Ювілеї під час війни: як не втратити віру

Ювілеї під час війни: як не втратити віру

(Рубрика «Точка зору»)

Три місяці російської агресії проти України поставило перед українцями чимало несподіваних викликів. Наприклад, що робити з ювілеями, що припадають саме на цю пору, коли говорять гармати, а не музи?

20 травня виповнилося сто років із дня народження одного з найвідоміших закарпатських прозаїків, Шевченківського лауреата Івана Чендея.

Письменник зі своїм впізнаваним стилем, темпераментом і темами, що витворив художній образ повоєнного Закарпаття. Один із найплідніших закарпатських літераторів другої половини ХХ століття, сукупний наклад творів якого сягав кількох мільйонів примірників.

Майже всі його помітні книжки одразу перекладали російською в Москві, що в часи СРСР свідчило про їхню вартість.

Письменник непростої долі, який пройшов шлях від секретаря Закарпатської організації спілки письменників УРСР до виключення із Комуністичної партії у 1969 році за «хибне зображення» дійсності.

Іван Чендей як глибинний реаліст писав тільки про те, що бачив і чув. Вигадування для нього було нехарактерним, навіть неприйнятним.

У «Щоденнику», перші два томи якого вперше оприлюднили торік в Ужгороді, є запис за 1963 рік, де він занотовує почуте в рідному селі. Місцевий комуніст заборонив людям освячувати паски на Великдень, а сам, добряче хильнувши, на цвинтарі влаштував пікнік, на дерев’яних хрестах смажачи солонину. Божа кара не забарилася. Добираючись додому на велосипеді, партієць невдало впав, травмувавши ногу. Почалася гангрена. Ногу невдовзі відрізали, а за якийсь час помер і сам комуністичний ватажок. У гірському архаїчному селі цей випадок одразу сягнув масштабів притчі: Бог покарав партіяша!

Іван Чендея знав загиблого Івана Фіцая ще зі школи. Тому особиста драма односельця схвилювала його, що вилилося в повість «Іван», яка була надрукована у збірці «Березневий сніг» 1968 року. Чендей не відступив від правди, лише додав художнього осмислення одвічній боротьбі добра і зла. На противагу комуністу Фіцаю вивів образ сільського священика, що теж мав реального прототипа.

Іван Чендей
Іван Чендей

Книжка вийшла у київському видавництві «Молодь», адже Іван Чендей мав бездоганну репутацію як один із найперпективніших закарпатських літераторів. І лише коли «Березневий сніг» розійшовся по книгарнях, місцеві партійні божки отямилися, заволавши про навмисне перекручування фактів і паплюження світлого образу закарпатських комуністів. Від письменника вимагали прилюдно покаятися і відректися від шкідливого твору. Іван Чендей цього не зробив й опинився поза системою. На щастя, за ґрати його не засадили, бо людожерські сталінські часи вже проминули, зате надовго відібрали право на публікування нових творів.

Спостерігаючи за тим, як нині російська ідеологія примудряється на «біле» казати «чорне», як увесь час маніпулює і бреше без жодних моральних гальм, розумієш, що саме так діялося і при СРСР. Ця потворна система тотальної брехні не нині створена, вона є породженням російського штибу життя, коли за лискучою московською вітриною ховається безпросвіття і душевне виродження «імперії зла».

І коли письменник наближався бодай до напівправди, як це сталося з Іваном Чендеєм, який у своїх творах насправді не був антагоністом радянської системи, лише пробував показати життя реалістичнішим, ніж у бравурних газетних передовицях, як одразу ставав небезпечним.

Іван Чендей вистояв. Йому пощастило пережити крах комуністичної ідеології й дочекатися незалежності України. А за твори, що колись переслідувалися, здобув у 1994 році Шевченківську премію.

Петро Скунць: «Я – один, Україно. А це більше, ніж натовп – один»

Подібна доля склалася й у іншого ювіляра, який народився з Іваном Чендеєм в один день – 20 травня, але на двадцять років пізніше. Петро Скунць став для Закарпаття у поезії тим, ким був для рідного краю у прозі Іван Чендей.

Щоправда, доля відміряла поетові значно коротший вік: він прожив лише шістдесят п’ять років. Але й за цей час створив стільки, що й досі належно не осягнутий. Адже був не тільки поетом від Бога, але й невтомним публіцистом, перекладачем, редактором і громадським діячем.

Петро Скунць
Петро Скунць

Як і Чендей, він не належав до відкритих опозиціонерів радянської влади, бо інакше б не працював у видавництві «Карпати», а їв баланду десь у Сибіру. Але природа справжнього таланту така, що він не терпить фальші. Тож, навіть узявшись за поему «Розп’яття» про воїна-антифашиста Івана Кубинця, якого розіп’яли гітлерівці, він спромігся на такі узагальнення, що партійні цензори перелякалися. Мовляв, книжка проти фашизму відгонить антирадянським духом. Тираж у 1971 році було знищено, а поета звільнено з роботи. А для додаткової покари – тривала пауза на друк, яка для письменника гірша за все.

За своєю манерою Петро Скунць – поет-трибун, поет-філософ із загостреним відчуттям справедливості. Людині з таким темпераментом важко миритися з кривдою. Тож коли почалася Горбачовська перебудова і гласність, саме Петро Скунць очолив Народний рух на дрімливому Закарпатті, де всуціль панував комуністичний застій. До слова, вступив до лав рухівців і старший Іван Чендей, що перебував уже на порозі сімдесятиліття.

На відміну від багатьох київських та львівських літераторів, які проміняли перо на депутатські мандати, Петро Скунць після здобуття незалежності від політики відійшов. Він був насамперед письменником і творив до останнього подиху. Шевченківську премію 1997 року отримав не за минулі заслуги, а за найактуальніші твори.

Ювілеї, що припали на час війни, теж мають свою військову складову. Адже обидва ювіляри зазнали солдатської муштри.

Іван Чендей опікувався конями у складі угорської артилерії під час Другої світової війни. До речі, письменник майже не згадував про ту жахливу війну, хоча в радянські часи це була одна з найвдячніших тем. Книжки про Велику Вітчизняну друкували охоче, затушовуючи криваву правду вигаданою і прикрашеною бутафорією.

Натомість Петро Скунць служив уже в Радянській армії, куди його відправили з Ужгорода, рятуючи від грозової хмари, що нависала над неприкаяним юним поетиком, який забагато собі дозволяв. Із Карпатських зелених гір його відіслано носити гімнастерку та кирзаки аж на сопки Далекого Сходу. Про свої армійські будні Петро Скунць теж не розводився, як і Іван Чендей.

Обидва ювіляри залишилися самими собою, пройшовши крізь радянське чистилище. Тому навіть у важкі часи згадуємо їх не тільки як самобутніх майстрів слова, але і як приклад моральної стійкості та незламності, якої ми так потребуємо у новій війні за незалежність із нашим споконвічним ворогом.

Чільне фото — Письменник Іван Чендей

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

radiosvoboda.org

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Ювілеї під час війни: як не втратити віру

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У Чернігові відтепер є вулиці Олени Пчілки і Левка Лук’яненка

Депутати Чернігівської міської ради проголосували за перейменування 35 вулиць і провулків у місті. Про це повідомило інтернет-видання «Сіверщина».
Відтепер у місті з’явилися вулиці на ч

У Харкові пропонують назвати одну зі станцій метро на честь Василя Стуса

Активісти проєкту «Деколонізація. Україна» запропонували нові назви для п’яти станцій харківського метрополітену. Про це повідомили на фейсбук-сторінці проєкту.
Серед запропонованих пер

У червні в Україні зафіксували 13 випадків порушення свободи слова

У червні експерти Інституту масової інформації зафіксували в Україні 13 випадків порушень свободи слова, відповідальність за 2 з них — на росії. Про це свідчать дані щомісячного монітор

«Щиро — автор»: як українські письменники зберігають автографи колег

Деякі люди цінують книжки не лише через їхній зміст і наповнення важливою або цікавою інформацією, а визнають видання як мистецький артефакт. Часто ключову роль в особливому  сприйнятті

Фестиваль «Фронтера» оголосив програму заходів

IV Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» у Луцьку оголосив програму заходів. Про це повідомляє прес-служба фестивалю.
Фестиваль відбудеться 27-28 липня в Музейному просторі «Око

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"