Як розповідати історії: поради з книжки Крістофера Воґлера «Подорож письменника»

Як розповідати історії: поради з книжки Крістофера Воґлера «Подорож письменника»

Крістофер Воґлер. Подорож письменника – ArtHuss, 2023 – 520 с.

 

Незабаром у видавництві ArtHuss вийде книжка «Подорож письменника», в основу якої лягли теорії міфолога Джозефа Кемпбелла та напрацювання її автора Крістофера Воґлера в роботі над сценаріями для голлівудських студій.

Перша редакція «Подорож письменника» з’явилася 1992 року. Відтоді вона пережила чотири перевидання й стала невіддільною частиною голлівудського мистецтва оповіді, лягла в основу підручників для навчальних програм із кінематографа та творчого письма по всьому світу.

Як зазначає Крістофер Воґлер у передмові, основною цільовою аудиторією книжки були сценаристи, але вона також буде цікавою романістам, аніматорам, дизайнерам комп’ютерних ігор, драматургам, акторам, авторам пісень і навіть соціальним працівникам.

Публікуємо фрагмент книжки, наданий видавництвом ArtHuss.

Яка основна угода?

Голлівуд – немов море, і ти в ньому «або тонеш, або пливеш». Ніхто не витрачатиме час на те, щоб тебе чогось навчити. Та на початку своєї кар’єри, коли я був рецензентом на студії Orion Pictures, мені вдалося почерпнути корисний урок. Наша редакторка, досвідчена професіоналка на ім’я Мігс Леві, скликала нараду й зібрала всіх, щоб сказати, що ми не маємо ні найменшого уявлення про те, що таке сцена. Я був здивований, бо ж гадав, що знаю. У кіношколі я навчився, що сцена – це короткий уривок фільму, який відбувається в одному місці та в одному проміжку часу та в якому розгортається певна дія або надається певна інформація.

 

«Неправильно», – сказала вона й пояснила, що сцена – це ділова угода. Вона може не стосуватися грошей, але завжди передбачатиме певні зміни в домовленостях між персонажами або в балансі сил. Це домовленість, яку узгоджують між собою двоє або більше людей, укладаючи певну угоду, а потому ведуть переговори чи суперечку, допоки не укладуть нову угоду – і на цьому сцена закінчується.

 

Це може бути повалення давно сформованої структури влади. Аутсайдер захоплює владу шляхом шантажу. Народ повстає проти диктатора. Хтось намагається розірвати стосунки або подолати залежність. Або ж це, можливо, буде укладання нового союзу чи розпалення ворожнечі. Двоє людей, сповнених ненависті одне до одного, через складні й загрозливі обставини домовляються співпрацювати. Хлопець запрошує дівчину на побачення, і вона приймає його пропозицію або відмовляє йому. Два гангстери укладають союз, щоб знищити суперника. Натовп змушує шерифа видати чоловіка для самосуду.

 

Суть сцени – це переговори щодо укладення нової угоди, і коли ця угода укладена, сцена закінчується. І крапка. Якщо ж нової угоди не уклали, то це не сцена (або, принаймні, не така сцена, що відіграє важливу роль у сценарії). Її можна або вирізати, або переписати, щоб вона містила вагомий обмін силою.

 

Редакторка зауважила, що багато сценаристів теж не знають, що таке сцена, тому додають у свої творіння «несцени»: здебільшого заради того, щоб «сформувати персонажа» чи надати певні роз’яснення. Вони не знають, коли починати й закінчувати сцену, тому витрачають час на знайомства з персонажами та пустопорожню балаканину й затягують із завершенням. Сцена – це угода. Тож як тільки угода реалізована, сцену необхідно закінчити.

 

Думаю, що цей принцип вкрай корисний для визначення суті сцени: окрім того, я виявив, що він дієвий і на макрорівні для виявлення більших проблем у самому сценарії, адже кожна історія, так чи інакше, – перегляд великої угоди, домовленість між протиборчими силами в суспільстві. Романтичні комедії – це перегляд угоди між чоловіком та жінкою. Міфи, релігійні історії та фентезі переглядають домовленість між людьми та більшими силами, що керують всесвітом. Умови непростого балансу між добром і злом переглядаються в кожній пригодницькій оповіді про супергероя та історії про якусь моральну дилему. Кульмінаційним моментом багатьох фільмів є рішення суду. Суддя оголошує нову угоду, виносить вирок правопорушнику, проголошує чиюсь невинуватість або диктує умови суперечливої домовленості. Усі ситуації мають спільну рису: ми входимо з однією угодою й виходимо з новою.

Як тільки в історії укладають важливу угоду, це означає, що оповідь чи фільм варто на цьому моменті й завершити. Утім багато сучасних фільмів провадять свою оповідь і далі, навіть якщо основна частина історії вже добігла кінця. Глядачі розуміють, що історія скінчилася, адже було досягнуто останньої домовленості, але режисери ніяк не вгомоняться та показуюють додаткові епілоги й моменти, докидаючи флеш-форварди на кшталт «через десять років» тощо. Коли я в дитинстві навідувався до автомобільних кінотеатрів просто неба, то помічав, що багато людей заводили свої автівки та їхали геть ще до того, як на екрані покажуть останні кадри. Для них історія всього фільму закінчувалася, як тільки монстра вбили чи вбивцю спіймали: глядачі не чекали моменту, коли герой цілує дівчину та від’їжджає з нею в далечінь на фоні заходу сонця. «Як тільки угода реалізована, сцена має бути закінчена» – це гарне правило як для сцен, так і для загальної структури історій.

 

Ще одна угода: домовленість з аудиторією

Якщо сцена – це угода, то що ж таке історія? Одна з відповідей звучить так: історія також є угодою, але домовленість у цьому випадку укладається не між героями у сцені, а між вами (оповідачами) та вашою аудиторією. Умови такі: вони погоджуються дати вам щось цінне – свої гроші, і навіть дещо більш коштовне – свій час. А ви, як сценарист, просите їх приділити увагу вам (і тільки вам) на якихось дев’яносто хвилин, а якщо ви письменник – то й набагато більше. Лишень подумайте про це! Зосереджена увага завжди була однією із найрідкісніших і найцінніших речей у всесвіті, а нині, коли так багато продуктів змагаються за неї, це вкрай актуально. Таким чином, приділити вам навіть кілька хвилин своєї уваги вартує для людей чимало, набагато більше, ніж оті, скажімо, десять доларів, які вони витрачають на книжку чи квиток у кіно. Тому вам краще запропонувати аудиторії щось дійсно хороше, щоб виконати свою частину угоди.

 

Є багато способів виконати цю угоду з аудиторією. Раніше я думав, що модель подорожі героя – абсолютна необхідність, основа кожної такої домовленості. Та я і досі вважаю, що ця модель – найнадійніший спосіб дотриматися умов угоди з аудиторією, забезпечивши їй катарсис та метафору життя, приправлену смаком смерті та змін. Так чи інакше, а глядачі та читачі схильні жадати цього від будь-якої оповіді: та й нині важко знайти таку історію, яка не мала б в собі хоча б кількох елементів подорожі героя. Утім я переконався, що це не єдиний спосіб дотриматися своєї угоди.

 

Щонайменше ви повинні запропонувати розвагу, тобто привернути увагу аудиторії чимось (хоча б трохи) новим, приголомшливим, дивовижним або напруженим. Будьте сенсаційними. Іншими словами, зверніться до відчуттів, запропонуйте щось чуттєве або інтуїтивне, забезпечте глядачам такі враження, які сколихнуть усе тіло, кожен їх орган: наприклад, огорніть їх відчуттям швидкості, жаху, сексуальності.

 

Сміх – ще один спосіб реалізувати домовленість з аудиторією. Люди настільки зголоднілі за сміхом, що фільм, який кілька разів змушує вас голосно сміятись, найімовірніше, стане хітом. Вони махнуть рукою на те, що історія дурненька або безглузда, якщо кінострічка подарує їм достатньо сміху. У 1950-х роках глядачі ходили переглянути фільми про балакучого мула Френсіса не заради зворушливих, спонукальних до роздумів історій подорожі героя; аналогічно сучасні глядачі не очікують, що «Елвін і Бурундуки» змінить їхнє життя.

 

Гарна мандрівка до інших місць і часів теж може допомогти реалізувати угоду. Хоч я вже й не дуже пам’ятаю історію фільму «Безодня», але пригадую, що отримав хорошу відплату за свій час та гроші, коли спекотного літнього дня мене на дві години перенесли до прохолодного темного місця під водою. Джеймс Кемерон чудово вміє створювати цілі світи, як-от елегантний замкнутий всесвіт «Титаніка» чи дивовижний космос «Аватара»: тож не дивно, що його фільми шалено успішні, адже вони так добре задовольняють умову угоди «перенеси мене в інше місце».

Щоб виконати угоду з публікою, студії часто вдаються до одного вкрай хорошого способу – забезпечують привабливе поєднання улюблених зірок глядачів. Колись трейлери фільмів робили гучні заяви на кшталт «Вам припав до душі дует Трейсі та Гепберн у фільмі “Ребро Адама”, тож зустрічайте їх знову разом у стрічці “Пет і Майк”!». Переодягти улюблених зірок в інший костюм – ось ще один спосіб розважити глядачів та виконати умови угоди. «Якщо ви думали, що Рассел Кроу має гарний вигляд у костюмі гладіатора, то обов’язково гляньте, який він у костюмі Робіна Гуда!».

 

Новизна теж має велике значення для читачів і глядачів, адже відплачує їм за приділений час та увагу. Чого лишень варте те, коли фільм дарує чималу поживу для обговорень – наприклад, як це було зі стрічками «Психо», «Жорстока гра», «Кримінальне чтиво», «Відьма з Блер: Курсова з того світу», «Страсті Христові» чи «300 спартанців». Щоб виконати цей пункт угоди, краще додати у фільм щось справді дивне, страшне, приголомшливе, захопливе або несподіване – тоді після перегляду глядачі розповідатимуть про вашу історію ледь не на кожному кроці.

 

Один із найефективніших способів розважити аудиторію – це виконати її палке бажання, наприклад, побачити динозаврів («Парк Юрського періоду»), літати та володіти надзвичайними здібностями («Супермен») чи піддатися спокусі підлітка-вампіра (кіносерія «Сутінки»). Волт Дісней зрозумів, що казкові історії засновані на наших бажаннях, тому і побудував свій бренд навколо того, щоб дарувати людям приємний фантастичний досвід, якого вони жадають, наповнений казковими хрещеними-феями, чарівниками та джинами, які виконують бажання.

 

Іноді кінострічка виконує угоду, просто зображуючи настрій моменту та демонструючи те, що турбує людей. Буває, що прем’єра фільму випадковим чином збігається з поточною проблемою. Знаменита стрічка «Китайський синдром», яка змальовує аварію на вигаданій атомній електростанції, вийшла на кіноекрани всього через кілька днів після справжньої аварії на АЕС «Три-Майл-Айленд», і усі хотіли її переглянути. Фільм «Вище неба» – це хороше поєднання акторської гри та історії: він теж, після кількох років підготовки та створення, вийшов на екрани саме тоді, коли багато американців втратили свою роботу. Його історія розгортається навколо корпоративних менеджерів, які літають по всьому світу й допомагають іншим компаніям звільняти своїх працівників. Звичайно ж, що фільм викликав резонанс. Разом з тим, під впливом поточних подій кінострічка може зазнати не лише успіху, а й краху. Після терактів 11 вересня в США низку фільмів відклали, оскільки вони показували напади на високі будівлі та їх руйнування. На той момент люди не хотіли бачити подібні кадри.

 

Спочатку я відкидав ідею, що це все лишень хитрі й умілі оборудки. Ну не може ж сторітелінг вертітися виключно довкола угод і домовленостей, чи не так? Але з часом я зрозумів, що у певному сенсі усе саме так. Починаючи з Біблії, ми живемо, дотримуючись угод, адже Біблія – це історія про завіти та домовленості між Богом і його творіннями. Ми всі маємо неписану угоду з рештою суспільства, яка називається суспільним договором, про те, щоб поводитися належним чином в обмін на нашу свободу та відносну безпеку.

 

Основними документами нашої цивілізації є контракти, угоди або заяви, – починаючи від Кодексу Хамурапі й закінчуючи Біллем про права та шлюбним контрактом – які декларують певні умови нашого життя. Тож коли ви розповідаєте свою історію, переконайтеся, що знаєте відповідь на питання «Про яку угоду тут говоритиметься?» для кожної сцени та «Яка основна угода?» для всієї історії. Подумайте про увагу та час, які приділили ваші клієнти, ваша аудиторія, і спробуйте виконати свою частину угоди – принаймні зробіть щось, що їх розважить, задовольнить їхні бажання й, можливо, потішить і надихне (чи навіть трансформує).

 

Передзамовити книжку 

Оригінал статті на Suspilne: Як розповідати історії: поради з книжки Крістофера Воґлера «Подорож письменника»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Побачив світ роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном»

Днями у видавництві «ІМЕКС-ЛТД» (Кропивницький)  вийшов роман Ольги Полевіної «Тополя за вікном», який чекав видання 11 років. Майже стільки ж чекав і перший відгук на нього – коректора обласного літера

Українські бібліотеки списали понад 26 млн книжок

У 2022 році з бібліотек України списали 12 мільйонів 971 тисячу книжок, у 2023 — 13 мільйонів 165 тисяч. Про це Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого повідомила у відпов

Які письменники увійшли до списку «людей десятиліття» від NV

Медіа NV уклало перелік зі 100 українців, що з 2014-го визначають життя в країні та ведуть її вперед. Про це повідомили на сайті видання.
Перелік уклали за допомогою авторитетних експер

Українців закликають бойкотувати роздачу пропагандистських газет в окупації

На тимчасово окупованих територіях самопроголошена російська «влада» посилює поширення дезінформації серед місцевого населення. Про це повідомляє Центр національного спротиву.
За інформ

Пригоди із Зеленим Вовком: нова книжка для дітей Анастасії Шульги

Компанія уявних друзів в українському дитліті поповнюється новими персонажами, що не може не тішити. Адже уявний друг — це на 100% ідеальний компаньйон для будь-яких пригод, веселощів і

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"