цієї премії.

Поява премії викликала інтерес як у видавців, так і у тих середовищах, які промотують українську літературу. Ми мали дуже інтенсивну осінь. Потрібно було з цим попрацювати, і тут трошечки кухні нашої роботи. Оскільки це різні мови, ясно, що навіть знаючи кілька мов, ми не можемо оцінити всі заявки, які прийшли. Ми просто мали свої сфери відповідальності: хтось – німецькомовний світ, хтось – англомовний світ, хтось – спеціаліст зі слов’янських мов чи південнослов’янських; були відповідальні за франкомовний світ. Там, де не вистачало в нас компетенцій, ми запрошували експертів. Були і такі зголошення: наприклад, переклад на арабську мову отримав перекладач з Лівану, який працював довгий час з українською літературою і перекладав українську класику. Це була спеціальна нагорода. Отже, розмаїття мови, яке потрібно було, звичайно, оцінити.

Коли ми обговорювали найважливіші номінації, ми керувалися таким чином: йшлося про гармонійне поєднання дуже якісних перекладів, добрих українських текстів і промоції української літератури поза межами України.

Що відомо

• До короткого списку премії за 2020 рік увійшли 27 перекладачів та перекладачок з таких країн, як Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, Чехія, Італія, Сербія, Греція, Болгарія, Північна Македонія, США, Австралія, Бразилія та Ліван.
• Премія була заснована у 2020 році. Цьогоріч відбулася перша церемонія нагородження.
• Премію заснували Український інститут, Український ПЕН та Український інститут книги з метою підтримати і відзначити перекладачів з української мови на мови світу. Відзнака вручається за високу перекладацьку майстерність та внесок у промоцію української літератури за кордоном.
• Лауреатка чи лауреат премії отримує статуетку, створену українською художницею Анною Звягінцевою, та грошову винагороду в розмірі 2 000 євро.

Оригінал статті на Читомо: Історія Drahoman Prize. Як з’явилася перша премія для перекладачів української літератури