Юрій Андрухович. Якого болю нам сподіватися

Юрій Андрухович. Якого болю нам сподіватися

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні»Частина цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

Читаємо есей письменника Юрія Андруховича.

Якого болю нам сподіватися

10 лютого 2022 року я мав деякі справи в Києві. Зокрема – зустрітися з одним із моїх видавців і майже ровесників поетом Б. У нього саме назбиралося трохи грошей від продажу моїх книжок – те, що і в нас уже заведено називати симпатичним західним словом роялті.

 

Увійшовши до кабінету Б., я зауважив дещо збуджений, щоб не сказати дуже сум’ятливий вигляд старого товариша. 

 

– Як гадаєш, нападе? – запитав він.

 

Називати суб’єкта було зайво: в ті дні кожен by default розумів, що суб’єкта звати путін. Ну або росія, що, зрештою, те саме.

 

– Дуже ймовірно, – відповів я. – Як на мене, то от-от.

 

Я справді вважав, що гнійник погроз і недвозначних мілітарних приготувань уже дозрів, аби прорватися. 

 

Б. розхвилювався ще більше й поскаржився на свою жахну перспективу: втратити не лише країну, а з нею і свободу, але й тяжко нажите кількома десятиріччями феноменальної  видавничої праці доволі солідне майно. Втратити все.

 

– Робота не клеїться, – нарікав Б., – не можу зосередитися ні на чому. Продажі суттєво впали, якщо взагалі ще є якісь продажі. Навіщо людям книжки, коли він за мить ударить?    

 

Я не мав заспокійливих слів. Точніше, мав, але в думках – і не для нього, а для себе: як добре, що в мене немає бізнесу, навіть видавничого. Бідоласі Б. не позаздриш.

 

Невдовзі він усе ж позбирався докупи і традиційно запросив мене на ланч. Цього разу ми рушили до якоїсь плази неподалік видавництва. Дорогою Б. звертав мою увагу на те, як драматично поменшало тут, у центрі столиці, автомобілів і перехожих. За його словами, протягом кількох останніх тижнів люди масово виїздили з Києва. Дехто рвонув до Львова, дехто в гори, а дехто ще далі. Останнє могло означати закордон.

 

Але в місті вже формуються банди мародерів, які відстежують покинуті господарями житла. Я не зміг допитатися, звідки Б. про це знає.

 

Далі він узявся за вже згаданого суб’єкта. На його думку, зупинити путіна міг лише якийсь винятковий містичний прояв, оскільки сам путін є містиком, до того ж із очевидними ментальними відхиленнями. Поки що його стримує зимова Олімпіада в Китаї, казав Б., і невідомо, чи краще для нас, щоб росіяни виграли, наприклад, у хокей, чи щоб вони програли. Як у першому, так і в другому варіанті путін може прочитати містичне заохочення до війни.

 

– Нам треба б діяти незвично й на випередження, – ділився ідеями Б. – Скажімо, знищити ракетами Керченський міст. Або в’їбати по флоту в Севастополі. Це може стати шоком, і він зупиниться.

 

Мені це сподобалося. Нестандартні дії – це моє. Грати на випередження – найрозумніше, особливо якщо йдеться про кремлівську потвору.

 

В італійській ресторації, куди ми зайшли, подавали найкращий у Києві чизкейк. Це, судячи з назви, не зовсім італійський десерт, але саме в цій італійській ресторації він найкращий. Таким він принаймні здається дружині Б. 

 

– Вона вчащає сюди заради чизкейка, – ділився він сокровенним.

 

Переважно байдужий до солодкого, я чомусь це запам’ятав.

 

Що місце дороге, засвідчувала присутність у ресторанному інтер’єрі молодих і дуже красивих, модельної зовнішності, жінок. Вони кількісно (і, ясна річ, якісно) переважали всіх інших відвідувачів, із нами включно. Я мимохіть подумав, що їм також непогано б виїхати до якогось безпечнішого місця. Про майбутні зґвалтування тоді ще не зналось, але в підкірці чаїлася пам’ять про зґвалтування минулі, тобто про їхню неминучість, якщо маєш діло з росіянами. 

 

Комфортна атмосфера і добра їжа цілком незле заспокоїли мого приятеля. Він навіть трохи абстрагувався від катастрофічних передчуттів і став розповідати про свої плани на перевидання Германа Гессе. 

 

Втім, тривога скоро повернулася на своє місце всередині Б.

 

– Чайові були б удвічі більші, – сказав він офіціантові, – якби ви з увічливості перейшли хоча б раз на українську.

 

Да я тоже против москалей, – відбився офіціант. – Я хоть из Крыма, но за Украину.

 

Сума чайових, здається, зросла.

 

Коли ми знову вийшли на бульвар, де почали прощатись, я постарався знайти кілька відвертіших фраз. Можливо, ми бачимося востаннє.

 

– Розумієш, я не боюся, – запевнив я. – Ти просто згадай нашу молодість, увесь той совдеп. Це ж яке щастя нам випало – дожити до такої цілком стерпної країни! Что рассказать о жизни? Что оказалась длинной! Наші з тобою життя фантастично вдалися, і тепер можна б і… Це зовсім не страшно, зовсім.

 

– Та якби вони просто вбивали! – заперечив Б. – Біда ж у тому, що вони будуть знущатися болем. Тортури! Вони в цьому такі вигадливі. Ми навіть уявлення не маємо, якого болю від них сподіватись. От чого я боюся.

 

І додав:

 

– Ми ж усі в їхніх списках. Такі, як ми з тобою, десь, напевно, в першій тисячі.

 

– Аж так високо? Я, напевно, у другій, – спробував пожартувати я.    

 

Подальші тижні підтвердили: щодо списків усе так і було. Британська (чи все-таки американська?) розвідка не перебільшувала, не залякувала й нічого не вигадувала. росіяни працювали над чорними списками українців протягом років або й десятиріч. Власне кажучи, ніколи не припиняли працювати над ними. Навіть у момент розпаду ссср вони їх оновлювали й доповнювали. Не кажучи про пізніші часи.

 

Навіщо? Який у цьому сенс?

 

Особливо цінний тип заручників? Інтелектуальний, ідейний, громадянський, лідерський? Психологічна (через фізичну) обробка з метою навернення в рускій мір «розкаяних грішників»? Апдейт східноєвропейських практик другої половини 1940-х? Черговий акт поневолення розуму?

 

Гадаю, що все потроху. Найбільше останнє, бо, крім загарбання територій, росії завжди йдеться про загарбання мізків.

 

Ця війна, ця спеціальна операція, вся з минулого. Це навіть не історична тяглість, а щось гірше – повернення часу навспак.

 

Я дописую ці рядки сьогодні, на 240-й день великого російського вторгнення. Епітет, який я щойно вжив, дався мені нелегко: ніщо російське не хочеться називати великим. Ну хіба що цей злочин – суцільний, масовий, дикий, достоєвський. За яким неминуча, ще більша кара. 

 

Почитати інші есеї циклу «Воєнний стан»

Оригінал статті на Suspilne: Юрій Андрухович. Якого болю нам сподіватися

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Юрій Андрухович — у короткому списку премії Нойштадта-2026

Український поет, прозаїк, перекладач, есеїст Юрій Андрухович увійшов до короткого списку американської премії Нойштадта 2026 року. Про це повідомляється на сайті організаторів премії —

У кінотеатрах США зʼявився фільм за мотивами повісті Стівена Кінга

У США вийшов у прокат фільм «Життя Чака» за мотивами однойменної повісті американського письменника Стівена Кінга. Про це письменник повідомив на своїй сторінці у мережі Х.
«Це фінальни

Стало відомо, скільки сплатили штрафу порушники мовного закону у бюджет

Порушники мовного законодавства з початку 2025 року сплатили майже 200 тисяч гривень штрафів. Про це мовний омбудсмен Тарас Кремінь повідомив в інтервʼю LB.ua.
За словами посадовця, цьо

У Словаччині на фестивалі BraK українки презентували переклади своїх романів

З 29 травня по 1 червня у столиці Словаччини відбувся міжнародний літературний фестиваль BRaK (Bratislavský knižný festival). Про це повідомили у соцмережах Українського інституту.

У п

Володимир Базилевський. «Крик з божевільні»

“Українська літературна газета”, ч. 5 (373), травень 2025
 
З НОВОЇ КНИГИ
 
ДО ОКЕАНУ
Планети гучний оргАн,
коморо землі, океан,
кити твої самогубці,
альбатроси по горло в мазуті,
дельфіни підранки.
 
Па

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"