Іванна Подольська: «Хочеться, щоб ми відкривали для себе справжню Білорусь»

Іванна Подольська: «Хочеться, щоб ми відкривали для себе справжню Білорусь»

«Я б дуже хотіла, щоб з’явилася людина, яка нарешті дозволить Білорусі бути Білоруссю – здобути гідне місце і повагу до нашого статусу – центру Європи» .

У Львівській обласній організації НСПУ відбулась презентація книжки білоруського політика, вченого, письменника і публіциста Зянона Пазьняка «Гіркий запах полиновий…».

Про це повідомляє wz.lviv.ua.

Відбулась також і зустріч з авторкою
перекладу на українську мову Іванною Подольською. І все це —
в рамках V Міжнародного літературного конкурсу рукописів прози
«Крилатий Лев», засновником і керівником проєкту якого є відомий
львівський письменник, в. о. голови ЛОО НСПУ Олесь Дяк.

Ми з пані Іванною домовились,
що як тільки я прочитаю роман Зянона Пазьняка
в її перекладі, — зустрічаємось і розмовляємо. Перебіг цієї
розмови пропоную, шановні читачі, вашій увазі.

«Білоруси — дуже шляхетний народ — бережуть свою культуру, традиції»

— Коли Ви переклали
цю книжку, що Вас більше охопило — «нечуваний підйом душі,
як при польоті хмар», чи очікування, що «щось приємне
станеться», сказане Вами з іншого приводу?

— Це було ні те, ні інше.
Ця книжка стала мені порятунком від депресії карантину — це був
березень минулого року.

— Як, коли ви зацікавились
романом Зянона Пазьняка «Гіркий запах полиновий…»?

— Я вже тоді співпрацювала з Пазьняком.
Мені сказали, що він має, крім поезії, крім текстів
політично-публіцистичних, фоторобіт, є ще й роман.
Ми познайомились на конференції «Світу потрібна солідарність»,
здається, у 2016 році. Я тоді перекладала з російської,
працювала в часопису «Ї». Мене спитали, чи можу перекладати
з білоруської. Я почала з верлібрової поезії Пазьняка.
А згодом дійшло до більших текстів.

До речі, це перше інтерв’ю, яке я даю.
Бо я — журналіст за освітою.

— Зрозумів: Вас як журналістку
не допитували — отже, я перший… Добре, а який запах
найприємніший для українців, для України — запах сосни чи полину, про
що йдеться в романі стосовно Білорусі?

— (Сміється).
Виходячи з роману, для білорусів — полину. А в нас —
не знаю. Для українця ближчим є запахи поля — маків, волошок,
скошеної трави. А як за минулої традиції — це запахи поля
і всього, що на полі, — сіна, скошеної трави, волошок,
жита, колосся, пропареної стерні.

— Цитую Казюка з роману. Він,
«прокрутившись у Росії, точно зрозумів характер нових окупантів.
Це не німці, правди тут не шукай. Уб
ють і не згадають». Про
це свідчить, зокрема, й агресія російського окупанта проти України
вже впродовж восьми років. Чи не так?

— Мабуть. Думаю, що так. За часи,
описані в романі, окупант не змінився і характер його дій,
звісно, не змінився. Те саме ментальне обличчя.

— Лєна переконує в романі себе
і колег: «Це не хмари летять. Це крила нашої надії видно…
Ми стерпимо все. Ми все переживемо. Ми дочекаємося».
З огляду на діяльність нинішнього Лукашенка, до чого дочекалися
білоруси?

— Вони нарешті дочекалися до того,
що їхня сила почала прокидатися. У них, білоруського населення, дуже
глибока національна свідомість, але це все було приспано, заборонено
проявлятись. Білорусам уже не страшно називати себе білорусами — тій
меншості, яка готова боротися. А манкурти-перевертні завжди будуть.
У них зараз є проти кого йти, але нема того, хто поведе
і покаже, куди рухатись. Але це вже великий плюс — виступи проти
останнього диктатора Європи.

— Зигмунт говорить: «Мусить бути
шляхта духу, честі й обов’язку». Чи є така шляхта
в Білорусі?

— Думаю, що є. Але вона себе не показує.
Живе в кожному. Але йому треба прокинутися, себе показати. Білоруси —
дуже шляхетний народ — бережуть свою культуру, традиції. Але все це —
у власній душі, у власній родині. В академічних середовищах.
Воно не виходить на вулиці. Бо на вулицях Білорусі
нині — «серп», «молот», «Лєнін».
Але, як ми бачили, скільки людей виходить під біло-червоно-білими
прапорами, — шляхта духу є. Їй треба набирати сил.
І потрібен провідник.

— Що скажете про діяльність
«Відродження» — художньої течії?

— Це вже зараз політична течія. Боролася
за свідомість білорусів. Збереглася діяльність «Відродження». Шукали
виходу через засоби мистецтва. А зараз —
це Християнсько-демократична партія Білоруського народного фронту — «Відродження».
Вони — не при владі, не в опозиції. У них був шанс
у 1994 році.

— Чи багато в Білорусі
таких людей, як Йосько, який, зокрема, пропонував запровадити російську
мову?

— Я думаю — дуже багато. Із села —
в місто, аби «окультуритися», переходять на російську. Паплюжать
культуру і мову. Я й сама їх доволі зустрічала.
Це люди, які свого цураються, а чужого не навчаються.

— Чи хтось відреагував
на тезу, що «книжка — то брехня»?

— Це була розмова у вищій партшколі.
А таких людей не переконаєш. І в Україні є багато
людей, які не читають, — їм того не треба. Їм вистачає
соціально-побутового життя. Можливо, що для них не настав час книги.
Переконати, що художня література має вартість, — не вдається.
Але читання можна виховувати.

— Як сприймати читачеві
висловлювання Казюка: «Не говори дурниць. Білорус буде своїм допомагати?
Ти що? Забудь. Гробити буде!»?

— Він мав на увазі білоруса, який
доривається до влади. А влада, як знаємо, завжди була про… так
само і в нас.

— Ще й таке читаємо
в романі: «В колгоспі всі крадуть. Тільки не всіх
за це садять». А в нас було те саме?

— Думаю, що було.

— Чи знаєте когось
з українських комуністів, який «нічого не мав проти Бога
і релігії та вважав, що «щось є»?

— Я знаю українських комуністів, які твердо
виступали проти Бога, а ходять до церкви. Людина, мабуть, просто
підлаштовується під обставини.

— Кого люди більше бачать
в хмарах — ангелів чи птахів небесних, що летять
в дальні незвідані краї?

— Ангели — душі людей. Людей, які стали
ангелами, і женуть зло зі своєї землі.

«Я — ровесниця Незалежності…»

— Як Ви сприйняли вигадку
«доцента-професора», що поляки придумали білорусів, їхню мову,
а «німці… хохлов придумали»?

— Може, побутувала думка, що поляки
виокремили білорусів, а німці це вчинили, щоб забрати наше тіло від
Росії. Бо ж дехто вважає, що українці та білоруси —
складові московитів.

— А що Ася конкретно має
на увазі, коли каже Антосю: «Гарні жінки бувають примхливими.
Це їх прикрашає і багатьом навіть подобається»?

— Це, здається, один із «бабських
комплексів». Не знаю, кому б мала подобатись «примхлива жінка».

— А твердження Асолі «Жінка
повинна себе любити, інакше перестає бути жінкою»? Можете його розшифрувати?

— Кожна людина повинна себе любити, поважати
думку іншої людини, поважати себе, думати про себе. Скажу так: коли мені
потрібен спокій, — я ні з ким не спілкуюся. Уважаю: любити
себе — це захищати себе і поважати інших.

— Равіч переконує читачів,
що «весь білоруський дух загалом був досить лівим і спрямованим
на селян». А український дух? Мабуть, можна говорити про
паралельність нашу з білорусами — чи не так?

— Так, паралель. Плюс український рух був іще й із
селян сформований.

— «Європа й гадки не має,
що таке ця монгольська Москва», — знову висловився Равіч.
А нині має? — запитаємо. Нещодавно Меркель і Макрон досить
інтенсивно шукали формат діалогу з Росією…

— Нині ще більше гадки не має. Зараз
ще менше, ніж колись.

— Ще одна теза Равіча: «Плювати їм було, цим кремлівцям, на комунізм. Головне — білорусів ліквідувати». Я б уточнив: головне — Україну ліквідувати. Погоджуєтесь? Білорусь вони постійно «дипломатично» прихиляють до себе, ба більше — керують нею. А от з Україною московитам проблема — її не проти ліквідувати, бо вона головний їхній ворог.

— Так. Вони не проти знищувати свідомість
національну і в Білорусі, і в Україні. Досі якраз
це відбувається. А біомаса буде їм потрібна.
І це насправді страшно.

— Який відсоток українців, цитую,
«здійснюють чисту молитву до Бога»?

— У серцях десь, частіше — аніж у церквах.

— «Вся наша молодь, наша свідома
білоруська молодь зараз читає Багдановіча, знає і цитує», — стверджує
Брильовська у розмові з Антосем. А кого нині українська молодь
читає, знає і цитує?

— З класиків почалось круте переосмислення
Шевченка. На нього не моляться, а уявляють, що він —
тут. Нині — нове сприйняття Шевченка і його творів. Шевченко перестав
бути пам’ятником. Став більш живим.

А в Білорусі — Янка Купала, Якуб Колас
і Багдановіч. Янка Купала виріс у селі, перегукується його доля
з долею Шевченка. У дитинстві він чув пісні, а це були
Шевченкові вірші (пісні). Уже в дорослому віці він це зрозумів.

— Чи вдавалося Вам чути шепіт
вічності в шумі українських сосен?

— Я не дуже люблю ліс і гори. Чую
шепіт вічності — хмари, зірки. Словом, у небі — шепіт вічності.
А ще той шепіт на кладовищах відчувається.

— Чи маєте лад у душі?

— Є моменти, коли той лад настає.

— Який відсоток людей
на різних владних рівнях мають відчуття «високої цілі і дару служіння
Україні» (Євген Сверстюк)?

— 10−15% в Україні.

— Як Ви вважаєте:
чи хочуть люди жити краще? Якщо — так, то чому реально
не прагнуть цього досягти?

— Хочуть, але не розуміють, що треба
звільнити державу.

— Енергетика Вашої особистості
сильна?

— Думаю, що так. І — характер. Енергія
і характер — різні речі. І характер, уважаю, сильний. А про
енергетику можуть сказати люди, які мене оточують.

— Чи був у Вашому житті
Вчитель?

— Поки що — ні. Але є багато людей, які
при спілкуванні дали уроки, з яких я зробила висновки. У кожної
людини можна вчитись.

— Чим частіше живете: розумом
чи серцем?

— Завжди (на 90%) — розумом, логікою.
Але серцем приймаю найвагоміші рішення, найважчі для життя. Раз —
на кілька років. А в побуті — розум.

— Про що мрієте?

— Мрії часом змінюються — це апріорі.
Я — ровесниця Незалежності.

— 1991-го?

— Так. І я б хотіла, щоб моя країна
зайняла гідне місце у світі. Щоб була слава Київської Русі. Хочу для
України зробити щось у подвижницькому сенсі, щоб вона гордилася моїм
іменем. Щоб моє ім’я асоціювалось з моєю країною в позитивному,
інтелектуальному і подвижницькому сенсі.

— Що я Вас
не запитав, а Ви хотіли б про це відповісти?

— У контексті Білорусі. Вона має величезний
потенціал людей, культур змагарської традиції (змагарство —
це боротьба). Я б дуже хотіла, щоб з’явилася людина, яка нарешті
дозволить Білорусі бути Білоруссю — здобути гідне місце і повагу
до нашого статусу — центру Європи. Ми абсолютно не знаємо
Білорусі. Але хочеться, щоб ми вивчали і пізнавали, відкривали для
себе справжню Білорусь.

— Пані Іванно, щиро дякую
за цікаву розмову.

Довідково

Іванна Подольська — ровесниця Незалежності України, народилася 1991 року в с. Болехівці Дрогобицького району. Вчилась у середній школі в Болехівцях, у ВПУ № 19 м. Дрогобича, Інституті підприємництва і перспективних технологій НУ «Львівська політехніка» (філія в Дрогобичі; заочно; бакалавр).

Працювала в часопису «Ї», народному музеї Т.
Шевченка в Палаці мистецтв (Львів), у газетах «Будекспорт», «Високий
замок»; у Дрогобичі — в газетах «Каменяр» і «Вільне слово»;
у журналі «Слово жінки»; зараз — у Львівській обласній бібліотеці для
юнацтва імені Романа Іваничука. Випусковий редактор дитячого журналу «Вечірня
казка».

Спілкувався Богдан Залізняк, член НСПУ і НСЖУ

Фото з фейсбуку — Іванна Подольська

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Іванна Подольська: «Хочеться, щоб ми відкривали для себе справжню Білорусь»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Добрі поради від Всесвіту.

Добрий вечір, мої любі!

 Слава Україні дорогі читачі й колеги

Вітаю усіх, Сьогодні я виклала ще один розділ книги

Покликання або Добрі Поради від Всесвіту 

 і на який ви чекали. Трішки смакоти у блозі для тих

86% діячів культури очікують збільшення популярності української культури у світі

72% українських культурних діячів передбачають збільшення патріотичного ухилу в культурі всередині країни внаслідок повномасштабної російсько-української війни. Про це свідчать результа

«Гра на вибування»: презентація книги відомого письменника у Чернівцях зібрала повну…

У Чернівцях 12 травня відбулася презентація книги «Гра на вибування» відомого публіциста, перекладача, письменника та критика Олександра Бойченка.

Захід зібрав повну залу Літературного целанівського

Моє Ца прогресивні домогосподарки

Пишуть багато про цільову аудиторію. Мені хочеться бачити такою прогресивних домогосподарок. Не тих, що посудомийки, а ті що люблять свого чоловіка усією душею. Знають, як йому важко приходиться на роботі й у захисті батьківщини.

Остання знижка на передплату Грішна

Любі мої, історія Вара і Єви в книжці “Грішна” доходить до свого завершення. Через днів п’ять буде фінал, тому продаж на деякий час (редегування) зупиниться. 

Не пропустить можливість купити зараз по заниженній

Перейти до блогу

Нові автори

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Ірина Каспрук

Я – Ірина Каспрук. Поетеса, авторка поетичної збірки “Вплітаючи квіти у своє волосся”. Друзі часто називають мене Сонячна, тому більше моєї поезії ви знайдете у соцмережах за #sonyachna. Детальніше ознайомитись з моєю творчістю можна ось тут : https://www.facebook.com/irkaspruk/

Камелія Кількість робіт: 8 Перейти до "Нові автори"