Як емпатія долає тиранію: графічна версія 20-ти уроків Тімоті Снайдера

Як емпатія долає тиранію: графічна версія 20-ти уроків Тімоті Снайдера

Тімоті Снайдер, Нора Круґ, Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна версія. пер. з англ. О. Камишнікова – К.:Видавництво, 2022 – с. 128

«Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна версія» – власне, графічна адаптація відомої праці американського історика «Про тиранію. Двадцять уроків ХХ століття», що виходила друком українською 2017-го року у видавництві «Медуза».

Робота, що вийшла в співпраці видавництв «Видавництво» і «Човен», поєднує, не побоїмося цього слова, важливі роздуми професора Єльського університету й самобутній стиль німецько-американської ілюстраторки Нори Круґ. Тож про що говорить Снайдер, і як це працює з візуальним вираженням тексту? Поговоримо про це нижче.

Література чи комікс?

Комікси й мальовані історії – межове явище, що сполучає і літературу, і візуальне мистецтво. Тому цілком логічно, що автори й авторки все частіше звертаються до цього медіуму, щоби висловити гостроактуальні теми. Принагідно згадаймо графічний роман «Маус» Арта Шпігельмана, «Персеполіс» Марджан Сатрапі, графічну адаптацію «Щоденника Анни Франк» від Арі Фолмана і Давида Полонського чи комікс «Сама винувата. Історія дівчини, у зґвалтування якої ніхто не повірив» від Анни Коваль та Марії Бліндюк.

Читати також: В Україні створили комікс про суспільну стигматизацію жертв сексуального насильства

 

Проте питання до жанру «Про тиранію…» все ж виникають: чи можна назвати цю книжку коміксом або мальованою історією, адже на сайті «Видавництва» книжка позначена категорією «комікси». Але, враховуючи всі особливості видання, варто зазначити, що конкретна книжка не є коміксом у звичному розумінні цього слова. «Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття.

 

Графічна версія» – це радше ілюстроване видання, артбук з елементами коміксу, який дещо розбавляє низку колажів, малюнків аквареллю та олівцем і старих фотографій, знайдених на блошиних ринках.

 

Круґ використовує комікс як допоміжний інструмент, що пришвидшує наратив, додає оповіді динаміки, як-от в історії про Терезу Прекерову, що допомогла врятуватися єврейській родині з гетто. Ця особливість аж ніяк не впливає на якість книжки, але її треба враховувати, особливо, якщо ви чекаєте на сторінки, заповнені панелями та баблами.

Бути собі ціллю

Незалежно від того, якою термінологією ми послуговуватимемось під час розмови про графічну інтерпретацію Нори Круґ, у «Про тиранію» зображення працює на увиразнення тексту. Графічні компоненти роблять історії чутливішими, емоційно інтенсивнішими, оскільки Снайдер оперує історичними даними, масивом фактажу, іменами й джерелами. І попри те, що його меседж є надзвичайно людяним, проте нон-фікшн часто втрачає емоційну складову, попри гостро емоційне підґрунтя матеріалу.

Роботи Круґ допомагають вирівняти баланс між інформативністю й емоційністю, нагадуючи, що за низкою прикладів розбудови тиранічної системи стоять справжні людські життя. До прикладу, однією з найщемкіших сторінок є сторінка з фотографіями «ворогів держави», серед яких бачимо й світлину Леся Курбаса і автоматично розуміємо, яку долю спіткав режисер і ціле покоління українського культурного ренесансу.

 

Снайдер говорить про тиранію як про чіткий механізм, що запускається завдяки низці обов’язкових елементів, які працюють безвідмовно. І снайдерів текст скерований на те, як протистояти цьому механізму.

 

Вивчаючи досвіди нацистської Німеччини, СРСР, Чехословаччини, президентських виборів у США 2016-го року тощо, історик немов розкриває формулу тиранії, розгадує та оприявнює її головні елементи, розуміння яких дозволяє лишитися в межах реального світу й не пошитися в дурні.

 

Власне, «Про тиранію» – дуже вчасна книжка на тлі рекомендацій щодо того, що саме треба складати у тривожну валізку, або виходу брошури «У разі надзвичайної ситуації або війни». Це ще одна інструкція, що зосереджує увагу на здоровому глузді й допомагає справитися з тривожністю, оскільки знання і планування того, як діяти в тій чи іншій ситуації, – найкраще заспокійливе. 

 

Читати також: Поетика падіння: куди зник герой коміксу «У м’яті»?

 

До прикладу. 1-й урок – уникати передчасної й добровільної покори. Принагідно автор згадує експеримент Єльського психолога Стенлі Мілґрема, під час якого люди без вагань виконували антигуманний наказ бити людей струмом (жодна людина не постраждала, люди, яких «били струмом» лише вдавали більш і муки).

 

Саме покора з боку німців та австрійців «допомогла» нацистам здійснити жаский задум зі знищення євреїв. А «у 1941 році, коли Німеччина напала на Радянський Союз, члени СС із власної ініціативи, без наказу згори, взялися розробляти методи масового вбивства. Вони здогадалися, чого хочуть начальники, і продемонстрували, що можна зробити» (курсив – мій).

Дуже влучно Снайдер розкриває тему відповідальності сказаного в мережі, порівнявши поведінку в інтернеті з поведінкою водіїв на дорозі, проте сидячи в Твіттері, ми не бачимо траєкторії руху інших водіїв, і не можемо передбачити, яке із висловлювань може призвести до аварії.

 

Також історик звертає увагу на небезпеку однопартійності, звертаючись до промовистої метафори: коли ви кохаєтеся – ви ніколи не знаєте, що кохаєтеся востаннє. Це саме відбувається зокрема і з виборами в державі, ураженій тоталітарною хворобою, – ви ніколи не знаєте, коли востаннє проголосували вільно й демократично.

 

Автор підкреслює, що важливо не грати за правилами, які просувають тирани, дотримуватися професійної етики, не заплющувати очей на символи ненависті, що надають привілеї її носіям і продукують виключення й ненависть до решти. Та, мабуть, одне з найголовніших правил – відрізнятися, як за часів Другої світової війни відрізнялися люди, що рятували євреїв.

 

Відповідальність кожної людини – чільний лейтмотив, який прошиває усю «Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна версія». Кожне із 20-ти правил стосується лінії поведінки індивіда в ситуації загрози тиранічної системи або в разі протистояння їй.

 

І тут спадає на гадку відома цитата Ольги Кобилянської – «бути собі ціллю», – але вже не в контексті емансипації жінки, а в ключі визволення індивіда, над яким не мають влади різні види сили й маніпуляції. Адже саме люди виконують накази тиранів, а часом навіть проявляють іще більшу жорстокість із власної ініціативи, намагаючись угодити новій владі.

Проте робота Снайдера і Круґ стосується не лише політичної системи, а й будь-якої іншої структури, що спрямована на тиск і дискримінацію: патріархат, расизм, гомофобія, імперськість тощо. Тому «Про тиранію» є ще більш універсальною книжкою, повною інсайтів, які, ніби, знаходяться на поверхні, але не завжди помітні. 

Погляд збоку

Тімоті Снайдер – американський історик і автор. Це – беззаперечний факт, який, звісно, впливає на його світогляд, дослідницьку оптику і спектр проблем, які він зачіпає. Зокрема під час читання «Про тиранію» часом відчитується бажання автора дати публічного й нетілесного ляпаса Дональду Трампу – його персоні й випадку його перемоги на виборах у США приділено чи не найбільше уваги. І це закономірно, бо тут маємо справу з одним із «найсвіжіших» прикладів розбудови тиранічної системи, який безпосередньо пов’язаний з Російською Федерацією та режимом Путіна. 

 

Проте «Проти тиранії», безумовно, часто порушує український контекст, проговорюючи тему колективізації й голоду 1933-го року в Радянській Україні, хоча мусимо зазначити, що терміну «Голодомор» тут немає, а Снайдер говорить про голодні смерті не лише в Україні, а й в Радянському Казахстані й Радянській Росії.

 

Далі Снайдер наголошує, що Голокост почався не з концентраційних таборів, а з розстрілів у Східній Європі, зокрема під Києвом, про що, напевно, забули самі німці, які сьогодні ухиляються від допомоги Україні в боротьбі проти російського наступу, посилаючись на історичний борг перед РФ. 

 

Іще одне цікаве спостереження історика, що дає нам, як українцям, своєрідний погляд збоку, стосується нашої чутливості до маніпуляцій. Зокрема, говорячи про американський досвід, Снайдер наголошує на вмінні українців розпізнавати російський інформаційний вплив, пропаганду і фейки.

До прикладу, автор згадує кейс із розіп’ятим українськими військами у Слов’янську російським хлопчиком у трусиках, який був відразу знищений і спростований (кейс, а не російський хлопчик чи російські трусики). Проте американці не змогли свого часу відчитати російське вторгнення в американське інформаційне поле, що допомогло Кремлю просунути свого кандидата в лідери.

 

Підбиваючи підсумки, згадується Максим Рильський та його «Троянди й виноград», оскільки «Про тиранію. Двадцять уроків двадцятого століття. Графічна версія» – це про красиве й корисне. Як і кожен порядний автор, Снайдер не існує в ізоляції та вакуумі. Він часто цитує Вацлава Гавела, Ханну Арендт, Карла Шмітта, Віктора Клемперера, а також називає низку книг, що повніше розкривають актуальну тему.

 

Зокрема такі посилання можна використати як джерела поглиблення знань про тиранічну систему, якщо вам забракне 20-ти правил. А Нора Круґ, як і кожна порядна ілюстраторка, розвинула текст візуально, додала йому нових барв (буквально і метафорично), а також надала інтенсивності емоціям, чуттєвості й емпатії, які, безумовно, необхідні під час руху проти тиранії. 

 

Матеріал створений у співпраці

 

Замовити книжку

 

Оригінал статті на Suspilne: Як емпатія долає тиранію: графічна версія 20-ти уроків Тімоті Снайдера

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"