Як написати книгу, або трохи про творчість:)

Як написати книгу, або трохи про творчість:)

Як написати книгу, або трохи про творчість:)

 Сьогодні існує безліч порад як написати книгу. Вони є й тут, у блогах, є в Інстаграм, є якийсь майстер-класи.

Писати почала давно. Ще в школі, в 5-6 класі спробувала писати вірші та короткі оповідання та повісті. Щось зберіглося, а щось ні. Але ці твори, напевно, ніколи не будуть оприлюднені.

 

В 10 класі написала казку по дві ворогуючи планети Миролюб та Рабовласник, яка потрапила на конкурс “Проба пера” та навіть вийшла у фінал.
У мене, на жаль, не залишилося навіть чернетки цієї казки, але є грамота:) Були спроби її відтворити, але невдало. А зараз вона була б доречна…

 

Писати в інтернеті почала з 2015 року. На російських самвидавах.
З 2019 року вирішила, що треба переходити на українську.
Але все так само пишу без жодних планів та повністю продуманих персонажів.
Вони самі приходять та розповідають свої історії:)) 

 

Є книги, що пишуться швидко – за місяць – два. А бува, шо й за пару тижнів.
Є ці, що потребують більше часу.

 

Наприклад, “Душа середньовічного замку” та “Новорічний круїз” в процесі вже понад два роки.
Сказати точно, чому – складно. Але іноді у мене виникає відчуття, що ніби щось навмисно призупиняє процес.
З’являються клопоти чи проблеми, через які доводиться відкладати написання книги.
Містика чи що. Не знаю.

 

Великої читацької аудиторії ніколи не було за всі сім років публікацій. Як не було багато коментарів. Це часом дуже засмучує та навіть викликає бажання кинуту цю справу. Але не можу. Невелика перерва, і я знову повертаюся до творчості. Мені подобається писати, занурюватися у інші світи.
Бо в першу чергу пишу для душі. Й дуже радію кожному читачеві. Ціную кожен відгук.

Пишу переважно фентезі.
Я все ще вірю в казки та справжнє кохання)) А ще тут є де розгулятися фантазії.
Втім, улюблений персонаж не казковий принц, а Демон.
Є в них щось загадкове. Та й мої демони трохи нестандартні;)

 

Сучасні романи про наш світ в мене теж є, але їх небагато. Мені вони даються важче. Мабуть тому, що часом просто хочеться втекти від сурової реальності в іншу.

На Букнет я поступово викладаю свої ранішні твори, перекладаючи їх українською.
Пишу нові, звісно, теж.

 

Вже незабаром очікуйте дві новинки!

 

Готую до публікації два твори:

“Принц на мою голову”

– фентезі, переклад з російської.

 Анотація:
“Ось так живеш собі спокійно, навіть не підозрюючи, що десь поруч існує інша реальність. Якби мені про це сказали, нізащо не повірила б. Але ось одного осіннього вечора я зустріла його… Хлопця, який запевняє, що він житель якоїсь Ямші та ще й наслідний принц, якому будь-що треба було повернутися додому. А я – єдина, хто може допомогти.”

 Уривок:

– Дівчина, – мене гукнув юнак. Я обернулася і побачила перед собою високого хлопця з прямим білим волоссям довжиною до плечей, одягненого лише у чорні вузькі штани та легку білу футболку.
«І як йому не холодно», – промайнуло в голові.
– Дівчино, – знову заговорив він, вдаючи, що не помічає мого здивованого погляду, – благаю, допоможіть мені! – Він схопив мене за руку.
Я здивувалася від такого нахабства і вирвавши руку, сердито кинула:
– Вибачте, я нічим не можу допомогти…
– Можете, – знову наполегливо промовив він.
– Якщо ви зараз же не припините до мене чіплятися, я закричу, – пригрозила я і, розвернувшись, прискорила крок.
– Дівчина, – знову промовив він. – Благаю, скажіть, де я!
«Кошмар! Він ще й п’яний!
– У парку, – обернувшись назад, кинула я і побігла по доріжці. Не знаю яким чином, але вже за мить я натрапила на того самого хлопця, врізавшись йому в груди.
– Чорт! – Вилаялася я. – Як ти тут?
Я була настільки шокована, що кричати просто не було сил, та й навряд чи хтось мене почув би. У парку не було жодної душі. Дощового осіннього вечора нікому гуляти не хотілося.
– Дівчино, – м’яко сказав він, – допоможіть, скажіть, де я опинився?
– На планеті Земля! – випалила я. А хлопець свиснув і схопився за голову. – Який жах!
– Гей, ти чого? – Тепер уже я напружилася. Адже я просто жартома так сказала. Чому він так відреагував?

 

“Немає часу на кохання”

– короткий роман про сучасність, про наші дні.
Анотація
Ніна увесь свій час присвячувала роботі та догляду за дітьми від першого шлюбу. Вони з чоловіком розлучилися у 2014 році, коли їхні погляди що до територіальної цілісності України, розійшлися. Її чоловік, поїхав до Москви шукати кращого життя, вона перебралася з окупованого Севастополя до Одеси, де почала нове життя. З того часу минуло вісім років. На стосунки та особисте життя не залишалося вільного часу. Але повномасштабна війна змінила геть усе.

 

Насправді, Ніна ще після першої ракети була ладна поїхати. Але зупинило те, що тут залишаються батьки. Як вона їх покине самих? Але мало не щодня після того прильоту й мама, й тато почали вмовляти дівчину виїжджати. Їхати заради дітей.
– Я не можу покинути країну, – сказав тато, коли вони зібрались разом пити чай на перших вихідних травня. – Ти знаєш, цим оркам треба дати таку відсіч, щоб ані вони, ані їх потомки наступні сотні років не сміли наближатися до наших кордонів. Я в тероборні міста, ми з хлопцями ще й волонтеримо, збираємо на бронежилети, рації та інше обладнання. Я потрібен тут. А ти ні. Наша задача, як чоловіків – врятувати вас – жінок та дітей. Ви потрібні будете потім – відбудовувати країну, покращувати її. А для цього потрібна здорова нація, діти повинні бути в безпеці та навчатися. Тому я дуже тебе прошу, вже вдруге, як це не прикро, – їдь. Заради дітей.
Ніна ледь стримувала сльози.
– А як же мама?
– А у мене свій фронт, – посміхнулася вона. – Хлопців годувати треба. Керівництво ресторану, де я працювала, відкрило кухню для потреби військових. Тож ми працюємо та тримаємо стрій.
– Так не хочеться вас залишати самих… У мене серце розривається…
– Доню, – мама теж змахнула сльозинки. – І нам важко. Але тато має рацію – здоров’я дітей – перш за все. Я не можу дивитися без болю на діток, яких понівечила війна. І це на все життя травма. Рятуй Сашка й Віку поки є можливість. Поки що з Одеси можна безпечно виїхати…
Але саме з цими словами чаювання довелося перервати – знову оголошена повітряна тривога.

 

 

Ну й, звісно, роман “Душа середньовічного замку” та “Новорчіний круїз” також намагаюся дописувати. Хоч й доволі повільно.

 

Сподіваюся на вашу підтримку!
Нові історії з’являться на порталі вже у жовтні! Не пропустить!

 

А зараз запрошую всіх до оповідання!

Країна блакитних пагорбів (назва клікабельна)

Анотація:

 Присвячується моєму улюбленому та рідному Криму. Тут я виросла, і дуже сумую за ним.

Тут тісно переплітаються старовина та сучасність. Тут лагідне гірське повітря, що наповнене духом романтизму, авантюризму та чогось загадкового та містичного.

Я маю надію. Ні, я точно знаю, що Крим повернеться до України. Що там зазвучить українська мова. Саме тому вирішила й це оповідання перекласти та розмістити тут, на Букнет.

Все буде Україна! Запрошую всіх в Крим!

 

Оригінал статті на Букнет: Як написати книгу, або трохи про творчість:)

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Вінниці відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля»

У Вінницькому обласному художньому музеї відкрилася виставка народної ікони «Великодні обереги Поділля».

Про це музей повідомляє у фейсбуку, передає Укрінформ.

«Напередодні світлого Христова Воскр

Закон про мову зобов’яже місцеві друковані медіа виходити українською

З 16 липня для місцевих друкованих медіа набуває чинності 25 стаття закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», яка зобов’язує медіа мати версії держ

Лондонський книжковий ярмарок очолюватиме новий директор

Новим директором Лондонського книжкового ярмарку стане Адам Ріджвей. Про це Читомо повідомила заступниця виконавчого директора PR-компанії Midas Амелія Найт.
Раніше ярмарок очолював Гар

Українська фотокореспондентка стала переможницею World Press Photo

Всесвітньо відомий фотоконкурс World Press Photo оголосив світових лауреатів престижного конкурсу у 2024 році.

Як передає Укрінформ, список переможців опублікований на офіційному сайті конкурсу.

Оце кіно! Або як розповісти підліткам про кінематограф?

Ольга Бірзул. Твоя книга про кіно. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. — 164 с. / 14+
 
Не кожен, хто вважає себе кіноманом, здатен відрізнити фільми нової французької хвилі від ар

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"