Ювілеї під час війни: як не втратити віру

Ювілеї під час війни: як не втратити віру

(Рубрика «Точка зору»)

Три місяці російської агресії проти України поставило перед українцями чимало несподіваних викликів. Наприклад, що робити з ювілеями, що припадають саме на цю пору, коли говорять гармати, а не музи?

20 травня виповнилося сто років із дня народження одного з найвідоміших закарпатських прозаїків, Шевченківського лауреата Івана Чендея.

Письменник зі своїм впізнаваним стилем, темпераментом і темами, що витворив художній образ повоєнного Закарпаття. Один із найплідніших закарпатських літераторів другої половини ХХ століття, сукупний наклад творів якого сягав кількох мільйонів примірників.

Майже всі його помітні книжки одразу перекладали російською в Москві, що в часи СРСР свідчило про їхню вартість.

Письменник непростої долі, який пройшов шлях від секретаря Закарпатської організації спілки письменників УРСР до виключення із Комуністичної партії у 1969 році за «хибне зображення» дійсності.

Іван Чендей як глибинний реаліст писав тільки про те, що бачив і чув. Вигадування для нього було нехарактерним, навіть неприйнятним.

У «Щоденнику», перші два томи якого вперше оприлюднили торік в Ужгороді, є запис за 1963 рік, де він занотовує почуте в рідному селі. Місцевий комуніст заборонив людям освячувати паски на Великдень, а сам, добряче хильнувши, на цвинтарі влаштував пікнік, на дерев’яних хрестах смажачи солонину. Божа кара не забарилася. Добираючись додому на велосипеді, партієць невдало впав, травмувавши ногу. Почалася гангрена. Ногу невдовзі відрізали, а за якийсь час помер і сам комуністичний ватажок. У гірському архаїчному селі цей випадок одразу сягнув масштабів притчі: Бог покарав партіяша!

Іван Чендея знав загиблого Івана Фіцая ще зі школи. Тому особиста драма односельця схвилювала його, що вилилося в повість «Іван», яка була надрукована у збірці «Березневий сніг» 1968 року. Чендей не відступив від правди, лише додав художнього осмислення одвічній боротьбі добра і зла. На противагу комуністу Фіцаю вивів образ сільського священика, що теж мав реального прототипа.

Іван Чендей
Іван Чендей

Книжка вийшла у київському видавництві «Молодь», адже Іван Чендей мав бездоганну репутацію як один із найперпективніших закарпатських літераторів. І лише коли «Березневий сніг» розійшовся по книгарнях, місцеві партійні божки отямилися, заволавши про навмисне перекручування фактів і паплюження світлого образу закарпатських комуністів. Від письменника вимагали прилюдно покаятися і відректися від шкідливого твору. Іван Чендей цього не зробив й опинився поза системою. На щастя, за ґрати його не засадили, бо людожерські сталінські часи вже проминули, зате надовго відібрали право на публікування нових творів.

Спостерігаючи за тим, як нині російська ідеологія примудряється на «біле» казати «чорне», як увесь час маніпулює і бреше без жодних моральних гальм, розумієш, що саме так діялося і при СРСР. Ця потворна система тотальної брехні не нині створена, вона є породженням російського штибу життя, коли за лискучою московською вітриною ховається безпросвіття і душевне виродження «імперії зла».

І коли письменник наближався бодай до напівправди, як це сталося з Іваном Чендеєм, який у своїх творах насправді не був антагоністом радянської системи, лише пробував показати життя реалістичнішим, ніж у бравурних газетних передовицях, як одразу ставав небезпечним.

Іван Чендей вистояв. Йому пощастило пережити крах комуністичної ідеології й дочекатися незалежності України. А за твори, що колись переслідувалися, здобув у 1994 році Шевченківську премію.

Петро Скунць: «Я – один, Україно. А це більше, ніж натовп – один»

Подібна доля склалася й у іншого ювіляра, який народився з Іваном Чендеєм в один день – 20 травня, але на двадцять років пізніше. Петро Скунць став для Закарпаття у поезії тим, ким був для рідного краю у прозі Іван Чендей.

Щоправда, доля відміряла поетові значно коротший вік: він прожив лише шістдесят п’ять років. Але й за цей час створив стільки, що й досі належно не осягнутий. Адже був не тільки поетом від Бога, але й невтомним публіцистом, перекладачем, редактором і громадським діячем.

Петро Скунць
Петро Скунць

Як і Чендей, він не належав до відкритих опозиціонерів радянської влади, бо інакше б не працював у видавництві «Карпати», а їв баланду десь у Сибіру. Але природа справжнього таланту така, що він не терпить фальші. Тож, навіть узявшись за поему «Розп’яття» про воїна-антифашиста Івана Кубинця, якого розіп’яли гітлерівці, він спромігся на такі узагальнення, що партійні цензори перелякалися. Мовляв, книжка проти фашизму відгонить антирадянським духом. Тираж у 1971 році було знищено, а поета звільнено з роботи. А для додаткової покари – тривала пауза на друк, яка для письменника гірша за все.

За своєю манерою Петро Скунць – поет-трибун, поет-філософ із загостреним відчуттям справедливості. Людині з таким темпераментом важко миритися з кривдою. Тож коли почалася Горбачовська перебудова і гласність, саме Петро Скунць очолив Народний рух на дрімливому Закарпатті, де всуціль панував комуністичний застій. До слова, вступив до лав рухівців і старший Іван Чендей, що перебував уже на порозі сімдесятиліття.

На відміну від багатьох київських та львівських літераторів, які проміняли перо на депутатські мандати, Петро Скунць після здобуття незалежності від політики відійшов. Він був насамперед письменником і творив до останнього подиху. Шевченківську премію 1997 року отримав не за минулі заслуги, а за найактуальніші твори.

Ювілеї, що припали на час війни, теж мають свою військову складову. Адже обидва ювіляри зазнали солдатської муштри.

Іван Чендей опікувався конями у складі угорської артилерії під час Другої світової війни. До речі, письменник майже не згадував про ту жахливу війну, хоча в радянські часи це була одна з найвдячніших тем. Книжки про Велику Вітчизняну друкували охоче, затушовуючи криваву правду вигаданою і прикрашеною бутафорією.

Натомість Петро Скунць служив уже в Радянській армії, куди його відправили з Ужгорода, рятуючи від грозової хмари, що нависала над неприкаяним юним поетиком, який забагато собі дозволяв. Із Карпатських зелених гір його відіслано носити гімнастерку та кирзаки аж на сопки Далекого Сходу. Про свої армійські будні Петро Скунць теж не розводився, як і Іван Чендей.

Обидва ювіляри залишилися самими собою, пройшовши крізь радянське чистилище. Тому навіть у важкі часи згадуємо їх не тільки як самобутніх майстрів слова, але і як приклад моральної стійкості та незламності, якої ми так потребуємо у новій війні за незалежність із нашим споконвічним ворогом.

Чільне фото — Письменник Іван Чендей

Олександр Гаврош – письменник, журналіст

radiosvoboda.org

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Ювілеї під час війни: як не втратити віру

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Понад 25 тисяч книжок евакуювали із книгарні «Є» у Слов’янську

Віктор Разживін, директор книгарні «Є» у Слов’янську, викладач зарубіжної літератури Донбаського державного педагогічного університету, евакуював 25 тисячі книжок зі Слов’янська.

Наразі книжки переб

Старт публікації нових буднів Маріки

Мої вітання. Гарного вам часу доби. Приємних емоцій. Мирного неба! 

Стартувала публікація третьої книги городніх буднів МаріКи. 

Запрошую до прочитання “Пригоди на городі, або заготовити їжу. Липень 2022” 

Публікація

Василь Клічак: «Хай не стогнуть від бомб поля…»

* * * Він сох на сіні. Пам’ятаєш той запах давніх юних літ? Тепер його ти обриваєш, цей липовий духмяний цвіт. Бджола летить над головою. Так тихо. П’янко тій бджолі. І враження, що із тобою найзатишн

Експедиція до Антарктиди львівського письменника й журналіста Маркіяна Прохаська

Маркія Прохасько — сучасний український  молодий письменник і журналіст, син відомого українського письменника Тараса Прохаська. Народився Маркіян в Іван-Франківську, проте в дитинстві переїхав до Львов

Нова книга, та деякі запитання)

Вітаю вас дорогі друзі) нова книга яка називається “Світло старого маяка” вже на сайті, попереду процес написання) буду радий вашим коментарям та підтримці, щоб  надихатись на нові ідеї і втілювати їх для вас)

Хочу

Перейти до блогу

Нові автори

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Перейти до "Нові автори"