Інна Ковальчук. «Тіні війни»

Інна Ковальчук. «Тіні війни»

“Українська літературна газета”, ч. 2 (346), лютий 2023
 
* * *
така непроста
цьогоріч у землі палітра
якою тепер нам засяє осіння сила
впокорений вітер
сумлінно дими витер
дощі золоті
на зеленому кров мили
спустилися душі
проститись і нас простити
всотали земне
та й пішли собі знов невтішні
сніги забіліли
на серці лихого літа
сніги серед літа
на тлі почорнілих вишень
 
* * *
насипав яблук Спас у лантух літа
всміхнувся з неба людям пан Отець
і ті, кому судилось просто жити,
вечірнім парком ходять навпростець
 
колись підуть печалі за водою
хоча не все минуле стане сном
і каченята знов таки юрбою
ще попливуть посрібленим ставком
 
каштани дітям визріють на втіху
і вітер жовте листя понесе
а поки дихай, місто…
дихай…
дихай…
тобі судилось пережити все
 
* * *
щити і мечі розбентежений світ наврочив
графіті на плоті щоденно різьблять прикмети
старий атеїст образам подивився в очі,
молитву свою сотворивши
під свист ракети
 
заквітчаний Київ
здається напрочуд мирним
бузком затуляє уламки шибок, бетону
співає сумне, поминає полеглих лірник
сльоза до сльози пригортається тісно –
й тоне,
тече попід кручами
другий Дніпро – солоний
 
 
* * *
зарано так зів’яли літні ночі
вуста спалили власну ненасить
вона з любові виткала сорочку,
щоб він завжди під формою носив
 
пройшли дощі,
полям додавши сили,
розквітло сонце, знов одне на двох
малина стигла,
яблуні родили
вона варення ставила у льох
 
збігали дні,
летіло літо чвалом
жовтіла поміж вишнями трава
вона жила,
кохала,
рятувала,
і він кохав,
боровся,
рятував
 
* * *
земля заліковує рани
щоденно, сумлінно і вперто,
дощами, вітрами, туманом
ця осінь відспівує мертвих
 
ця осінь не плачеться всує,
як янгол в подобі людини
300-х поспішно бинтує
І вводить нове кровоспинне
 
ця осінь підсвічує ранки
ясним бурштиновим, зеленим
і творить свої вишиванки
на вітті каштанів і кленів
 
живою стіною за нами
до лютих морозів, до скону
туманом, дощами, вітрами
ця осінь кричить і боронить
 
* * *
вітер колише поснулі дерева
ранок осінній
дзвенить кришталево
чує набридлі сирени і «гради»
осінь палає
вогнем листопаду
чистим вогнем у повітрі прозорім
добрим вогнем серед воєн і горя
осінь – холодним
ракети – гарячим
осінь палає
палає і плаче
 
* * *
самотній пес на спаленій траві,
порожній двір,
порожні темні вікна,
в кутку – квітник,
який невдовзі зникне,
сліди на ґанку, поки що живі
пригасле сонце,
збайдужілий світ,
похмурий день,
сумна осіння рима,
роззутий час під Божими дверима
як чорний пес на спаленій траві
 
* * *
Усе пливе в осінньому полоні,
а ти стоїш, мов зайвий і сторонній,
летять до тебе звідкись голуби,
з руки хапають крихти на осонні,
і чути вічне вітрове безсоння
у пожовтілих кучерях верби
 
гуляють мідним листям хвилі кволі,
проміння ніжно пестить руки голі,
дарує спокій приспаній вербі,
цим ліхтарям, що сплять на видноколі,
цим голубам, довірливим до болю,
усім, усім – та тільки не тобі
 
* * *
щорічна магія осіннього крила,
холодний опік від калинового жару,
і саксофони вітру,
й скрик його гітари,
передчуття зими у темно-синій хмарі –
у всім печаль, така спокійна і незла
 
летиш у зиму на осінньому крилі,
летиш повільно понад часом,
понад світом,
таким крихким,
таким довірливо розкритим,
знов загубившись між любити й не любити,
і врешті любиш без освідчення і слів
 
* * *
протрушуєш душу вдесяте і всоте
і врешті стає зрозумілим тобі,
що попри негоду, жалі та гіркоти
єдино можливе незмінне «to be»
 
калюжі й моква на грудневих раменах,
десь в інших світах загудуть поїзди,
і тільки трава, непокірно зелена,
сміється з тієї брудної води
 
бо знає межу поміж світлим і темним –
листком календарним з холодних небес
впаде на сиру перетруджену землю
незайманий сніг як частина тебе
 
* * *
зима обіймає заплакану осінь,
зливаються сестри в єдине змаліле,
пітьма понад містом розпушує крила,
кудись ліхтарі поховалися зовсім,
віддавши пітьмі листопадове тіло,
лиш блимає місяць малий понад силу
навколо живуть несподівані знаки
надії, добра – листопаду на втіху,
а хижа війна захлинається сміхом,
з небес долинає виття вовкулаки,
лишає на серці подряпини лиха…
«Ти житимеш!» – місту нашіптую тихо
 
* * *
красива зима,
пересипана сріблом і чиста,
ота незрадлива груднева
незаймана юнь…
а відьма літає,
літає, літає над містом
і ронить уламки закутого в панцир вогню
 
літає над містом,
жорстока, чужа і безсила,
нахромиться лють на гостряк
родового меча,
а що там, під снігом,
загорнуте в місячно-біле,
чия урочиста чи вітром побита печаль?
 
красива зима,
помережана світлом, казкова…
за крок до Різдва,
до щорічного дива за крок
так глибоко знов
по-дитячому віриш у Слово,
і серце не стане, коли обірветься зв’язок
 
* * *
тендітну таїну гілчасто-гострих тіней
торкають ліхтарі,
женуть неспішно пріч…
очищений Різдвом, цей вечір срібно-синій
мов з келиха вино,
перетікає в ніч
 
у паростках добра, моє замовкле місто
чекає на весну,
на Великодній дух…
тривожна і свята, ця тиша урочиста
розтоплює льоди,
притишує ходу
 
ще проросте добром несхитна Україна,
бо на своїй землі
стоїть старий Антей…
повернеться Отець обличчям до людини
в часи великих змін,
руїни і смертей
 
* * *
Водохреще нині без холоду й снігу
лише підкрадаються тихо, мов таті,
і раптом зриваються краплі відлиги
у чорні калюжі на мокрім асфальті
 
сіріють будинки, садки, переходи –
це місто немовби позбулося шкіри
укотре на мить перехоплює подих
вдихаєш зимовий світанок – і віриш
 

litgazeta.com.ua

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Інна Ковальчук. «Тіні війни»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Тараса Шевченка звільнили з посади заступника міністра культури та інформполітики

Кабінет Міністрів України звільнив Тараса Шевченка з посади заступника міністра культури та інформаційної політики з питань європейської інтеграції. Це сталося під час засідання 8 жовтн

У Києві запрацювала головна книгарня «КнигоЛенду»

У Києві відбулося передвідкриття для професійної спільноти головної книгарні «КнигоЛенду» в столиці за адресою вулиця Жилянська 5/60, біля метро Олімпійська. Про це повідомила кореспонд

Роман Ребекки Кван «Жовтолика» екранізують

Компанія Lionsgate Television придбала права на екранізацію роману Ребекки Кван «Жовтолика» у форматі серіалу. Про це повідомляє американський розважальний тижневик Variety.
Режисеркою

У Польщі оцифрували перші львівські газети XVIII-XIX століть

Національний інститут імені Оссолінських у Вроцлаві «Оссолінеум» виклав у відкритий доступ скани кількох річників перших львівських газет 1776–1805 років. Про це йдеться на сайті Нижньо

Global Teacher Prize отримала вчителька укрмови й літератури, що руйнує стереотипи про сільську школу

У Міжнародний день учителя оголосили переможців щорічної премії для педагогів Global Teacher Prize Ukraine 2024. Про це повідомила ГС «Освіторія», організаторка премії.
Головною перемож

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"