Юрко Прохасько. Вічний вересень

Юрко Прохасько.	   Вічний вересень

Вчасний вересень вельми вміє вдавати, ніби в ньому взагалі нічого не діється. Нічого такого. Що літо далі триває, вже позбавлене безжального жала, але ще без істотних інтрузій жовтизни. Це вічність вересня. Липи справді досі у цвіті. Невідомо, чи справді квітнуть, але вкриті сухим квітом, квіт тримається, облетить, либонь, із листям. Тільки окремі каштани вже іржаво стримлять проти незмигного незворушного неба, в суцільному супокої, що настає поміж будинками міста після дзвінка на урок. Вправний вересень вміло веде ось до чого: якщо є довге ХХ століття, то чому ж не може бути Довгого Літа?

Вересень, певно, і був би ще вельми літом, якби не втручання в нього, якби не вливання стрункого струменя академізму середніх шкіл. Усі однокласниці і ще безліч незнайомих дівчат з інших шкіл середнього міста зґрабно носять поверх всієї власної шкіри гнучке й тендітне трико темної засмаги. А вже поверх неї тонкі білі блюзки. На пекучих дахах невпинно стрекочуть сороки. Тонкі й високі вікна середніх і високих шкіл перепускають багато сильного світла, ряхтять зернисті сторінки книжок і зошитів, молодим вином виграє у спалахах сонця віолетне чорнило. Високі стелажі бібліотек і високі стелі залитих світлом читальних зал. Тепло відблискують відкриті вікна книгарень. Нагріті теплі томи на прилавках. Скоро, вже скоро прийде властива пора рафінації понять. А наразі ще ходить гарбуз по городу.

Близький шлях зі школи додому, але приблизний, блукливий. Перші, поодинокі ще лискучі каштани. Розпечене золоте руно на тахті під великими відкритими вітальняними вікнами, розігріта й запашна друкарська плахта великої складаної ґазети. Хитросплетені есеї під цим виснажливим вересневим сонцем вимагають випробування. Солодка сонливість на золотому осонні. Розімліла кицька на тім золотому руні, серед серйозних ґазет, ніколи нічого не читає, а тому й не мусить ходити до школи. Спить собі затято й запекло. Посоловілий, ненаситний пообідній вересневий сон.

Золото снів, золото днів, золото знань, золото енциклопедій. То в один із таких вересневих днів ми з мамою і братом вибралися до книгарні коло Старого театру по цілість такої бажаної і брехливої Бажанової енциклопедії, несли золочені запашні томи розподілено по всіх сітках, в усіх руках, по кілька. Стрінули дорогою додому золотоволосу вчительку найбільшої мови і найвищої літератури, пожали нежданно щедрий сніп визнання. Золото тиснень. Ця енциклопедія стала першим показним золоченим рядом, нижнім під золоченням двох сацумських сервізів, брунатного і чорного, за ним було сховане старе ар-деківське золото давнішої, меншої, але правдивої і єдино надійної енциклопедії, за рідної редакції, Станиславів – Коломия.

Щільнішають ряди споруд у середмісті, звільняються від засліплення і надміру літа, відкривають нарешті первісні задуми, дозволяють доторкнутися до логік доль.

Виразнішають у вересні теж очі околиць. Нині Наталії, іменини хресної мами нашої Мами. До неї нині збираються всі, хто вцілів від того вересня і до цього. Самі старші пані, самі старі вересневі вдови. Вдови вересня і наступних місяців й років.

Хресні мешкають на далекій колись околиці середнього міста. Облесливі ці околиці, в цю пізню пополудневі пору безлюдні. Сонячні й сонні сливові вулички на околицях, сливами встелені. Глухо спадають в сонних садах солодкі грушки. Грімко на іржаві бляшані дашки. Никнуть, жорсткішають сплутані трави. Німо й вимовисто, як на папері писані, стоять під непорушною синявою подовгасті партерові будинки. Десь тут мала би мешкати тепер пані Дучимінська. Яскраво сяють пізні літні квіти в безгомінних городчиках. Зарано ще на хризантеми для Хресної.

Вони мешкають на Коломийській, дві старенькі, мама й донька, старша вже дуже похила, але несхитна, її самотня донька просто старша пані. Одна випростана і витончена, з видовженим, але нездивованим лицем, друга подібна на огрядного і привітного рококового маркіза в пишній і сивій перуці, і круглим, з очима-родзинками серед здоби, привітним видом. Пахуча ваніллю, солодким печивом, невимовно наївна попри свій вік, усе зазнане за це довге двадцяте століття.

Дім на околиці, де вони мешкали, де їх умістили по великій війні, що в тортурах відібрала в них чоловіка й тата, був суворим сталінським бараком серед садової аркадії, з дихавичною водяною помпою в подвір’ї, з приставленою до будинку лункою дерев’яною пакою, що містила стрімкі сходи, якими заходилося до їхнього маленького помешкання. Все мінялося всередині.

На самих початках я найбільше любив ці вчасні вересневі відвідини передусім через картину з псами за картами, Кассіаса Куліджа, праворуч на стіні при вході до покою. Довгі плекані пальці доґа, доглянуте довгасте лице коллі.

Білий бюст Бетговена на великому концертовому фортеп’яні під вікном був незмигно задивлений на Захід, в черлені заграви сонця. Цей теплий і тремкий горіховий фортеп’ян із закостенілими клавішами, із затверділими деренчливими звуками, завжди був спомином про великі музичні завдатки в нашій родині, знищені війною і ранньою, юною смертю. Хресна була колись професоркою фортеп’яна в Музичному інституті, мамою українського піаніста на еміґрації.

Колись я розгледів і несамовите бюрко під вікном, стародавнє, заокруглене і згладжене, з потульною поличкою для паперів і без нічого гострого, такої невимовної промовистості, що переконливість променіла сама собою: по-справжньому почати писати можна тільки за ним. Воно надовго стало мені гаданою передумовою писання поготів.

За круглим святочним столом сиділи вдови знаних колись загально лікарів, музикантів, правників і політиків. Вдова славетного передвоєнного ґрафіка, з по-морському побільшеними грубими окулярними скельцями випуклими водянистими очима, зі згрублим від безперестанного куріння голосом вчила мене, як належним чином виготовити видатні канапки. Родички композиторів і кардиналів були там, педагогів і парохів, із різними вдачами, зі подібним вихованням, вишуканою ввічливістю, первинною привітністю, зі спільною, відтоді канулою вимовою. Пізні плоди золотого вересня.

Всі були дуже різні, всі дуже вимовисті. Я перейняв від них принаймні вимову.

Допіру вересневі вечори, коли вже темніє, несуть якусь ясність щодо того, де ми перебуваємо і на чому стоїмо.

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Юрко Прохасько. Вічний вересень

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

В Україні запровадили механізм добровільної відмови від вченого звання

У Кабінеті міністрів затвердили постанову, що визначає механізм добровільної відмови від вченого звання. Її оприлюднили на вебпорталі органів виконавчої влади України.
До затвердження р

У Словаччині поет скоїв напад на прем’єр-міністра країни Роберта Фіцо

Прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо поранили під час стрілянини перед Будинком культури у Гандлова, де проходило засідання уряду. Про це повідомив словацький новинний сайт Aktualit

Хто з українських письменників-класиків одягав вишиванки

Щороку в третій четвер травня українці святкують День вишиванки. Зараз вишита сорочка є невіддільним символом української ідентичності, котру українці одягають не лише на свята. Цікаво,

Із життя пішла канадська письменниця і нобелівська лавреатка Еліс Манро

У віці 92 років померла канадська письменниця, майстриня короткого оповідання, лавреатка Нобелівської премії з літератури-2013 Еліс Манро.
Еліс Манро народилася 10 липня 1939 року в Онт

Стало відомо, які книжки Україна представить на виставці у Польщі

Наприкінці травня в Палаці культури й науки у Варшаві відбудеться Міжнародний книжковий ярмарок, на якому Україна представить національний стенд і літературну програму. Про це повідомил

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"