Іноді хочеться
2021-11-14 05:35:22 Каміла Дані

Іноді хочеться

Доброго вечора мої поціновувачі гаряченького:)

У всіх нас наступає момент коли з’являється бажання перечитати ту чи іншу книгу. В мене таких книг не дуже багато і всі вони під настрій.

Останнім часом мене пробиває саме на прочитані книги і саме сьогодні я вирішила Вам запропонувати історію від

Натіко Маер (NAtiKO)

На перший погляд здається, що героїня просто «багата донечка», яка розкидається бабусиками та живе сьогоднішнім днем, але це далеко не так… Історія викличе у вас тону емоцій та захоплення сильною, відважною та розумною дівчиною, яка пройде через багато випробувань.

Особисто я перший раз читала книгу в процесі, і кожний розділ чекала кожного дня, а не так давно перечитала знову.

Залишу вам маленький шматочок для апетиту:

— Робити легкий аристократичний стиль? — заспокоївся він оглядаючи моє волосся.

— Ні, хочу яскравий макіяж, розпущене волосся й червоний манікюр.

— Хто б сумнівався, — насупився він.

— Сказала б одразу, зроби з мене відьму.

— Любчику, ти плутаєш. Мені не потрібне кубло на голові.

Здавалося Адрі навколо мене бігав, він хотів якнайшвидше закінчити мій образ. Хоча можу надати йому належне, бо навіть на швидку руку він робив неймовірні речі. Золоті руки котрі роблять дива. Впевнена, що він може навіть найстрашнішу зробити королевою. Вкотре усміхалася спостерігаючи за спантеличеним чоловіком та подумки похвалила його за виконану роботу.

— Тобі треба серенади співати, — хлопнула його стегну.

— Зла ти жінка, — скривився він та швидко підбіг до Ніки.

— Все, люба, гарного вечора, я побіг. Скидав всі свої приладдя в сумку та вискочив з квартири.

— Дивлячись на твоє бойове розфарбування, — замислилась подруга.

— Боюся уявити вбрання.

— Не уявляй, — розсміялася я. — Скоро побачиш. В мене давно лежить сукня, котру мама з Мілану привезла, от зрештою вона пригодилася.

— Виїжджаємо о шостій.

— За дві години до балу? Не зарано?

— Сама розумієш, що затори на дорогах можуть подовжити наш шлях й не помішало би привітатися з батьками перед початком.

— Добре, тоді о сьомій виїжджаємо, — відповіла я.

— Краще о шостій тридцять.

— Малишка, тобі не можливо відмовити, — розсміялася я та вщипнула її за сідницю.