Історія, яка зачепила мене…

2022-09-04 16:08:47 Юліанна Бойлук

Історія, яка зачепила мене…

Доброго дня, любі читачі! 

Головна героїня, щоб врятувати від голоду родину, їде на заробітки за кордон. А коли повертається, то виявляється чоловік забрав доньку і повернувся до своїх батьків… у село. Чи вдасться жінці знайти примирення з чоловіком? Чи доведеться через суд боротися за власну донечку? 

І як забрати дитину, якщо дівчинка любить обох батьків? Якщо обожнює дідуся та бабусю?   

А якщо притрусити це все гумором, то виходить цікава історія, яка кожного чогось навчить. 

 

У сюжеті на вас чекають:

#гумор та село

#протистояння характерів сильні почуття

#кохання і родина

 

Шматочок:

– А ти що тут, Машенька, забула? – чую солоденький голосок власного тестя. 

– За донькою приїхала, – видихаю. 

– За якою донькою? – озирається на мене свекруха. 

– За своєю…

– Оооо! – Сергій Олександрович нахиляє голову й метушливо починає потрошити рибу з відра. 

– Наче тобі її хтось віддасть, – сичить свекруха. 

– Тобто? – ставлю свою валізу. – Ви не віддасте мою власну дитину мені? 

– Значить, як була вона маленька, то ти поїхала за кордон шукати кращого життя, – просичала свекруха, хапаючи віника до рук. – А як дівчинку виростили, то диви! Матір знайшлася! Звичайно! Зараз краще вже дорослу дитину забирати. Не потрібно вночі не спати. Підгузки міняти. Вигодовувати її та купати. 

– Ви ж знаєте чому я поїхала за кордон, – рявкаю у відповідь, бо вони мене починали злити. Де Ярослав? Де моя дитина? 

– І чого? – подав голос свекор. 

– Бо сім’ю потрібно годувати, дитині купувати підгузки, – фиркаю, – а Ярослав просто сидів на канапі й палець об палець не вдарив.    

– То треба було сісти поряд, – повчає Сергій Олександрович. – Якби не було що їсти, то підвівся б твій Ярослав і пішов шукати гроші. 

– Тепер я це розумію, – буркаю у відповідь. 

– От і добре! – свекруха починає вимітати якесь сміття в мою сторону. – Скажемо так: житла в тебе немає. Роботи теж. Куди ти збираєшся дитину забирати? 

– Я… я заробила грошей і зможу купити житло…

– Ти спочатку купи, – свекруха з віником наближається все ближче. – Знайди роботу. Знайди для моєї кровиночки школу. А тоді поговоримо. Дитина – це не лялька! Не можна її забрати, посадити й вона сидітиме. Нею займатися потрібно. Годувати. Уроки робити. На якісь гуртки записувати. От виконаєш ці умови, а тоді поговоримо. А зараз… зараз їдь додому, Машенька! Їдь! З Богом, рідненька!

 

Це роман, що триматиме в полоні до останньої глави. Щойно головна героїня досягла якогось порозуміння, як з’являється нова проблема. Цей роман про біль та страх, про чесність, відданість, родину, самопожертву та, звісно, кохання.

 

“Зозуля”

 

Оригінал статті на Букнет: Історія, яка зачепила мене…